Влада провокує в країні медикаментозний колапс, встановлюючи для ввезення імпортних препаратів новий бюрократичний шлагбаум. Тим, хто лікується за кордоном, не зрозуміти тих, хто намагається одужати на батьківщині, пише Вахтанг Кіпіані, головний редактор сайту Історична правда, у колонці, опублікованій у №7 журналу Корреспондент від 22 лютого 2013 року.
Ми часто критикуємо владу "взагалі", і це зрозуміло і
навіть корисно – не тримати ж у собі сильні емоції. Хоча зазвичай критика
нічого в нашій країні не змінює, і тому не розпускати язика, як кажуть, на
людях – досить популярна життєва стратегія. Але бувають випадки, коли мовчання –
прямий шлях, за Олександром Галичем, в кати.
Якщо в найближчі кілька тижнів українські громадяни не
зможуть вплинути на центральну владу, то ціна буде трагічною. Людські життя.
Багато життів. 1 березня 2013-го вступає в дію закон України під № 5038-17,
який регулює ліцензування імпортних медичних препаратів. Новації прийняті ще в
липні минулого року, але, як це часто буває, уважне читання законів не
найсильніша національна риса. 259 депутатів Верховної Ради минулого скликання
(регіонали, "тушки", комуністи) спорудили черговий бар'єр для потрапляння в
країну тисяч найменувань ліків, багато з яких не мають вітчизняних аналогів і
присутність яких критично необхідна.
Зміни до закону передбачають, що в Україну можуть
ввозитися тільки лікарські препарати, зареєстровані в країні, за наявності
сертифіката якості та ліцензії на імпорт. Раніше було достатньо виконати перші
дві вимоги, тепер потрібна ще й ліцензія. Закон суворий, і не сумніваюся, що
якщо митниця, міністерство, яке через якесь непорозуміння називається "охорони
здоров'я", й інші держоргани будуть його виконувати, то результати можуть бути сумними.
Особливо це торкнеться українців, що страждають на такі захворювання, як рак,
гемофілія, туберкульоз, гепатити, ВІЛ / СНІД.
Іншими словами, ще трохи, і легальних ліків іноземного
походження в аптеках і лікарнях не буде. Їх і так не вистачає, і не секрет, що
родичі, друзі друзів, волонтери, в тому числі громадські активісти з проекту Таблеточки
та ін., привозять потрібні ліки з-за кордону "на собі". Порушуючи закон, але
вибору немає.
До набуття чинності закону залишилися лічені дні, а держава досі ні уповноважений орган, відповідальний за ліцензування імпорту, не затвердила, ні ліцензійні умови не оголосила. Бізнес в таких умовах просто зупиняється
До набуття чинності закону залишилися лічені дні, а
держава досі ні уповноважений орган, відповідальний за ліцензування імпорту, не
затвердила, ні ліцензійні умови не оголосила. Бізнес в таких умовах просто
зупиняється. Параліч системи надходження ліків в Україну вже близький. І навіть
якщо зараз станеться диво, то можна собі уявити, скільки часу знадобиться
чесним і швидким вітчизняним чиновникам, щоб зробити ліцензування десятків
тисяч найменувань медпрепаратів.
Зрештою, цей закон прямо суперечить законодавству
Євросоюзу, куди на словах так хочуть вступити керівники держави та уряду Віктор
Янукович і Микола Азаров і міністр охорони здоров'я Раїса Богатирьова, що долучилася
до них. Директива ЄС під № 2001/83 не передбачає жодних "загороджувальних"
бар'єрів перед продукцією європейських виробників.
Логіки в ліцензуванні, крім корупційно-бюрократичної,немає. Всі медикаменти і так проходять реєстрацію, а якщо треба, то й перереєстрацію, паралельно з
експертизами на безпеку і якість
Логіки в ліцензуванні, крім корупційно-бюрократичної,
немає. Всі медикаменти і так проходять реєстрацію, а якщо треба, то й
перереєстрацію, паралельно з експертизами на безпеку і якість. Не можна
сказати, що Україна до прийняття нових норм у законі була "прохідним двором"
для німецьких, хорватських та інших єесівських ліків. Не кажучи вже про те, що
фармацевтичний ринок і так зарегульований донезмоги. Знають і про гроші, що
обертаються в цьому бізнесі, і про відомі прізвища громадян чиновників, кровно
зацікавлених в наявному бюрократичному "порядку". Чужі тут не ходять.
Припустимо, імпортери через певний час отримають
(виб'ють, куплять – потрібне підкреслити) злощасні ліцензії. Це буде коштувати
грошей. Ціна ліків зросте, бізнес перекладе свої втрати на кінцевого покупця –
на хворого. Нормальна держава, за логікою, повинна створювати умови, щоб ціна
була якомога нижчою, але владі ця вища математика, виходить, недоступна.
Бізнес, як кажуть, шкода. Але не тільки в підприємцях справа.
А в тому, що від новацій постраждають нездорові, в прямому сенсі слова,
українці. Приміром, Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ / СНІД, що
працює в партнерстві з оонівським Глобальним фондом для боротьби зі СНІДом,
туберкульозом та малярією, закуповує чималу кількість препаратів для хворих на
волі і за ґратами безпосередньо у виробників, що дешевше. Якщо закон не буде
скасовано, ціна питання зросте. Кому від цього краще – бюджету або людям? Якщо
ж ненормативна мудрість законодавців і лобізм чиновників МОЗ і цього разу переможуть,
то ціна цієї перемоги буде пірровою. Їм що, вони зможуть лікуватися за
кордоном. А тисячі простих українців з онкологією?
Написати цю колонку мене змусив лист, підписаний Пацієнти
України, що гуляє по інтернету без можливості бути прочитаним тим, кому він
адресований. Іноді здається, що в очах чиновників з Банкової чи Грушевського
всі ми є пацієнтами. Безнадійними.
***
Ця колонка опублікована у №7 журналу Корреспондент від 22 лютого 2013 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.
Відгуки та коментарі надсилайте за адресою [email protected]