Корреспондент: Африка на марші. Чорний континент вабить західних кураторів та колекціонерів

Чорний континент вабить західних кураторів та колекціонерів. Перших приваблює свіжий підхід до сучасного мистецтва, других - любов до екзотики, а також порівняно невисокі ціни на твори заморських майстрів, - пише Оксана Мамаченкова в №27 журналу Корреспондент від 12 липня 2013 року.

Три роки тому британський мультимільйонер і великий любитель мистецтва Роберт Девере не на жарт сполохав міжнародну арт-тусовку. Тоді ексцентричний багатій виставив на аукціон Sotheby's свою колекцію післявоєнного британського мистецтва, що складалася з більш ніж 300 творів визнаних майстрів. Втім, дивним був не так сам факт великого продажу, скільки те, для чого йому знадобилися гроші.

Виручивши за картини близько $6 млн, філантроп заснував благодійний фонд The ​​African Art Trust, головне завдання якого визначив як фінансування арт-проектів у країнах Південної та Східної Африки. Коментуючи цей вчинок, Девере зізнався, що не перший рік захоплюється творчістю художників Чорного континенту і зрештою вирішив, що пора не просто спостерігати, а й стимулювати процес.

Примхливий меценат не єдиний західний колекціонер, який звернув увагу на мало вивчений південний континент

Примхливий меценат не єдиний західний колекціонер, який звернув увагу на мало вивчений південний континент. Експерти одностайні - протягом останніх років інтерес до сучасного африканського мистецтва набирає обертів. Підтвердження тому - масштабні виставки у провідних галереях Європи та США, призи престижних арт-оглядів і зростаючі обсяги аукціонних продажів.

Тільки лише цього літа свої простори під проекти африканців віддали серед інших лондонська галерея Tate Modern і нью-йоркський Бруклінський музей. Головна нагорода Венеціанської бієнале, що відкрилася в червні, дісталася національному павільйону Анголи, а приз ярмарки в Базелі в цьому році журі присудило проекту галереї Stevenson з південноафриканського Кейптауна.

Музеї та інші серйозні інституції першими спрямували свої погляди по той бік Середземного моря, розповідає Корреспонденту Жиль Пеппіатт, керівник африканського відділення лондонського аукціонного дому Bonhams. Тепер на арену виходять приватні колекціонери.

П'ять років тому Bonhams першим серед міжнародних аукціонів заснував регулярні торги африканського контемпорарі. Нині на їхні каталоги підписані понад 5 тис. любителів арту, готових викладати солідні суми за роботи перспективних майстрів

П'ять років тому Bonhams першим серед міжнародних аукціонів заснував регулярні торги африканського контемпорарі. Нині на їхні каталоги підписані понад 5 тис. любителів арту, готових викладати солідні суми за роботи перспективних майстрів.

Поки що ціновий рекорд належить уродженцю Гани Елю Анацуї. Його гігантських розмірів панно з пляшкових кришок Нова карта світу було продано більш ніж за $800 тис.

Пеппіатт запевняє: сьогодні ринок африканського мистецтва пропонує якісні роботи за відносно невисокими цінами, але з часом їхня вартість буде лише зростати. Фахівець Bonhams підсумовує: "Цей континент - новий більший тренд".

Південний експрес

На початку липня в лондонській галереї Tate Modern з'явився свій Музей сучасного африканського мистецтва. Цей музей у музеї складається з 12 тематичних кімнат. Тут є, наприклад, Кімната музики, де представлені колекції інструментів і злегка зіпсовані вінілові платівки. Є Салон, де можна самому пограти на роялі, почитати газету або ж просто поговорити з друзями. Поруч Сувенірна крамниця, Бібліотека і Ресторан, є Ігрова і навіть прокат велосипедів.

Правда, поїсти або понести щось звідси не вдасться. Адже це не справжній музей, а масштабний арт-проект бенінського художника Месшака Габи, одного з найбільш відомих у світі африканських майстрів.

Художник пояснює свій задум просто: "Мені потрібен був простір для робіт, але його не існувало". Адже коли в середині 1990-х Габа починав сходження на мистецький олімп, важко було відшукати більш-менш серйозну західну арт-інституцію, в якій знайшлося б місце мистецтву з його континенту. Тому бенінець, який вивчав мистецтво в Амстердамі, вирішив не чекати, поки хтось відкриє подібний музей, а зробити власний.

Протягом п'яти років він придумував одну кімнату за одною, безцеремонно змішуючи мистецтво і життя

Протягом п'яти років він придумував одну кімнату за одною, безцеремонно змішуючи мистецтво і життя. У результаті в музеї є, наприклад, Весільна кімната, що в деталях відтворює церемонію одруження самого Габи. А по сусідству - Кімната мистецтв та релігій, де пліч-о-пліч стоять символи всіх вірувань, і глядачеві пропонується подумати, як така еклектика в'яжеться з повсякденністю.

Критики натхненно відгукуються про проект і погоджуються: настав час визнати, що Африка багата не тільки містичними артефактами примітивного племінного життя. Тут вже сформувалося повноцінне арт-середовище з безліччю художників, галерей і чималою кількістю заможних колекціонерів.

"Культурний ландшафт стрімко змінюється", - описує в бесіді з Корреспондентом події на Чорному континенті Бісі Сілва, засновниця і директор Центру сучасного мистецтва в нігерійському Лагосі, яка цього року була членом журі Венеціанської бієнале. Пожвавленню художніх процесів сприяли підвищення рівня життя, зростання мобільності населення, проникнення нових технологій і отриманий разом з ними доступ до інформації.

Експерти зазначають, що за останнє десятиліття багато країн Африки здійснили значний крок вперед. Прориву сприяли відкриття родовищ цінних природних ресурсів та демократизація держав

Експерти зазначають, що за останнє десятиліття багато країн Африки здійснили значний крок вперед. Прориву сприяли відкриття родовищ цінних природних ресурсів та демократизація держав. Якщо в 2000-му авторитетний британський тижневик The Economist випустив матеріал про ситуацію тут під заголовком Безнадійний континент, то вже цієї весни оглядачі видання змінили діагноз - відтепер це континент, який подає великі надії.

Як наслідок, країни на зразок ПАР і Ботсвани на півдні, Кенії на сході, Сенегалу, Нігерії та Гани на заході материка не тільки поліпшили показники якості життя, а й обзавелися своїми арт-фондами та центрами. Сілва розповідає, що художники з Африки стали постійними учасниками європейських і американських освітніх програм і резиденцій. Наприклад, переможець нинішньої бієнале у Венеції анголець Едсон Чагас вивчав фотографію в університетах Великобританії, а південноафриканська художниця Кендіс Брайтц, яка живе сьогодні в Берліні і співпрацює з відомою лондонською галереєю White Cube, отримувала освіту в Чикаго і Нью-Йорку.

Багато художників, відучившись на Заході, охоче повертаються на батьківщину. Сілва пояснює, що місцеве арт-середовище як і раніше розвивається насамперед завдяки фінансуванню з боку європейських і американських фондів, а також неурядових організацій на кшталт німецького Інституту імені Гете. При цьому в більш заможних державах, таких як ПАР і Нігерія, вже з'явився власний ринок з постійно зростаючою кількістю активних покупців.

В одному з найбільших міст ПАР Йоганнесбурзі цілий район побудований навколо ідеї розвитку креативних просторів. Кілька років тому тут з'явився квартал Maboneng, що в перекладі з мови африкаанс означає Місце світла. Maboneng - це скупчення готелів, сучасних офісних будівель, кафе і магазинів. Хоча серцем кварталу засновник Джонатан Лібман називає галереї та арт-центри, що стали головним каталізатором його успіху. Тут, наприклад, розташована галерея Вільяма Кентріджа, одного з найбільш дорогих, за інформацією Bonhams, південноафриканських художників. Завдяки насиченій культурній програмі і здійсненій тут безпеці квартал відвідують до 2 млн туристів на рік.

Інтерес європейців і американців виявився логічним продовженням активізації процесів на континенті

Таким чином, інтерес європейців і американців виявився логічним продовженням активізації процесів на континенті. Тим більше що Африка досі вважалася абсолютно незвіданою в плані арту територією. "Краса африканського мистецтва - в його свіжості", - резюмує Пеппіатт.

Вісники прогресу

Усього десять років тому африканське мистецтво можна було відшукати в кращому випадку у музеях археології та етнографії. Тепер в одному тільки Лондоні три великі галереї займаються виключно сучасним мистецтвом цього регіону. Традиційно зосереджена на європейських і американських художників Tate Modern близько року тому заснувала спеціальний підрозділ, в завдання якого входять дослідження африканського ринку і купівля цікавих знахідок. Музей Габи - одне з перших придбань.

Ще на минулій бієнале у Венеції континент представляли лише два національні павільйони. У цьому році їх було вже п'ять. На міжнародному ярмарку Арт Дубай в березні було сформовано окремий ринок для робіт африканських художників. А вже найближчої осені в Лондоні відбудеться 1:54 - перший самостійний ярмарок мистецтва Чорного континенту на Заході.

Увесь цей інтерес обумовлений насамперед новизною самого явища. За останні 20 років західні експерти одне за іншим відкрили для себе мистецтво Індії, Китаю та Південної Америки. Очевидно, що наступною в списку була Африка. При цьому африканські художники встигли непогано підготуватися до міжнародної слави, виробивши оригінальний мову, в якій поєдналися різноманітність місцевих традицій і переосмислений досвід майстрів Заходу.

Більшість країн континенту переживають серйозні трансформації, пов'язані з
руйнуванням традиційної племінної культури і проникненням індустріалізації

Бйорн Гельдхоф з київського центру сучасного мистецтва РinchukАrtСentre, який в ході підготовки до різних проектів встиг попрацювати із художниками з ПАР Кендіс Брайтц і Ніколасом Глобо, зазначає, що ключовою темою їхньої творчості можна вважати пошук своєї ідентичності. Незважаючи на істотні відмінності в передумовах, більшість країн континенту переживають серйозні трансформації, пов'язані з руйнуванням традиційної племінної культури і проникненням індустріалізації.

"Це [мистецтво] - відображення формування нації, гостра реакція на події", - характеризує Гельдхоф помічені ним особливості.

На сьогоднішній день позначити власну присутність на культурній карті світу - важливий ступінь на шляху будь-якого суспільства, що розвивається. "Інтерес до культури - це як вивіска на фасаді, яка говорить про те, що суспільство стає більш сильним і має намір грати свою вагому роль", - підсумовує Гельдхоф.

***

Цей матеріал опубліковано в №27 журналу Корреспондент від 12 липня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.