Безмежний обсяг сміття на вулицях українських міст відбиває рівень засміченості в наших головах. Як відомо, саме в голові зароджується зловісна розруха, пише Олександр Пасховер, оглядач журналу Корреспондент, у колонці, опублікованій у №10 видання від 15 березня 2013 року.
Прийшла весна, розтанув сніг, і на очі виліз увесь морок
нашого життя. Тротуари закакані, газони засмічені, під'їзди записані. Останнє –
тренд позасезонний. Навіть якщо всі 46 млн українців зберуться на три суботники
поспіль, вирішити завдання з перетворення країни на Едемський сад швидко не
вдасться. Оскільки ще з радянських часів відомо, що чисто не там, де
прибирають, а там, де не смітять. Втім, постулат цей суперечливий і такий, який
занадто близько беруть до серця комунальні служби України.
Як результат, мікс глинозему і снігу розтікається по
тротуарах європейської столиці, тобто по Києву, змушуючи українців надавати
перевагу гардеробу, який не надто брудниться, – чорний низ, сірий верх. Адже це
тільки в шлягері у Юрія Шевчука, лідера рок-групи ДДТ, "в лужах разлетаются
птицы с облаками". У наших калюжах розлітаються винятково сльота з нечистотами.
У підсумку навіть дешевенькі Лади і Ланоси, а також
дорогі Мерседеси і Лексуси всі як один пофарбовані в демократичний колір –
колір вуличного бруду. Автомийники моляться на комунальне начальство, яке своєю
роботою забезпечило їм вічний дохід. Принцип роботи комунального сервісу
колишній мер Києва Леонід Черновецький охарактеризував sз властивим йому
креативом: "Навіщо прибирати сніг? Через кілька місяців все розтане".
Власне кажучи, з цієї самої причини немає сенсу чистити
навесні дороги: скоро підуть дощі і все змиють. Те, що не змиють дощі, віднесе
літній вітер. Сміття, що залишилося, приб'ють осінні зливи. А грудневий сніг,
що несподівано випаде, тимчасово прикриє всю цю антисанітарію.
За нечищений асфальт ми лаємо ЖКГ, за розтрощені дороги сваримо
Укравтодор, за все інше "дякуємо" партії й уряду. На кого ж покласти
лавровий вінець за рукотворне сміття
Але гаразд, за нечищений асфальт ми лаємо ЖКГ, за
розтрощені дороги сваримо Укравтодор, за все інше "дякуємо" партії й уряду. На
кого ж покласти лавровий вінець за рукотворне сміття? У людних і потаємних
місцях розсипані сокові пакетики, пивні пляшки, пластикові стаканчики, упаковки
від презервативів, чіпсів, поряд з ними Тампакс, памперси та інші продукти
загальнонаціонального свинства (хай вибачать мене свині) з періодом розпаду в
три людські життя.
А ще в зрошуваних пісяючими хлопчиками (зрідка
дівчатками) підворіттях тонкою аквареллю стеляться фекалії домашніх тварин, які
чекають випадку, щоб міцніше приліпитися до підошов черевиків випадкових
перехожих. Цей вічний кругообіг бруду в природі перетворює Україну на індійські
нетрі, а хотілося б все ж на Єлисейські Поля.
Минулого тижня я робив інтерв'ю з послом США в Україні
Джоном Теффтом. А оскільки будь-який світський раут починається з розмови про
погоду, то і наша розмова не стала винятком. Він мені про циклон у Вашингтоні –
я йому про відлигу в Києві. Він про паніку комунальних служб американської
столиці – я про грязьовий результат української зими. Почувши знакове слово,
Теффт скривився і буквально прогарчав по-російськи: "Граазь, граазь". Далі
посол дав зрозуміти, що всюдисущий бруд залишає у нього кисле враження про
Україну.
Ну а тепер уважно простежимо за логікою легендарного
професора Преображенського, героя булгаковського роману Собаче серце: "Якщо я,
входячи до вбиральні, почну, вибачте за вираз, мочитися повз унітаз і те саме
робитимуть Зіна і Дар’я Петрівна, у вбиральні почнеться розруха. Отже, розруха
не в клозетах, а в головах". Преображенський і тепер найживіший за всіх живих.
Бруд наших вулиць і площ наглухо застряг і в наших головах. Він там вже повністю не вміщується, і, мабуть, тому ми, не шкодуючи нервів,струшуємо його один на
одного
Бруд наших вулиць і площ наглухо застряг і в наших
головах. Він там вже повністю не вміщується, і, мабуть, тому ми, не шкодуючи нервів,
струшуємо його один на одного.
Для цього на порядку денному кожного дня нами ж закладені конфлікти різного емоційного та
інтелектуального рівня. Захисники української мови тиснуть на мізки
російськомовним за те, що ті клянуть мову своїх земляків. Прихильники
праворадикальних сил вимагають від жидів і москалів поважати українські
святині. У разі непокори – "на гілляку". Апологети так званого російського
світу в Україні провокують своїх опонентів публічними образами і нецензурною
тавтологією. У наших відносинах з'явилося занадто багато істерики і зайвого
надриву. З десяти біблійних заповідей особливо завзято виконується 11-та – образь
ближнього свого. Будь-які розбіжності у поглядах – політичних, культурних та
релігійних – прямий шлях до віртуального мордобою.
Діалог між людьми різних світоглядів розвивається по
спіралі: ти мене не поважаєш, я тебе не поважаю, ми з тобою нешановані люди.
Вже згаданий мною рокер Шевчук на радіо Эхо Москвы
сказав, як мені здається, дуже просту і важливу річ: "Люди забули, що вони перш
за все люди, а вже потім грузини, росіяни, українці, євреї і т. д.".
Але як тут не забути про свою людську природу, коли в
головах розгулялася розруха із дзеркальним відображенням на міські газони і
тротуари. Природа не терпить дисгармонії. Буття визначає свідомість – здається,
так стверджував пророк комунізму Карл Маркс. У певному сенсі він правий.
Кілька років тому на трасі, що веде з міжнародного
аеропорту Клотена в сусідній Цюріх, мене зустрів розкішний за своїм змістом
банер (не знаю, можливо, він там і досі висить): Увага, ви в'їжджаєте в зону
підвищеного комфорту. Чого ж ще чекати від європейського фінансового центру, як
не чистоти його вулиць, дворів, транспорту? Час би й нам почистити своє буття –
або хоча б перестати паскудити у своїх дворах. Ну й у чужих головах теж.
***
Ця колонка опублікована у №10 журналу Корреспондент від 15 березня 2013 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.
Відгуки та коментарі надсилайте за адресою [email protected]