У Німеччині з новою гостротою звучить тема нацистського минулого. Молоді німці успадковують унікальну національну рису – політичну культуру каяття – і намагаються переосмислити те, як жили їхні діди, пише Наталія Мечетна у №23 журналу Корреспондент від 14 червня 2013 року.
Один з найбільш
одіозних персонажів ХХ століття, лідер німецьких нацистів Адольф Гітлер, зовсім
не помер – він просто майже 70 років пробув у комі. Прокинувшись у 2011 році,
Гітлер дивується, куди ж поділися радянські солдати і чому на вулицях так
багато велосипедистів. Розшукуючи в кіоску свою улюблену газету Völkischer
Beobachter, він наштовхується на турецьку пресу й дивується ще більше.
Саме так
починається сатиричний роман німецького письменника Тимура Вермеса Er ist
wieder da (Він повернувся). Опублікована восени минулого року книга стала в
Німеччині бестселером: вже продано понад 400 тис. копій.
У соціальній мережі
Facebook присвячена роману група зібрала тисячі схвальних "лайків", а сам автор
не встигає роздавати інтерв'ю. У коментарях німці називають твір смішним, а дехто
навіть геніальним. Хоча знаходяться і такі, хто сперечається з шанувальниками
письменника, наполягаючи: коли мова заходить про Гітлера, гумор недоречний.
Вісім десятиліть
потому пережита країною тема ери нацизму, який знищив пів-Європи, для німців, як
і раніше, є гострою, зазначає західна преса. Та й круглі історичні дати ще зачіпають
за живе: на початку нинішнього року виповнилося 80 років з того моменту, як
Гітлер став німецьким канцлером. У листопаді виповниться 75 років з моменту
початку єврейських погромів, що прокотилися нацистською Німеччиною, які ввійшли
в історію як "кришталева ніч".
Втім, охочих
відзначати ці ювілеї знайдеться небагато – як і 75-річчя гордості німецького
автопрому, концерну Volkswagen: замість того щоб використовувати дату з
рекламною метою, концерн прийняв рішення сором'язливо промовчати, адже біля
витоків його створення стояв фюрер.
Водночас широку
дискусію в суспільстві викликав трисерійний фільм Наші матері, наші батьки,
який вийшов навесні і який розповідає про долю п'ятьох друзів-берлінців під час
Другої світової війни. Незважаючи на шквал критики на адресу картини з боку РФ
і Польщі, німецьке видання Bild розгорнуло суспільну дискусію, задаючись
питанням: чи справді німецькі солдати були настільки жорстокими, як це прийнято
вважати?
Інтерес німців до нацистського минулого можна пояснити: теперішні молоді люди є третім поколінням після націонал-соціалізму. Більшість безпосередніх учасників Другої світової війни вже померли, та й вони часто воліли не розповідати про той час своїм дітям
На думку професора
історії Конрада Ярауша, автора багатьох робіт з історії Німеччини та колишнього
директора Центру сучасної історії в Потсдамі, інтерес німців до нацистського
минулого можна пояснити: теперішні молоді люди є третім поколінням після
націонал-соціалізму. Більшість безпосередніх учасників Другої світової війни
вже померли, та й вони часто воліли не розповідати про той час своїм дітям.
"Тому онуки, які
незнайомі з багатьма сімейними історіями, заново відкривають для себе жахливе
минуле через ЗМІ, фільми, телевізійні передачі, романи, пам'ятні місця", – каже
професор Корреспонденту.
Тіні минулого
Гітлер нікуди не
подівся. Про його діяння у ФРН нагадує мало не кожен камінь, зазначає Франц,
студент Гумбольдтського університету в Берліні, який вирішив не називати пресі
своє прізвище. Тільки в рамках проекту німецького художника Гюнтера Демпінга
Камені спотикання в містах країни встановлені тисячі каменів з написами про
жертв нацизму.
Франц цілком
засуджує злочини гітлерівців, але він проти того, щоб до молодого покоління
німців ставилися так, ніби війна закінчилася тільки вчора. Він згадує випадок
зі свого життя, коли його з друзями образили в британському пабі. Відвідувачі
закладу, вже напідпитку, почувши німецьку мову, не знайшли нічого кращого, як
привітати прибулих гостей нацистським підкиданням рук.
Хоча минуло десятки років, у слизьких ситуаціях німцям нерідко нагадують про минуле їхньої батьківщини
Хоча минуло десятки
років, у слизьких ситуаціях німцям нерідко нагадують про минуле їхньої
батьківщини. Приміром, греки, протестуючи проти заходів економії, що вводяться
урядом з подання Берліна, на плакатах домальовували характерні для Гітлера вуса
канцлеру ФРН Ангелі Меркель, нагадує Франц.
АР
Під час протестів проти жорсткої фінансової політики ЄС, основну роль у якій відіграє Німеччина, греки неодноразово зображали на плакатах Ангелу Меркель у вигляді Гітлера
Як зазначає громадянин
Німеччини Володимир Поведич, сучасне покоління німців більш дистанційоване від
минулого, тому здатне оцінити його неупереджено, без забобонів. За його
спостереженнями, теперішні молоді люди ставляться до минулого навіть серйозніше,
ніж попереднє покоління: вони намагаються дізнатися про нього, але водночас не
допустити, щоб воно як тягар лежало на їхніх плечах, тому вони більш критичні у
своєму ставленні до теперішньої політики та більш обережні у всьому.
Тінь фашистського минулого настільки велика, що кожне нове покоління німців відчуває себе змушеним протистояти злочинам нацизму. Причому сусіди в інших
країнах стежитимуть за тим, щоб німці своєї історії не забували
Тінь фашистського
минулого настільки велика, що кожне нове покоління німців відчуває себе змушеним
протистояти злочинам нацизму, пояснює Ярауш. Причому сусіди в інших країнах стежитимуть
за тим, щоб німці своєї історії не забували, наголошує він.
Хоча аналітик
визнає, що в деяких питаннях німці стали більш іронічні – наприклад у своєму
ставленні до Гітлера. Про це свідчить і приголомшливий успіх сатиричного
роману.
Згідно з його
сюжетом, в сучасній Німеччині романний Гітлер знайшов собі місце. Він освоїв
нові технології, встановивши на смартфоні улюблену мелодію – Політ валькірій
Ріхарда Вагнера. Змирившись з тим, що німецьким канцлером стала жінка, він
починає кар'єру на телебаченні. Однак харизма Гітлера робить свою справу – він
розпалює справжню громадську ненависть проти перевищення швидкості
автомобілістами і забруднення тротуарів собаками.
Сам автор твору
критикує "самозаспокоєння" німців з приводу нацистів і нагадує, що за Гітлера
свого часу проголосувало безліч людей, які, однак, не були ідіотами. "Я
хочу показати, що Гітлер мав би шанси на успіх сьогодні, так само як і
раніше", – заявив автор роману Вермес.
Він повернувся – далеко
не єдиний провокаційний приклад сучасної творчості щодо теми нацизму. Більш
скандальною стала постановка опери Вагнера Тангейзер. Сцени твору, написаного в
середині XIX століття, в сучасній інтерпретації рясніють насильством: оголених
в'язнів концтабору спалюють у газових камерах і розстрілюють, попередньо поголивши
їм голови.
Під час прем'єри
нової постановки опери в Дюссельдорфі деяким глядачам ставало погано. У
підсумку Тангейзера заборонили до показу.
"Я не маю права
ставити свободу мистецтва вище здоров'я глядачів", – заявив директор
Дюссельдорфського театру Крістоф Майєр.
У Німеччині є загальна концепція про те, що зло епохи нацизму не повинно бути забуте. Водночас масові вбивства і геноцид є неприємними для людей питаннями, і вони їх прагнуть уникати
У Німеччині є загальна
концепція про те, що зло епохи нацизму не повинно бути забуте, каже Корреспонденту
про гостроту історичної теми Даніель Ерк, німецький письменник, який вивчає
тему нацизму. Водночас масові вбивства і геноцид є неприємними для людей
питаннями, наголошує літератор, і вони їх прагнуть уникати.
"Так само як всі
люблять говорити про Гітлера, ніхто не любить говорити про те, що їхній власний
дід робив у ті роки", – зазначає Ерк.
Письменник вважає,
що величезний інтерес до Гітлера властивий не тільки німцям, – це глобальне
явище. У деяких країнах випускають рекламу з Гітлером, і це частково можна пояснити
тим, що нацистська диктатура створила дуже помітні символи – свастику,
привітання, вуса Гітлера.
Ще в 1980-х роках німецькі ліві політичні сили розробили морально-етичну концепцію, відповідно до якої пам'ять про нацистські злочини повинна стати вічним обов’язком всіх німців
Увага до теми
Третього рейху у ФРН є продовженням традиції так званої культури каяття,
пояснює Корреспонденту позаштатний науковий співробітник віденського Інституту
гуманітарних досліджень Антон Шеховцов. Ще в 1980-х роках німецькі ліві
політичні сили розробили морально-етичну концепцію, відповідно до якої пам'ять
про нацистські злочини повинна стати вічним обов’язком всіх німців. Розробка цієї
концепції стала початком виникнення у ФРН "політичної культури
каяття", яка вже до середини 1990-х стала єдиною політичною традицією для
лівих і помірковано-консервативних сил об'єднаної Німеччини.
"Культура
каяття", акцентує Шеховцов, – це проект німецького політичного мейнстріму. Тим
часом на узбіччі політичного простору ФРН існують ультраправі партії і деякі
інші менш значні суспільно-політичні рухи та групи, які цю культуру не
підтримують.
Вони нерідко
висловлюють певну втому, особливо поширену серед не надто освічених громадян і
жителів Східної Німеччини (колишньої НДР), від постійного нагадування про
нацизм.
"Багато молодих
людей вже не розуміють, чому на них поширюється вічний обов’язок
пам'яті про нацистські злочини, до яких вони не мають
безпосереднього відношення", – підсумовує аналітик.
Привид нацизму
Незважаючи на те що
з моменту капітуляції нацистського режиму в Німеччині минуло 68 років, в країні
досі відбуваються гучні процеси над нацистами та їхніми посібниками.
Так, у квітні Курт
Шрімм, керівник Центру з розслідування злочинів націонал-соціалізму в
Людвігсбурзі, оголосив, що його відомство вийшло на слід півсотні колишніх
наглядачів концтабору Освенцим. Передбачувані злочинці, яким вже перевалило за
90, зовсім не перебували в бігах, а весь цей час спокійно жили в рідній
Німеччині.
Тепер, незважаючи
на похилий вік, їм загрожує звинувачення в пособництві вбивствам. Також на
початку травня був заарештований 93-річний Ханс Ліпшіс, якому прокуратура
Штутгарта висунула звинувачення у співучасті у вбивстві майже 10 тис. осіб в
Освенцимі.
Німецькій юстиції не дають спокою не тільки нацистські злочинці минулого, а й новоявлені радикали
Однак німецькій
юстиції не дають спокою не тільки нацистські злочинці минулого, а й новоявлені
радикали. Нещодавно в Мюнхені розпочався скандальний судовий процес над чотирма
неонацистами з екстремістського угруповання Націонал-соціалістичне підпілля.
Членів банди звинувачують у співучасті і пособництві у вбивстві десятьох осіб,
вісім з яких були турками.
Цей процес підняв у
суспільстві гостру дискусію з приводу ще одного німецького головного болю –
майбутнього книги Гітлера Mein Kampf. У 2015 році закінчиться термін дії
авторських прав на книгу, тобто через 70 років після смерті автора твір
автоматично стає суспільним надбанням. Таким чином, заборонена сьогодні в
Німеччині книга Гітлера в майбутньому ризикує потрапити у вільний продаж.
У парламенті вже
вимагають не допустити перевидання книги за допомогою юридичних інструментів –
адже саме її ідеї і надихають неонацистів.
"Це був би
фатальний сигнал. Через нашу історію ми як німецька держава несемо особливу
відповідальність", – пояснив свою позицію Буркхард Лишка, депутат
бундестагу від Соціал-демократичної партії Німеччини.
Але ряд аналітиків
схиляються до того, що краще доповнити Mein Kampf роз'яснювальними коментарями,
адже проста заборона книги, що гуляє інтернетом, буде малоефективною.
Експерт: Існує одне центральне табу: що зробили самі наші бабусі і дідусі. Люди знають в досить загальних рисах про Голокост, війну і політику, але вони не знають, як і скільки людей було вбито членами їхніх сімей
Крім табу на працю
Гітлера, Ерк нагадує про ще одну заборонену тему. "Існує одне центральне
табу: що зробили самі наші бабусі і дідусі, – зазначає він. – Люди знають в
досить загальних рисах про Голокост, війну і політику, але вони не знають, як і
скільки людей було вбито членами їхніх сімей. Так що це все дуже абстрактно".
Тему того, варто чи
ні розпитувати своїх предків, яка саме роль їм відводилася, коли Гітлер був при
владі, днями підняла і берлінська газета Der Tagesspiegel.
У цілому німецьке
суспільство все ще характеризується чітким відторгненням нацизму, і діяльність
Націонал-соціалістичного підпілля є для ФРН – у порівнянні з іншими європейськими
державами – швидше винятком, ніж правилом, переконаний Шеховцов.
"Однак необхідно
пам'ятати, що будь-який імунітет слід оновлювати", – наголошує аналітик.
***
Цей матеріал опубліковано в №23 журналу Корреспондент від 14 червня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.