У занепаді підприємства, де наймані співробітники крутять своїм роботодавцем як хочуть, винні не стільки наймані співробітники, скільки цей роботодавець, пише політолог Петро Олещук у колонці, опублікованій у №4 журналу Корреспондент від 1 лютого 2013 року.
Нещодавно в українських ЗМІ пройшло кілька цікавих
повідомлень, що демонструють всю повноту проблем, пов'язаних з організацією
української законодавчої влади.
По-перше, у відповідь на запит журналіста одного з відомих
українських журналів парламентська канцелярія відповіла, що зарплата голови
Верховної Ради – це конфіденційна інформація, що не підлягає розголошенню.
По-друге – це заява самого парламентського спікера, що скликання депутатів на дострокову
парламентську сесію коштуватиме бюджету ні багато ні мало 3,5 млн грн.
Таким чином, для того щоб просто зібрати депутатів у
сесійній залі з тим, щоб останні виконували свою роботу, необхідні настільки
значні суми, які, знову-таки, можна оприлюднити, а можна і ні. Все за бажання
самих депутатів і їхніх ватажків.
Хочемо – працюємо, не хочемо – не працюємо. А якщо хтось
думає нас змусити – зажадаємо мільйонних компенсацій. Самі встановлюємо власні
доходи, самі розбудовуємо все що завгодно під наші потреби, самі визначаємо, що
нам робити і чи робити щось взагалі. Хіба це не казка, оплачувана на гроші
платників податків?
Але не будемо про депутатів. Все-таки всі їхні дії, а
також життя, що нагадує не життя народних обранців, а каліфів з казок Тисяча й
однієї ночі, розгортається не у вакуумі, а на наших очах.
Якщо кожен громадянин зробить зусилля відкрити установчі
документи нашої держави (насамперед, ту саму Конституцію), то він дізнається,
що саме він, об'єднаний з іншими громадянами в рамках категорії "народ", і є
безпосереднім носієм державної влади, яку він реалізує, довіряючи виконувати
управлінські функції своїм представникам – обранцям.
Ми, громадяни, – роботодавці, які надають роботу своїм "найманим працівникам" – депутатам, міністрам, Президенту і т. д. Саме це записано в усіх установчих
документах. На цьому будується легітимність всього цього державного механізму
Таким чином, ми, громадяни, – роботодавці, які надають
роботу своїм "найманим працівникам" – депутатам, міністрам, Президенту і т. д.
Саме це записано в усіх установчих документах. На цьому будується легітимність
всього цього державного механізму. Якщо прибрати ці положення, то держава
перетворюється із законного розпорядника суспільного життя на звичайного
узурпатора, бандита з великої дороги, що займається безкарним відбиранням
грошей у подорожніх.
Отже, саме на цьому і повинні будуватися взаємини між
суспільством і державою.
Але що ми бачимо на практиці?
Наші "наймані працівники": 1) встановлюють собі режим
роботи і її інтенсивність; 2) самостійно визначають собі масштаби і форми
оплати; 3) не вважають за потрібне повідомляти своєму безпосередньому
працедавцю про те, скільки ж він їм платить; 4) розпоряджаються довіреними для
виробничих потреб ресурсами у власних інтересах; 5) використовують вищеназвані
ресурси з метою зухвалої демонстрації власної переваги стосовно свого ж
роботодавця. І прочая, і прочая, і прочая ...
Погодьтеся, щось не так на такому підприємстві. Чи може
воно довго працювати в такому режимі, претендуючи на якусь ефективність? Думаю,
відповідь виглядає очевидною. Звичайно, ні.
Однак, з іншого боку, це проблема самого
безвідповідального персоналу або ж його безпосереднього працедавця?
Якщо працівник грубіянить своєму роботодавцеві, краде і
нахабніє, то це тільки тому, що роботодавець: 1) слабкий; 2) ледачий; 3)
байдужий до своєї долі і долі власного підприємства. Отже, його завод /
компанія рано чи пізно збанкрутує, і винен у цьому буде, в першу чергу, саме роботодавець.
За останній час український народ зарекомендував себе вкрай безвідповідальним роботодавцем, який не хоче належним чином контролювати дії своїх "найманих
працівників"
За останній час український народ зарекомендував себе
вкрай безвідповідальним роботодавцем, який не хоче належним чином контролювати
дії своїх "найманих працівників".
Власне, а який мотив тим самим депутатам дбати про
обмеження витрат на себе любих, якщо практика свідчить: що б депутат не зробив,
його переоберуть?
Звичайно, обґрунтовується все це наявністю зовнішніх
факторів. Вибори, мовляв, все одно фальсифікують, вибирати немає з кого, брати
участь в акціях із захисту своїх прав – нема коли і т. д.
Насправді що може бути простіше і природніше політичної активності для дорослої людини? Недарма ще давньогрецькі мислителі характеризували політику як гідну
вільного громадянина діяльність
Насправді що може бути простіше і природніше політичної
активності для дорослої людини? Недарма ще давньогрецькі мислителі
характеризували політику як гідну вільного громадянина діяльність.
Приділити вивченню політичного життя суспільства хоч
невелику частину свого часу. Вивчити політичні пропозиції, висунуті на виборчій
ринку. Робити вибір не на підставі швидкоплинних емоцій, а усвідомлено і
цілеспрямовано. Не подобається пропозиція? Можна створити своє, для чого знайти
однодумців, об'єднатися навколо ідеї і почати її реалізувати.
Що стоїть на шляху такого розвитку подій? Очевидно, що
причин безліч, але особливо серед них виділяються громадянська лінь і
відсталість, що підживлюється вкоріненими в суспільстві уявленнями, за якими
влада – діючий суб'єкт, а суспільство – безвольний і керований об'єкт політики.
Хоче суспільство або не хоче цього визнати, але з його дозволу "наймані управлінці" регулюють життя у всьому державному організмі
Але що таке влада без суспільства? Чи може вона хоч щось
реалізувати, не спираючись на його підтримку, мовчазне схвалення або ж пасивну
байдужість? Очевидно, що ні. Хоче суспільство або не хоче цього визнати, але з
його дозволу "наймані управлінці" регулюють життя у всьому державному
організмі.
І в тому, що він може в один момент зупинитися, припинити
функціонувати, завалитися, поховавши під своїми руїнами всіх навколо, винні не
лише самі "працівники", але й їхній "безвідповідальний наймач", що не здатен і
не бажає контролювати тих, хто діє від його імені.
***
Ця колонка опублікована у №4 журналу Корреспондент від 1 лютого 2013 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.
Відгуки та коментарі надсилайте за адресою [email protected]