Фото: Фото Таїсії Стеценко
Лідери трьох найпопулярніших опозиційних сил за нагоди демонструють єдність дій
Опозиції слід було б зайнятися простими справами, а не прикривати бездіяльність і політичне банкрутство снобізмом, насмішками над Віктором Януковичем і претензіями до власного електорату, пише Василь Самохвалов, керуючий партнер PlusOne DA, у колонці, опублікованій у №37 журналу Корреспондент від 13 вересня 2013 року.
Чому в опозиції не
виходить? Одна з головних причин – замість того щоб зрозуміти свою цільову
аудиторію, опозиційні лідери намагаються її виховувати. Ніхто не напружує себе пошуком відповідей на запитання, звідки
взялося так багато "противсіхів" або чому люди не виходять на акції Вставай,
Україно!. Швидше навпаки – ті, хто вважає себе опонентами влади, відразу
починають звинувачувати свій електорат у лінощах і пасивності. Про те, що
причини такого відторгнення потрібно шукати насамперед у собі, ніхто навіть не
замислюється.
Те, що багатьом з них доводиться придушувати внутрішню огиду від спілкування з "простим народом", не приховати ні за допомогою технологів, ні новим іміджем
Про нерозуміння
свого ж електорату свідчить і риторика опозиціонерів. Якщо коротко – багато
гарних слів ні про що. Інтелектуальним снобам і тим, хто зараховує себе до них,
невтямки, що найбільш затребувана сьогодні ідеологія повинна складатися з
підмета і присудка: вийти на мітинг, пофарбувати лавочку, допомогти ближньому,
роздати листівки і т. д. Річ начебто очевидна – здавалося б, бери і роби. Але
на етапі "А як я буду виглядати?" закомплексовані інтелектуали від опозиції
починають давати збої. Те, що багатьом з них доводиться придушувати внутрішню
огиду від спілкування з "простим народом" (або, боронь боже, навіть торкатися
його!), не приховати ні за допомогою технологів, ні новим іміджем. Коли
олімпійський бог української політики не може навіть заради піару спуститися в метро,
тому що він гидує відчувати себе поряд з бидлом, – це видно по очах.
Чи не заплющує інтелектуальне себелюбство опозиції очі на абсолютно очевидну річ – що протистоїть їм людина, яка робить багато хороших політичних ходів і здійснює мало помилок?
Втім,
інтелектуальна складова українських опозиціонерів теж може бути вельми
перебільшеною. Улюблений об'єкт їхніх насмішок – Президент Віктор Янукович,
начебто недалека і нерозумна людина. Але ніхто себе не напружував питанням:
чому така розумна опозиція програла такому дурному Януковичу починаючи з 2006
року три парламентські і одну президентську кампанії? Чи є таким дурним
Янукович, що виграє у своїх опонентів у політичні шахи партію за партією? І чи не
заплющує інтелектуальне себелюбство опозиції очі на абсолютно очевидну річ – що
протистоїть їм людина, яка робить багато хороших політичних ходів і здійснює
мало помилок?
Ще одна ілюстрація –
опозиційна біла ворона Віталій Кличко, якого його ж "соратники" позаочі часто
називають у кращому разі "не найбільш розумним"? Припустимо. Але в чому ж тоді
секрет його політичного успіху? Чи не в тому, що Кличко, насамперед, відвертий?
І саме ця простота і відсутність снобізму найбільше імпонує виборцю: поруч з
такими політиками вони починають відчувати себе людьми.
Звичайно, опозиціонер не повинен бути дурним, боже збав. Але доморосле "горе від розуму" – це теж не дуже добре
Звичайно,
опозиціонер не повинен бути дурним, боже збав. Але доморосле "горе від розуму" –
це теж не дуже добре. Багато лідерів української опозиції і тих, хто зараховує
себе до них, знають про все на світі більше, ніж найбільш компетентні люди.
Вони розбираються в тому, як імпортується газ і як пишуться прес-релізи, що
таке хеджування і як працює інтернет. Комплекс себелюбства не дозволяє видавити
їм із себе людяні "я не знаю" або "я не розумію". Як на захисну реакцію можна
розраховувати хіба що на "раз ти такий розумний, то чому такий бідний?".
Проілюструю на
прикладі все того ж інтернету. Першою ластівкою політичних комунікацій у Мережі
був Арсеній Яценюк. Просто фантастичний старт був у Юлії Тимошенко, під
парасолькою її бренду непогано почала в соціальних мережах Батьківщина. Минуло
кілька років, і сьогодні явні Facebook-лідери вже інші – Сергій Тігіпко та
Микола Азаров. Зі своїм змістовним продуктом у соціальні медіа вийшла
Адміністрація Президента. Поки політичні шахісти планомірно готуються до 2015
року, опозиція продовжує жити в системі координат, ніби їм винні всі на світі.
Взагалі моралізаторство – саме по собі суперечливе заняття. Але коли
моралізаторством займаються опозиціонери, та ще й стосовно свого електорату, то пиши пропало
Взагалі
моралізаторство – саме по собі суперечливе заняття. Але коли моралізаторством
займаються опозиціонери, та ще й стосовно свого електорату, то пиши пропало.
Можна до посиніння звинувачувати "противсіхів" й "офісних хом'ячків" у тому, що
вони "здали країну". Але кому від цього буде легше? Політикам, які ще більше
розширюють прірву між собою і звичайними людьми? Людям, які і раді були б
змінити переконання, але замість аргументів почули чергову порцію звинувачень?
Одним словом, якщо
українські опозиціонери такі розумні, то чому вони такі лузери?
***
Ця колонка опублікована в №37 журналу Корреспондент від 13 вересня 2013 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений.
Відгуки й коментарі надсилайте за адресою [email protected]