Лідер Океану Ельзи Святослав Вакарчук в інтерв’ю Оксані Мамченковій розповів про роботу в Європі з британським продюсером-зіркою над своїм новим альбомом Земля, і про власне свіже сприйняття того, що відбувається на батьківщині. Матеріал розміщено у №19 журналу Корреспондент від 17 травня 2013 року.
У той самий момент, коли більшість українців вирушали на
тривалі травневі канікули, музиканти культового вітчизняного рок-гурту Океан
Ельзи працювали на столичній репетиційній базі – вони готувалися до майбутнього
туру. Запис у Бельгії нового, восьмого на рахунку Океанів, альбому Земля вже
позаду, зате попереду український тур на його підтримку, і головна рок-команда
країни просто зобов'язана виглядати гідно.
Втім, лідер гурту Святослав Вакарчук на цьому етапі
підготовки дозволив собі невелику перерву, для того щоб зустрітися з
Корреспондентом в одному з ресторанів у центрі Києва.
Під час цієї досить тривалої бесіди Вакарчук вражав
бурхливою енергією і охоче ділився останніми досягненнями.
За рік фронтмен Океану Ельзи об'їздив кілька українських
міст зі своїм сольним проектом Брюссель і написав три десятки пісень. 12 з них
склали новий альбом Земля. Тур на його підтримку розпочнеться 19 травня в
Мукачеві, до вересня музиканти дістануться до Києва, і потім вирушать з
гастролями до Росії.
Напередодні цього масштабного туру Вакарчук не приховував
щирого задоволення виконаною роботою і, схоже, був гранично чесним,
розмірковуючи про українську політику.
- В інтерв'ю Корреспонденту трохи більше року тому ви не
дуже-то впевнено, але обіцяли альбом до весни 2013-го. Обіцянку стримали. Як
працювалося?
- Це був абсолютно неоціненний досвід. Навіть те, що ми
робили, працюючи над Брюсселем, не було витримано за всіма правилами того, як має
відбуватися запис і як це прийнято в усьому світі. Ми, на щастя, дожили до того
моменту, коли перестали думати про матеріальну складову. Просто зробили так, як
хотіли все життя, і ми задоволені результатом.
А найголовніше – я шалено задоволений знайомством з
абсолютно дивовижною людиною, якого звуть Кен Нельсон, продюсер нашого альбому.
Головні його досягнення – це, звичайно, кінець 1990-х і 2000-і роки, коли він
почав робити багато англійського року. Його смак плюс уміння якось правильно
компонувати речі особисто мені, виявилося, дуже підходять. У нас фактично не
було конфліктів, ми стали друзями. Я недавно їздив до нього в Англію, там ми
закінчували альбом.
- Інші претенденти на посаду продюсера були?
- Так, ми звернулися до кількох продюсерів. Хтось з них
відповів нам, скажімо так, ухильно, але було й кілька конкретних пропозицій. З
цікавістю відповів [американець] Тоні Вісконті, який знаменитий тим, що робив
всі значущі платівки [британського виконавця] Девіда Боуї. Він повідомив, що
зараз зайнятий, працює над одним проектом, але з радістю зміг би зробити це
[запис з ОЕ] пізніше. Як виявилося, він саме робив новий альбом Боуї, який
щойно вийшов.
- З якимись знаменитостями на брюссельській студії
перетиналися?
- Це студія відома, там грають різні люди. Була група
[британських рокерів] White Lies паралельно з тим, як ми там писалися.
Записувалася Ванесса Параді. Ну так, "привіт-привіт, common ca va?" З Ванессою
Параді, та й все.
- Останнім часом ви часто з'являєтеся на телеекрані як
зірковий тренер шоу Голос країни. Судячи з того, що я бачила – стрес там
неймовірний. Не жалкуєте, що погодилися?
- Я дуже довго приймаю рішення в своєму житті, взагалі в
усьому. Наприклад, пропозицію взяти участь у Голосі я отримав, коли вони тільки
купили формат. Тобто два або три роки тому.
Але коли я приймаю рішення, ніколи не передумую і не
шкодую. Я зважив занадто багато за і проти. І вважаю, що в моєму конкретному
випадку я виявився правий. Єдине, що вкрай складно, – прощатися з учасниками своєї
команди. На чию б користь ти не зробив вибір, завжди для когось опинишся
неправий. Але такі правила шоу. І незважаючи на купу умовностей і різних втрат (і
смакових, і часових, і емоційних), думаю, що вчинив правильно. Головним чином,
тому що познайомився з великою кількістю талановитих молодих людей, яких я
чомусь, можливо, виходячи зі своїх скромних можливостей, зможу навчити, підштовхнути
до чогось. Кимось з них ми, можливо, будемо займатися як продюсери.
- Коли дивишся такі шоу, думаєш, що в країні неймовірна
кількість талановитих людей, але ніхто чітко не знає, що з ними далі робити.
- Талановита людина повинна сама знати, що із собою
робити. Інакше цей талант не вважається.
- За останні 20 років у країні з'явилося вкрай мало
виконавців, здатних подібно Океану Ельзи регулярно збирати найбільші
майданчики. Чому так відбувається?
- Це питання до людей, які займаються музикою. Я не можу
дати відповідь. Думаю, справа в тому, які ми є. Ми слухали певну музику в дитинстві, ми прочитали ці книги, ми зустрілися
з такими людьми, ми так спілкувалися між собою, ми працювали по 12 годин на
репетиціях кожен день, ми, зрештою, жили все життя музикою, на шкоду грошам.
Якби в нас говорили бізнесмени, як говорять у більшості
українських музикантів, ніколи в житті ми б не зробили цей альбом так, як ми
зробили. Тому що це дуже дорого. Напевно, хтось скаже, що для слухача це не має
такого сенсу. Але для нас, як для музикантів, які прагнуть кращого, це має
сенс. Думаю, частково успіх в цьому.
Океан Ельзи – це екстремальна група. Не в плані музики і
стилю. Це група, яка у всьому хоче домогтися максимуму – в якості, в
музичності, в тому, як донести музику до людей на концертах.
Є якісь речі зовнішні, яким ми не дуже приділяли увагу.
Ну, наприклад, відео. У гурті ніколи не було такої культури серйозного
ставлення до відеокліпів. Але в цьому альбомі ми вирішили, що хочемо знімати
якісне, дуже продумане відео. Ми не хочемо ні на чому економити, робити щось,
тому що так прийнято тут. І так само ми працювали, коли були нікому не відомим
гуртом-початківцем.
- Щодо візуальної складової. Для більшості відомих груп
сьогодні видовищність вкрай важлива. Ви готуєте щось особливе для шоу цього туру?
- Дуже двояко ставлюся до таких шоу. З одного боку, ми
будемо таке робити. Будуть великі екрани, буде відео, буде світло, все це буде.
Але з іншого боку, перенасиченість сценографією потрібна тим, хто відволікає
від того, що на таких шоу, загалом, дивитися нема чого. Я не думаю, що співачка
Мадонна змогла б вийти і під одну гітару або три інструменти дві години тримати
зал. За всієї моєї до неї поваги.
Ми все-таки виросли на такій музиці, як [британські
рокери 1970-80-х] Led Zeppelin. Я дивлюся кожні два-три дні їхнє відео на
YouTube, у них взагалі нічого там немає на сцені – і неможливо відірватися. Ось
це для нас ідеал.
- Після того, як ви закрили тему політики у своєму житті,
чи цікавить вас те, що відбувається в країні?
- Все, що відбувається в українській політиці останні 20
років, можна описати двома словами – хвороба зростання. Я, на відміну від
багатьох моїх колег і знайомих, не вдаюся ані до занепадницьких настроїв, ані,
тим більше, ейфорії. Я просто думаю, що молода нація набиває свої шишки –
шарахається від однієї моделі правління до іншої, від одних лідерів до інших.
Українці поки що не набули цієї західної звички демократії. Вона набувається сотнями
років, а не роками. Але вони [українці] не втратили таки незалежної думки. І
мені здається, що саме це не дасть нам скотитися в тоталітаризм. Бо українці
інші. Вони такі, знаєте, часто собі на умі, і це в даному випадку працює на
демократію.
Мені здається, треба перестати говорити про поганих
політиків, тому що це не приведе нікуди, не дасть результату. Для того, щоб
щось змінилося, треба щось змінити в собі. І це не так утопічно і не так важко,
як здається. Це дійсно просто. Навіть заняття йогою щодня з ранку через "не
можу" роблять людину іншою, прочитана кожен день одна сторінка книги або
невелика гарна справа роблять людину іншою. Через рік, через два це маленьке
зусилля приводить до того, що людина і в суспільному житті стає іншою. А коли
мільйони людей стають іншими, все починає якісно змінюватися. Це складне
завдання, і воно не вирішується в секунду.
Коротше кажучи, я перестав мислити категоріями "у нас не
ті лідери, треба інших".
- Зараз у різних містах йде акція Вставай, Україно.
Готові до неї приєднатися?
- У політичних акціях на сьогоднішній день не готовий
брати участі, тому що я для себе бачу інший шлях. Якщо будуть громадянські
акції – так, завжди готовий. Якщо мої особисті права, права моєї сім'ї, права
моїх близьких або людей, які мені є дорогими, або взагалі простих людей, яких я
не знаю, будуть грубо, жорстоко і несправедливо зневажатися, я звичайно готовий,
завжди був готовий і буду готовий. Але мені потрібні не політичні акції, а
боротьба за правду.
- Між записом альбому, підготовкою до туру і записами для
ТБ відпочити встигли?
- Так. Спочатку трошки в Англії, після роботи на студії в
Лондоні. Я дуже люблю Лондон, і в принципі Великобританія мені дуже подобається
як країна. І ось я вперше побував в англійському селі – воно мене вразило. Я
бував у багатьох [селах] – скрізь мені чогось не вистачає. Німецькі – занадто
правильні, американські – якісь занадто чужі, чи що, наші – начебто рідні, але
аж надто безладні. А там якийсь був здоровий баланс.
А потім відпочив на Сицилії. Я великий шанувальник
фільмів і книги Хрещений батько, там якраз багато всього, пов'язаного із
Сицилією. Ми відвідали віллу, де знімали всі, по-моєму, три фільми Хрещений
батько, бачили знаменитий балкон, на якому стояв [головний герой роману] Майкл
Корлеоне, коли його [дружина] Аполлонія вибухнула на машині. Взагалі мені дуже
сподобалася Сицилія. Якщо чесно, навіть більше, ніж континентальна Італія.
- Ви йогу згадували. Займаєтеся?
- Так, я займаюся, але займаюся не те щоб професійно. Я
раз на рік відвідую якісь йога-студії. Є, наприклад, в Іспанії місце, де я
буваю. Мене там вчать трошки, і потім я рік сам щоранку роблю вправи.
- В Індії повчитися не думали?
- Я був там, це гарна країна, але жити там для мене – це
too much. Я Телець за гороскопом, мені все-таки потрібен якийсь рівень
комфорту. Але, може, поїхати туди помедитувати з моїм невгамовним темпераментом
мені б варто було б на місяць-два. Це хороша ідея. Я про неї вже років п'ять,
чесно кажучи, думаю, але поки руки не доходили. Зрештою, ашрам можна знайти не
тільки в Індії. Його можна побудувати прямо у себе вдома.
У мене такий спосіб життя, що заглибитися в себе і
помедитувати по-справжньому не виходить, тому що гастролі, записи, весь час
щось змінюється, все в русі.
Ось я дуже люблю союзи двох по-справжньому талановитих
людей. І завжди любив класичну й етнічну музику. Я великий шанувальник
[відомого індійського композитора, який грав на сітарі] Раві Шанкара, і я такий
само великий шанувальник класичної гри на скрипці [американця] Ієгуді Мінухіна.
Тільки недавно відкрив для себе їхній дует.
Виявляється, Мінухін поїхав до Індії і потім разом з
Шанкарою записав кілька альбомів, де вони імпровізують. Так от Мінухін поїхав
на певний час до Індії і просто перестав гастролювати. Рік чи два він просто
жив, читав, вчив історію, удосконалював техніку, взагалі не виступав ніде. Це
круто, можливо, я до цього прийду. Я все ближче і ближче до цього.
***
Цей матеріал опубліковано в №19 журналу Корреспондент від 17 травня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.