Жульєт Бінош, французька кінозірка і володарка премії Оскар, в інтерв'ю Андрію Алфьорову в № 28 журналу Корреспондент від 19 липня 2013 року - про сімейні цінності і свою останню роботу - роль подруги великого Родена, яка жила 100 років тому.
Жульєт Бінош - той рідкісний для французької актриси
випадок, коли її обличчя майже так само добре відоме і в рідній Франції, і в більшості країн
світу. Причина цього - довічний
пропуск у вищий світ світового кінематографу - Оскар, отриманий Бінош у 1996 році за
роль у знаменитій військовій драмі британця Ентоні Мінгелли Англійський
пацієнт. З того часу
народжена в 1964-му Бінош вважається однією з найкращих актрис свого покоління.
Тепер актриса вперше постає перед глядачами у ролі історичного персонажа. У картині
Камілла Клодель. 1915, українська прем'єра якої відбулася в липні на Одеському
міжнародному кінофестивалі, вона зіграла добре відому у Франції
жінку-скульптора, що стала коханкою і музою великого Огюста Родена.
Актриса вперше постає перед глядачами в ролі
історичного персонажа
На екрані - один, причому не найкращий рік з життя
Клодель: її родина помістила художницю у
психіатричну клініку. Справжня Клодель провела у медичному ув'язненні 30 років і на волю
так і не вийшла, хоча вагомих доказів її божевілля так ніколи і не з'явилося.
Щоб поговорити про новий фільм, Корреспондент
зустрівся з Бінош у берлінському готелі Hyatt.
- По-моєму, Камілла Клодель чи не з дитинства є для
вас знаковою
персоною. А вже зважаючи на
те, як ви її граєте, взагалі здається, що це ваш Гамлет.
- У
чомусь ви
маєте рацію. (Сміється.) Я читала
про неї ще підлітком. А з часом побачила її скульптури. Вони просто магічні.
Знаєте, я вважаю Каміллу генієм. І коли [режисер] Брюно Дюмон зателефонував мені і розповів, що
збирається знімати історію Камілли Клодель, я дуже зраділа. Але одночасно і
злякалася: така роль вимагає від актора вивернути себе навиворіт. Це дійсно Гамлет, якщо говорити про витрату енергії. Я не зовсім розуміла, як зіграти
душевний розлад, якщо не прикидатися. При цьому виникає страх, що зануритися у персонаж ти зможеш, а от вийти ...
Так-так, я не жартую. З такими ролями потрібно акуратно. А то злетиш із котушок.
- Ви у фільмі здійснюєте перехід від норми до божевілля і назад, і навіть стає
страшно за ваше здоров'я.
- Будь-яке перевтілення - важка праця. Все залежить
від того, наскільки сильно ти хочеш цю роль. Звичайно, в цій картині мені було
ще складніше, оскільки
роль включає деякий
психологічний розлад. Моя героїня не тільки сповнена надій, але і застрягла у
відчайдушній ситуації. Мені доводилося впадати з однієї крайності в іншу, в
один знімальний день грати полярно протилежні емоції. І це найпрекрасніше, що
може випасти акторові.
- У фільмі ви граєте разом зі справжніми пацієнтами клініки для психічнохворих.
- Знаєте, в дитинстві мені доводилося стикатися з психічнохворими через сімейні обставини. Один з моїх родичів перебував у
психіатричній клініці. Але коли я потрапила в клініку у період підготовки до зйомок, то була
вражена. Ти заходиш до
приміщення, де нікого не знаєш. Вони тебе теж не знають і дивляться з підозрою,
але при цьому в них прокидається дика
цікавість. Тому вони за
лічені секунди підходять до тебе близько-близько. А потім ти дізнаєшся історію
кожного і починаєш дивитися на них іншими очима. Врешті-решт я з ними так
зблизилася! Вони, як діти, надзвичайно емоційні. Вони такі, які є: якщо ти їм
подобаєшся, то вони підійдуть і помацати тебе. Я спочатку була налякана, але
потім зрозуміла, що вони так просто і відкрито виказують свої емоції. І тепер,
коли я дивлюся наш фільм, я наче приходжу до них у гості.
- А в клініці як на вас реагували? Адже ви кінозірка.
- Для психічнохворих я ніяка не зірка, я для них -
ніхто. Тому вони
цікавили мене набагато більше, ніж я їх. (Сміється.)
- Дюмон знімав вас без макіяжу. Вам як жінці було,
напевно, некомфортно?
- Зніматися без гриму насправді чудово. Це дарує свободу! Ти не думаєш
про те, чи не розмазалася помада, - можна займатися виключно персонажем,
роботою над роллю. Та й як зніматися нафарбованою, якщо я постійно ридаю у фільмі?
- Може здатися, що у вашому житті немає нічого
важливішого від роботи.
Але тільки якщо не знати, як ви прив'язані до своїх дітей.
- Це правда. Більш натхненним, ніж творчий процес, може бути
тільки відпочинок із
сином і донькою. Хоча працювати я можу взагалі без перерв. Але заради дітей
готова багато на що.
- Як мінімум на переїзд ...
- (Сміється.)Так, ми жили за містом, а тепер
повернулися до Парижа, бо мої діти підросли і їм треба жити тут. Я завжди переїжджала залежно від їхніх потреб, це мене не бентежить.
***
Цей матеріал опубліковано в № 28 журналу Корреспондент від 19 липня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.