Євген Кисельов, екс-ведучий ток-шоу Велика політика на Інтері, в інтерв’ю Христині Бердинських розповів про друга з Адміністрації Президента, три слабкості опозиції й українських масмедіа, які набагато вільніші за російські. Матеріал розміщено у №5 журналу Корреспондент від 8 лютого 2013 року.
Новий рік для відомого телеведучого Євгена Кисельова розпочався
не надто весело: його ток-шоу Велика політика, що виходило на телеканалі Інтер
і стало одним з основних публічних дискусійних майданчиків для політиків і
держчиновників, закрили. Із самим ведучим телеканал не захотів продовжувати
контракт.
Про закриття шоу заговорили через тиждень після того, як
власник Інтеру Валерій Хорошковський подав у відставку з посади першого
віце-прем'єр-міністра. Свій вчинок Хорошковський пояснив незгодою з повторним призначенням
Миколи Азарова на посаду голови уряду.
Грюкнувши дверима в Кабміні, Хорошковський також закрив
двері в ефір для Великої політики: з кінця січня 2013-го в ефірі Інтеру пішло
нове ток-шоу – Справедливість з Ганною Безулик. Навіть більше, 1 лютого екс-віце-прем'єр продав медіагрупу Inter Media Group, що йому належить і включає в себе телеканал Інтер, мільярдерові Дмитру Фірташу. Хорошковський продав акції медіагрупи з розрахунку її вартості $ 2,5 млрд.
У підсумку Кисельов позбувся не тільки посади і
телепроекту, а й колишнього шефа, а також місця роботи. Тому інтерв'ю
Корреспонденту колишній гендиректор російського НТВ, який уже майже п'ять років
працює в Україні, давав у редакції журналу.
Що зіграло свою роль – занурення у світ колег по цеху або
нинішній напівофіційний статус Кисельова – незрозуміло, але в ході розмови телеекспат
відверто висловлював свої думки, не боявся гострих формулювань і залишив без
відповіді лише одне запитання – про причини закриття Великої політики. Все інше
– починаючи від причин появи качок в ефірі ток-шоу і
закінчуючи контактами з Адміністрацією Президента – він описав без
приховування.
- Ви дізналися про прийдешнє закриття Великої політики до
відставки Валерія Хорошковського або вже після?
- Формально мене про це проінформували буквально за кілька
днів до Нового року, коли відставка Хорошковського вже давно відбулася, а на
Інтері тільки лінивий ще не був в курсі, що замість Великої політики нишком
готують до виходу програму Безулик. Я ж до того моменту вже знав, що як мінімум
без роботи не залишуся.
- Закриття шоу збіглося зі зміною інформполітики на
Інтері. У новинах стали більше критикувати владу. Може, ваше шоу закрили,
оскільки воно було надто добрим стосовно влади? І хто ініціював це закриття –
власник, менеджмент?
- Всі більш-менш істотні рішення на телеканалі, поки він
належав Валерію Хорошковському, приймав Валерій Хорошковський. Це питання до
нього. Дозволю собі лише уточнити: інформполітика каналу почала робити, так би
мовити, демонстративні кульбіти набагато раніше, місяця за два до обговорюваної
події.
- Але з чим ви пов'язуєте таке рішення?
- Повторюю, це питання не до мене. Хочу лише зауважити:
топ-менеджери Інтеру, тепер вже, як я припускаю, колишні або без п'яти хвилин
колишні, в цій незручній ситуації поводилися зі мною надзвичайно коректно і
люб'язно. Шкода тільки, що Валерій Хорошковський зволів особисто зі мною не
зустрічатися, щоб повідомити мені про своє рішення, переклав цю малоприємну
місію на підлеглих. Але я його розумію: мені доводилося розлучатися зі своїми
співробітниками, це завжди важко і неприємно.
- В останньому сезоні у вашій програмі були ринг, рояль,
навіть кухарі на кухні. Багатьох інтернет-користувачів зачепило, що напередодні
Дня пам'яті жертв Голодомору в ефірі Великої політики смажили качку
по-пекінськи. Ви хотіли з політичного шоу зробити розважальне? Навіщо?
- Інтерес публіки до політики завжди змінюється циклічно,
напередодні президентських виборів він на піку, через рік-півтора після виборів
– у нижній точці. Розуміючи це, я шукав способи оживити глядацький інтерес до
моєї програми: вже в передостанньому сезоні, починаючи з вересня 2011 року, ми
стали вносити до програми елементи інфотейнменту. Тоді ваш покірний слуга чого
тільки не робив – одного разу навіть в студію на велосипеді в'їхав.
- Ці експерименти були виправдані?
- Щось виходило, щось не виходило. Історія, що в епізоді
з качкою ми "тримали дулю в кишені", когось спеціально хотіли образити, –
100%-ва конспірологія. Ми тоді почали з того, що під знамениту пісеньку про
каченят запустили в студію групу дресированих качок. Вони пройшлися по студії,
і тільки потім з'явився я і пояснив причину качиного дефіле: є такий політичний
термін, "кульгава качка", – так називають політика, якому незабаром неминуче
належить піти у відставку, – от і сьогодні у нас в студії депутати ще чинної Ради,
які в новий парламент не потрапили, – класичні "кульгаві качки". А в кінці
випуску ця сама кульгава качка була нібито принесена в жертву, приготовлена по-пекінськи
і з'їдена – в ім'я успіхів парламенту нового скликання (насправді, як пишуть у
титрах американських бойовиків, під час зйомок жодна дресирована качка не
постраждала).
- У 2011-му у вас в шоу практично не з'являлися Арсеній
Яценюк, Віталій Кличко, тобто топ-опозиціонери. З чим це було пов'язано? Це
було побажання власника, радників з Банкової чи ваше особисте рішення?
- 2011-й був так давно, що я вже, чесно кажучи, багато
чого не пам'ятаю. Телебачення – це одномоментна історія. До речі, у Кличка в
той час був таки дещо інший статус – знаменитий боксер, чемпіон світу і лише
потім, за сумісництвом, – глава невеликої партії, представленої винятково в
столичній міськраді. Щойно у нього з'явилися амбіції на щось більше, він
відразу став у мене з'являтися. Що стосується інших ...
- Яценюка наприклад.
- Яценюк, [один з лідерів Батьківщини Олександр] Турчинов
й іже з ними дуже часто обумовлювали свою появу в студії таким набором умов,
які я прийняти не міг. Але навіть не це головне. Лідери опозиції розучилися
бути ньюсмейкерами, створювати інформприводи для того, щоб потім виконувати
соло в телепрограмах. Що ми від них чули, окрім гучних гасел і нічим не
підкріплених словесних випадів на адресу опонентів?
На Заході будь-який журналіст-початківець знає: чергова заява політика, як правило, не є ні подією, ні навіть новиною, що заслуговує на згадку. Ви зробіть що-небудь таке, щоб про це вся Україна тільки й говорила – і тоді я телефон вам обірву, під дверима буду ночами вартувати, аби ви до мене в студію прийшли.
Я вам більше скажу: навіть під час останньої передвиборчої кампанії лідери опозиції зовсім не рвалися до мене на ефір. Деякі – з тих чи інших тактичних міркувань – взагалі жодного разу не взяли участь у дебатах на нашому Політичному рингу, деяких доводилося довго вмовляти.
- Чи траплялися ситуації, коли склад учасників ток-шоу
визначала не редакція програми, а партійні штаби?
- Так, на жаль, це українська телевізійна реальність.
Штаби кажуть: або ми до вас посилаємо депутата N, або від нас не буде нікого. І
що з цим поробиш?
А що стосується улюбленої теми, що хтось щось радить ...
З Валерієм Хорошковським, коли я тільки починав працювати на Інтері, ми
зустрічалися досить часто, а потім все рідше. А за останній рік ми бачилися,
по-моєму, тільки одного разу. Особисті стосунки у нас склалися, не приховую,
прохолодні. Думаю, з причин психологічних, вікових, культурологічних. Ми
виявилися занадто різні. Але я все одно буду з вдячністю пам'ятати про те, що
Хорошковський свого часу запросив мене працювати на Інтер і дав мені можливість
повернутися до професії телевізійного політичного оглядача, яка в Росії – у
всякому разі на великих каналах – померла.
- Кажуть, що більше радив [з приводу тем і складу
учасників програми] навіть не Хорошковський, а Ігор Шувалов, позаштатний радник
глави Адміністрації Президента.
- Ігор Шувалов – один з багатьох моїх добрих київських
знайомих. Ми з Ігорем – не побоюся сказати про це – навіть приятелюємо. Обидва –
москвичі, через різні обставини нашого життя осілі в Києві. Він блискучий
професіонал, тонкий знавець українського політичного життя, відмінно
розбирається в роботі ЗМІ. Спілкуватися з ним одне задоволення. Це вам, думаю, можуть
підтвердити багато відомих українських політичних журналістів, наприклад
[співробітники інтернет-видання Українська правда] Мустафа Найєм або Сергій
Лещенко, для яких Ігор Шувалов є, наскільки я знаю, точно таким самим давнім і
добрим знайомим. Але говорити про те, що Шувалов щось вирішував за мене в моїй
програмі, – те саме, як казати, що Шувалов вирішує щось за Лещенка або Найєма.
- Як ви оцінюєте нинішню політичну ситуацію в Україні? Чи
не складається враження, що Київ деколи сліпо копіює досвід Москви у справі
закручування гайок?
- Поживіть трохи в Москві, попрацюйте, тоді відчуєте, що
таке справжнє закручування гайок. Дня не проходить, щоб когось не звільнили.
Буквально сьогодні (інтерв'ю проходило 4 лютого) відкриваю Facebook і з'ясовую,
що моя добра стара знайома Віра Кричевська, яка очолювала супутниковий
телеканал документального кіно 24_Dос, звільнена. Щотижня щось таке
відбувається.
Ступінь свободи української журналістики в порівнянні з
російською на порядок вищий. Тут існують прямі ефіри, на які регулярно ходять
представники опозиції і де вони говорять все, чого хоче їхня душа. На
російському телебаченні всі ефіри криві, тобто йдуть у запису і зайві слова
вирізаються.
- У новому Кабміні і на багатьох керівних посадах зараз
працюють друзі родини Президента. Навіть термін такий з'явився – Сім'я. Як ви
думаєте, чому це сталося? Янукович чогось боїться? Бунтів, зради у своїй
команді?
- На мій погляд, особистісний фактор у політиці – річ
цілком природна. Я б тут не згущував фарби. У політиці так часто буває –
президент, прем'єр, лідер партії приходить до влади, спираючись на підтримку
якихось союзників, самостійних сильних гравців, а потім потихеньку починає їх позбавлятися,
консолідувати владу, спираючись на власні креатури, яких він, природно, шукає
десь в ближньому колі. Так, у суспільстві можуть виникати питання, наприклад,
наскільки Сергій Арбузов готовий до ролі прем'єра або хтось з інших молодих
висуванців [Президента Віктора] Януковича – до своїх нових високих посад. Але ж
уряд в підсумку Арбузов поки що не очолив. Звичайно, зараз він – фаворит
Януковича, сумнівів у цьому немає. І, напевно, тому, що він давно знає його
особисто, в тому числі через сина. При цьому Віктор Федорович, якого багато
моїх колег люблять зображати людиною обмеженою, в дійсності людина досвідчена,
розумна, хитра – цілком "політична тварина". Він бачить, що ще не настав час для
того, щоб змінити Миколу Азарова на Арбузова.
- Як ставитеся до української опозиції, наскільки вона є сильною? І які її перспективи на найближчі роки?
- На це запитання я вже частково відповів. Чим старшим я
стаю, тим більше набуваю здатності дивитися на політиків без гніву і
пристрасті. Як я ставлюся до української опозиції? Я за нею спостерігаю. Мені
здається, що опозиція допускає багато помилок, що опозиція слабка. Слабка в
тому числі тому, що вимушена шукати фінансову підтримку там, де її, за ідеєю,
шукати не можна. Я нічого не стверджую, я лише констатую: надто багато розмов,
що Яценюка фінансує Рінат Ахметов, Свободу – Ігор Коломойський і так далі.
Чи не найбільшою проблемою української опозиції є те, що вона самовпевнено не розуміє, що величезна кількість розумних людей в Україні не може пробачити їй бездарного провалу "помаранчевого проекту"
Є ще одна суттєва річ. Мені здається, що чи не найбільшою
проблемою української опозиції є те, що вона самовпевнено не розуміє, що
величезна кількість розумних людей в Україні не може пробачити їй бездарного провалу
"помаранчевого проекту", вважає, що вона не виправдала кредит довіри, виданий
їй в дні Майдану, і просто втратила в неї віру – нові спроби політичних зірок
2004 повернутися до влади в багатьох громадян не викликають нічого, крім
роздратування. Це не стосується, втім, Віталія Кличка. З цієї точки зору у
нього великий потенціал. Але йому треба ще дуже багато працювати над собою, щоб
він сам і його політсила сприймалися в суспільстві стовідсотково всерйоз.
- Ваше ток-шоу виходитиме на Інтері?
- Не готовий поки що це обговорювати. Я не виключаю для
себе можливості повернення на Інтер. Але для цього як мінімум мене повинні туди
запросити, а я повинен подивитися, у якій якості мене запрошують, на яких
умовах. І подумати, напевно.
- Ви знайомі з мільярдером Фірташем?
- І так і ні. Коли я тільки приїхав до Києва і починав
працювати на каналі ТВі, він приходив до нас на одну з програм. Це було,
по-моєму, ранньою весною 2009 року. Тоді ми з ним розкланялися. Інтерв'ю у
нього брав інший журналіст. Я при ньому був присутній, представився: "Євген",
він: "Дмитро". Ось, власне, і все.
- Разом з колишнім прем'єр-міністром Росії Михайлом
Касьяновим ви написали книгу Без Путіна. Політичні діалоги. Готові написати
книгу Без Януковича у співавторстві з екс-прем'єром Юлією Тимошенко або
Яценюком?
- Ні. Я погодився написати книгу з Касьяновим, тому що
мене з ним пов'язують дружні стосунки, я не міг йому відмовити, і до того ж в
той момент уже не працював у Росії. І до [президента РФ Володимира] Путіна у
мене особливе ставлення з тих часів, коли він розгромив "старе" НТВ. Це в певному
сенсі унікальна ситуація, яка навряд чи може повторитися. До того ж писати
мемуари – доля людини, яка збирається або у президенти, або відходить від справ.
І те й інше не про мене.
***
Цей матеріал опубліковано в №5 журналу Корреспондент від 8 лютого 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.