Жартуючи і сміючись над своїм Президентом, українці вважають за краще не помічати, як позбавляються політичних прав і мільярдів доларів, поки об'єкт їхніх насмішок впевнено і майстерно створює нову реальність, в якій їм місця немає, пише Олександр Голубов, журналіст журналу Корреспондент, у колонці, опублікованій у №23 видання від 14 червня 2013 року.
У своєму недавньому
інтерв'ю для Корреспондента відомий російський журналіст Дмитро Кисельов назвав
Віктора Януковича "політичною твариною", маючи на увазі хитрість останнього і
нарікаючи на те, що більшість колег воліють зображати українського Президента
недалеким політиком, який нездатен прорахувати свої дії навіть на один хід
вперед.
Іронія з приводу
дій Януковича є гарним тоном серед демократично налаштованих журналістів та
експертів. Це стосується як недолугих ляпів і обмовок під час публічних виступів,
так і цілком серйозних питань – реформ і міжнародних переговорів. Те, як
російський президент Володимир Путін змушує Януковича чекати, поки він
закінчить важливу зустріч з байкером Хірургом, чим не привід позубоскалити над
подібним сеансом публічного приниження?
Звичка аналізувати
події так, нібито український Президент має турбуватися про такі речі, як своя
репутація, імідж країни на міжнародній арені або ж її економічне процвітання, і
справді може дати привід для насмішок.
Все, що відбувається навколо, навпаки, свідчить про те, що Януковича мало турбує думка оточення – набагато важливішим є досягнення власних цілей, а з цим у Віктора Федоровича, здається, поки що все досить добре
Щоправда, все, що
відбувається навколо, навпаки, свідчить про те, що його мало турбує думка
оточення – набагато важливішим є досягнення власних цілей, а з цим у Віктора
Федоровича, здається, поки що все досить добре.
Його звично
критикують за помилки в переговорах – як з Європою, так і з Росією. Майже
неможливо підрахувати, скільки точок неповернення і червоних рисок визначали
для Януковича політологи, кажучи про європейську інтеграцію. Всі вони успішно
подолані – необхідні реформи заморожені, спірні питання з виборами так і
залишилися спірними, а екс-прем'єр Юлія Тимошенко не лише сидить у в'язниці –
тепер її підозрюють ще й в організації вбивства. Але Європа вперто продовжує
вірити, що ще не всі шанси втрачені, – як мінімум на словах.
Користуючись
страхом європейців перед відходом України у російську сферу впливу, Янукович
домагається у Брюсселя все нових і нових поступок, таких як пом'якшення позицій
Європи щодо Тимошенко і розслідування порушень на виборах, а також відтягування
частини реформ. І хоча ці поступки явно не на користь українців, яким реформи і
чесні вибори зовсім не завадили б, Президенту це дозволить укласти угоду з
Європою з мінімальним ризиком для збереження власної влади і максимальними
можливостями для особистого збагачення.
Навіть підписання
недавнього меморандуму з Митним союзом не розлютило терплячих європейців, а
дозволило на певний час уникнути підвищення тиску з боку Москви. Спроба втриматися
на двох стільцях відразу поки дає Януковичу можливість торгуватися з кожним з
цих стільців про найбільш вигідні для себе умови.
Ця торгівля зовсім не передбачає захисту національних інтересів – йдеться скоріше про балансування інтересів близьких Президенту фінансово-промислових груп
І ця торгівля
зовсім не передбачає захисту національних інтересів – йдеться скоріше про
балансування інтересів близьких Президенту фінансово-промислових груп, частина
з яких виграє від лібералізації торгівлі з ЄС, а частина – від можливості і
далі співпрацювати з Росією, Білоруссю і Казахстаном. Поки що Януковичу
вдається отримувати вигоду як з першої, так і з другої.
Неменша хватка
притаманна українському лідеру і у вирішенні внутрішніх проблем. Судова реформа
зараз активно критикується: вона й справді може здатися недосконалою тим, хто
бажав би, щоб судді хоча б іноді ухвалювали законні рішення. Однак для влади
вона стала чудовим інструментом політичного тиску і відмінним комерційним
проектом, який стабільно постачає "нагору" живучий корупційний потік.
Смієтеся над
незграбною спробою виставити половину країни фашистами? Тільки чому тоді це
бажання підтримують не тільки найбільші телеканали країни – з ними все і так
зрозуміло, – а й опозиційні політики? Чого тільки вартий виступ депутата від ВО
Свобода Ірини Фаріон на мітингу в Києві, під час якого вона закликала українців
не боятися війни, обіцяючи розчавити, роздерти і не залишити мокрого місця від
своїх опонентів. Наскільки б смішною не здавалася страшилка фашизму, як
пропагандистський прийом вона цілком здатна спрацювати.
Не можна не відзначити і здібності Президента щодо утримання свого чільного становища в хижому оточенні мільярдерів і колег, багато з яких напевно відчувають міжнародні репутаційні ризики для свого бізнесу від асоціацій з
Януковичем
Не можна не
відзначити і здібності Президента щодо утримання свого чільного становища в
хижому оточенні мільярдерів і колег, багато з яких напевно відчувають
міжнародні репутаційні ризики для свого бізнесу від асоціацій з Януковичем. Для
кожного з них у Президента є своєчасна, а головне, адекватна компенсація. Також
зверніть увагу на те, як Янукович гасить пожежі у себе вдома і на міжнародній
арені, які можуть перешкодити йому, наприклад звільнення екс-глави МВС Юрія
Луценка і швидке розслідування нападу на журналістику за потурання міліції. Він
робить рівно стільки, скільки потрібно, щоб продовжувати рухатися вперед.
Можна було б,
звичайно, порадіти політичному таланту Януковича, який, якщо зблизька
придивитися, виявляється не таким вже безталанним телепнем, як кому-небудь
хотілося його бачити. Проблема лише в тому, що свої таланти й інстинкти
політичної тварини, якщо вже користуватися термінологією Кисельова, український
Президент використовує винятково для свого блага.
Якщо сильну руку ніхто не хоче контролювати, чому від неї варто очікувати дій для суспільного блага? Рука ж сильна – що хоче, те й робить
Недавнє опитування
соціологічної групи Рейтинг показало, що 59% українців вважають: їхній країні
не вистачає сильної руки, а не демократії. І це добре пояснює, чому в Україні
править саме такий лідер, як Янукович. Якщо сильну руку ніхто не хоче
контролювати, чому від неї варто очікувати дій для суспільного блага? Рука ж
сильна – що хоче, те й робить.
Саме тому людьми,
які відмовляються брати в свої руки відповідальність за власну долю, керують не
підзвітні їм менеджери, а політичні тварини. А в тваринному світі виживають не
більш чесні або професійні – в ньому виживають найсильніші. І це в нинішніх
українських реаліях точно не ті, хто сміється над образом недалекого Президента
в приватних бесідах або онлайн.
***
Цей матеріал опубліковано в №23 журналу Корреспондент від 14 червня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.