Кордон між Північною і Південною Кореями проводить межу між двома світами, в одному з яких говорять про випадки канібалізму через голод, а в іншому чекають на гнучкий смартфон, пише мандрівник Дмитро Павленко у №15 журналу Корреспондент від 19 квітня 2013 року.
Цього разу пунктом моєї подорожі стало місце, якого немає
на картах світу, – воно не належить жодній державі. У ньому ніхто не має права
перебувати, і мільйони людей мріють про те, щоб воно перестало існувати. Воно
може стати причиною ядерної війни, і водночас це одне з найсприятливіших для
живої природи місць на планеті: сюди 60 років не ступала нога людини. Це
демілітаризована зона (ДМЗ), яка внаслідок війни розділила Корею на дві держави
– КНДР на півночі і Республіку Корея на півдні.
З півдня ДМЗ передує військова зона, куди можуть
потрапити іноземні туристи і невелика кількість південнокорейців зі спеціальною
перепусткою – родини відставних військових, яким дозволили залишитися на цій
території й обробляти землю. Вони продають туристам вироблені тут соєвий
шоколад і мед. Також у продажу ексклюзивний сувенір – спиртова настоянка з
Північної Кореї. Купити не наважуюся, до того ж хто знає, для скількох
північнокорейців ця красива пляшечка – недозволена розкіш?
ДМЗ не тільки живий пам'ятник холодної війни – це
сюрреалістичний музей людського абсурду. Уявіть собі, що завтра Київ з чужої
примхи буде поділений, скажімо, по лінії швидкісного трамвая. Ваші рідні і
друзі, якщо вони опинилися по той бік, втратять право не тільки бачитися з
вами, а й знати про ваше існування. При цьому їхній Київ буде процвітати, а ваш
– створювати ядерну бомбу і отримувати їжу за талонами.
ДМЗ спотворила час – по один бік він зупинився, по інший мчить зі швидкістю світового прогресу. З одного боку – повідомлення про канібалізм через голод, з іншого – новини про гнучкі смартфони
ДМЗ спотворила час – по один бік він зупинився, по інший
мчить зі швидкістю світового прогресу. З одного боку – повідомлення про
канібалізм через голод, з іншого – новини про гнучкі смартфони.
Зона створює і географічні парадокси – вона фактично
перетворила Південну Корею на острів, повністю відрізавши країну від
континенту. Передова південнокорейська промисловість просить КНДР відкрити дороги
для дешевих сухопутних маршрутів. Це не тільки зробило б можливим залізничну
подорож з Києва до Сеула, а й дало б півночі можливість заробити. Але КНДР не
бажає цього.
Дорасан – найбільш унікальна станція у світі. Щодня сотні
людей купують на ній квитки, але потяги тут ніколи не ходили. Станцію
побудували південнокорейці прямо на кордоні з ДМЗ в надії, що коли-небудь вона
з'єднає Сеул і Пхеньян. Один американець поставив тут символічний штамп з
відстанню між двома корейськими столицями прямо в паспорт, а потім довго
пояснював своїм прикордонникам, звідки у нього відмітка про відвідування
Пхеньяну.
У ДМЗ йде війна прапорів – після того як на півдні
встановили 100-метровий флагшток, з півночі їм відповіли 160-метровим, і це
один з найвищих флагштоків у світі. Його добре видно з оглядового майданчика.
Жителі півдня розсудливо вирішили визнати свою поразку.
На краю оглядового майданчика не можна фотографувати, але
галасливі китайці масово порушують заборону. Південнокорейські солдати
вибігають зі своєї будки і гнівно відновлюють порядок. А потім, посміхаючись,
фотографуються з порушниками, забувши, що колись китайці воювали тут на боці
півночі.
Численні тунелі, таємно прориті з півночі під ДМЗ, –
військове ноу-хау КНДР. Корейці невисокі на зріст, тому європейці йдуть в
тунелі пригнувшись. Страшно уявити себе на місці солдатів, які в непроглядній
темряві підривали породу і гинули від газів й уламків граніту заради того, щоб
вийти нагору поблизу Сеула біля будинків своїх родичів і почати проти них нову
війну.
Дім свободи, в якому було підписано перемир'я, – єдиний місток між двома світами. Щоб потрапити сюди, ви повинні дати письмову згоду на можливий
летальний результат екскурсії
Дім свободи, в якому було підписано перемир'я, – єдиний
місток між двома світами. Щоб потрапити сюди, ви повинні дати письмову згоду на
можливий летальний результат екскурсії: якщо на порушення суворих правил ви
направите руку або фотооб'єктив у бік північнокорейських військових, вас можуть
застрелити. При цьому врахуйте, що в разі вашої загибелі ні сім'я, ні
батьківщина не отримають ніякої сатисфакції – КНДР і так світовий вигнанець.
Солдати обох сторін, що стоять тут на посту, схожі на
кам'яні статуї, але я бачу в їхніх очах страх. Не перед нами, необразливими
туристами – будь-який їхній неправильний крок може стати приводом для нового
конфлікту.
Навіщо жителі півдня ризикують, пускаючи туристів так близько до фатальної межі? Думаю, що вони хочуть показати всьому світу жах чинної війни, але разом з тим свою відкритість і бажання знову стати єдиним народом
Навіщо жителі півдня ризикують, пускаючи туристів так
близько до фатальної межі? Думаю, що вони хочуть показати всьому світу жах
чинної війни, але разом з тим свою відкритість і бажання знову стати єдиним
народом.
Під час вечері на нічному ринку Сеула намагаюся
поговорити про ДМЗ з корейцями. Вони не в захваті від теми і не прагнуть туди,
для них це символ національної трагедії. Один ніколи не бачив свого діда, який
залишився по той бік.
Жителі півдня старшого покоління кажуть про необхідність
спеціального податку "на возз'єднання", але навіть оптимісти кажуть: не
зараз. Водночас я побачив повну байдужість і відчуженість від цієї ідеї молодих
корейців. У них, захоплених своїми гаджетами, мало спільного з убогими
північними побратимами.
Навіть більше, сьогодні божевільні лідери півночі
готуються до нових ядерних випробувань, і привид війни знову бродить по ДМЗ.
Хоча я і мої корейські друзі віримо, що війна не станеться, а одного разу можна
буде купити квиток на потяг з Києва до Сеула із зупинкою в Пхеньяні.
***
Цей матеріал опубліковано в №15 журналу Корреспондент від 19 квітня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.