У Москві бачать об'єднаний турнір чотирьох футбольних команд України та Росії як крок до повноцінного об'єднаному чемпіонату з футболу. У цієї ідеї немає нічого, крім ностальгії й неоімперських амбіцій, пише журналіст Дмитро Тузов у колонці, опублікованій у №26 журналу Корреспондент від 5 липня 2013 року.
Справа була в середині 1990-х. Я відпочивав у Криму. У цей час проходили матчі відбіркового турніру чергового чемпіонату світу з футболу. Україна і Росія вже виступали двома окремими командами. Мій сусід по столику в їдальні виявився військовослужбовцем РФ. А ще – футбольним фанатом. Навкруги було кримське літо, прозорі води бухти Ласпі, запах ялівцю і дівчата в красивих купальниках, а моряк настирливо страждав з приводу "втраченої вітчизни": довели, мовляв, країну до того, що Україна гратиме проти Росії. Коли мені набридло це ниття, я вирішив його припинити.
Пояснювати громадянину сусідньої держави, що українці мають право на свій власний чемпіонат і свою збірну, було марно. Я уточнив, чи дійсно мій співрозмовник офіцер і на якому кораблі він служив. Потім запитав, чи знає він, хто такий Йосип Віссаріонович Сталін. Офіцер вирівняв спину й уважно подивився на мене. Потім я нагадав співрозмовнику, що саме Сталін ініціював вступ України в ООН. Щоб мати ще одну делегацію на цьому світовому форумі і додатковий голос. Ви згодні, що два голоси краще, ніж один? Це як два бойових есмінці замість одного! Мій військовий співрозмовник мовчки кивнув. Заперечити було нічого.
"Чому ви вважаєте, що дві команди на світовому чемпіонаті – це гірше, ніж одна? Навіть якщо Україна і Росія зіграють між собою. Думаєте, настане кінець світу? Аж ніяк. Це означатиме, що одна з наших команд пройде далі. Хоча зазвичай наші їдуть відразу після стартового групового турніру. Вас що, військової тактики взагалі не вчать? – Суворо дивлячись на співрозмовника, поцікавився я. – Якщо ви нічого не розумієте і в стратегії – марш на камбуз мити посуд!" Він спробував щось відповісти.
"Тепер ідемо далі. Давайте оцінимо перспективу. Уявіть собі фінал: Україна – Росія". Мій співрозмовник захлинувся. Я, глянувши на нього, зауважив: "Не бійтеся мислити масштабно. Це буде феєричний фінал. І кубок поїде або в Київ, або в Москву". Я високо підняв вилку вгору вістрям і уточнив: "Краще, звичайно, в Київ. Ви ж, справді, не вважаєте, що правильніше віддати футбольну Ніку Мадриду або там Монтевідео?". Моряк негативно похитав головою і розвів руками. І в цьому питанні заперечувати було безглуздо. "Тоді, будь ласка, припиніть псевдопатріотичну істерику". З цими словами я кинув на стіл його улюблену газету про футбол і хокей і, не обертаючись, вийшов на вулицю. Капітан третього рангу наздогнав мене вже на вулиці і сказав, що, напевно, двома командами виступати на чемпіонаті світу дійсно краще.
Як не об'єднуй наших футболістів в одну команду, а її якість від цього краще не стане. І збірна СРСР це підтверджувала багато разів. За рідкісним винятком
Тим більше що як не об'єднуй наших футболістів в одну команду, а її якість від цього краще не стане. І збірна СРСР це підтверджувала багато разів. За рідкісним винятком. Таким, як на чемпіонаті Європи 1988 року, коли основу радянської команди складали футболісти київського Динамо, а керував грою Валерій Лобановський. Взагалі у футболі закони політичної інтеграції не працюють. А географічний розмір країни і кількість її населення не пов'язані з результатом: територіально маленька Голландія цілком успішно зіграє, скажімо, з Китаєм, Уругвай – зі Сполученими Штатами, а Данія – з Росією.
Історія, кажуть, ходить колами. І коли я чую старі пісні про об'єднаний чемпіонат, я думаю про те, що у декого знову відмовили мізки. Давайте рахувати. У Лізі чемпіонів і Лізі Європи Росія представлена відразу шістьма клубами. Плюс одна команда за результатами кваліфікаційного раунду. Україна відправляє до Європи шість клубів. У разі проведення об'єднаного чемпіонату ми зменшимо це представництво вдвічі, оскільки зіллємо коефіцієнти двох країн (дуже достойні, до речі, коефіцієнти – і в України, і в Росії) у рейтингу національних асоціацій в один.
Ініціатори об'єднаного чемпіонату просто ігнорують і всіляко замовчують небезпеку втратити половину місць в єврокубках. Чому? Мабуть, на перше місце виходить політичний фактор
А от розраховувати на те, що в УЄФА змінять наявний регламент і якось інакше спеціально для нас стануть рахувати ці коефіцієнти – це вже найчистіший авантюризм і обман уболівальників. У всякому разі ініціатори об'єднаного чемпіонату просто ігнорують і всіляко замовчують небезпеку втратити половину місць в єврокубках. Чому? Мабуть, на перше місце виходить політичний фактор. Відомо, що ідея спільного чемпіонату виникла в кабінетах Газпрому. Там само натякають на можливе спонсорство турніру.
Не потрібно бути аналітиком, щоб вирахувати, хто стоїть за Газпромом. Можливо, ідея спільного офіційного турніру – це один з елементів економічного та культурного поглинання України. Оптом. Разом з усіма її газовими магістралями, територією і навіть чемпіонатами. Спочатку – створення футбольного союзу. А потім уже – Митного і Євро-Азіатського. Така собі експериментальна реставрація футбольної "залізної завіси", в тіні якої буде обмежено участь українських і російських клубів у континентальних турнірах.
Участь наших клубів в європейських лігах цікавіша і перспективніша для команд і футболістів, ніж постійні спогади про минуле
Замість європейських команд (у тому числі грандів світового футболу) на наших стадіонах нам пропонують суцільну ностальгію за російсько-українським дербі. Так, ми пам'ятаємо битви київського Динамо зі Спартаком. Але ми також пам'ятаємо і наші перемоги над Барселоною, Реалом і Баварією. Думаю, що участь наших клубів в європейських лігах цікавіша і перспективніша для команд і футболістів, ніж постійні спогади про минуле.
І наостанок: російський футбольний функціонер Сергій Куликов повідомив журналістам, що федерації футболу обох країн можуть бути оштрафовані за порушення регламенту і світових правил підготовки і забезпечення безпеки під час об'єднаного турніру чотирьох клубів з Росії та України. Вже краще б організатори замість штрафів віддали ці гроші на розвиток дитячого футболу. Користі від такого рішення вже точно було б більше. І для Росії, і для України.
***
Цей матеріал опубліковано в №26 журналу Корреспондент від 5 липня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.