Корреспондент: Дешево і сердито. Румунські фільми, зняті на малі кошти, завойовують провідні фестивалі майданчики світу

Фестивальний світ звеличує до небес нового кумира – гостросоціальне кіно Румунії, що препарує на екрані виворіт життя і знімається на скромні кошти, пише Оксана Мамченкова у №41 журналу Корреспондент від 18 жовтня 2013 року.

У далекому 1957 році досвідчена публіка престижного Каннського кіноогляду вперше звернула увагу на румунське кіно. Тоді Золоту пальмову гілку за короткометражку Коротка історія відвіз додому режисер з Бухареста Іон Попеску-Гопо. Члени журі зійшлися на думці, що мультиплікатор запропонував майстерну альтернативу продуктам американської індустрії. А сам режисер не приховував, що його мінімалістська стрічка про еволюцію людини замислювалася в першу чергу як бунт проти химерності диснеївських мальованих казок.

Для тріумфального повернення на набережну Круазетт співвітчизникам Попеску-Гопо знадобилося рівного півстоліття. У 2007-му режисер Крістіан Мунджіу вразив вимогливе журі Канна соціальною драмою 4 місяці, 3 тижні і 2 дні. Потім цей фільм про нелегальний аборт в антуражі комуністичної Румунії оцінили експерти десятка інших великих кінофестивалів.

Cвіт заговорив про феномен румунського кіно нарівні з європейськими лідерами –
французьким або італійським

Слідом за Мунджіу на престижні кіноогляди Старого Світу і США підтягнулися інші кінематографісти з цієї маловідомої східноєвропейської країни. А світ заговорив про феномен румунського кіно нарівні з європейськими лідерами – французьким або італійським.

Тепер не проходить і року, щоб картина виробництва Румунії не звернула на себе увагу на одному або кількох кінофорумах класу А на кшталт Берлінського або Венеціанського. Свіжим прикладом переможної ходи колишньої вотчини Ніколає Чаушеску і графа Дракули по кіносвіту стала стрічка Поза дитини, яка принесла своєму авторові Каліну Петеру Нетцеру Золотого ведмедя і приз ФІПРЕССІ Берлінале-2013. Українська прем'єра картини відбудеться в рамках фестивалю Молодість, що відкривається в столиці 19 жовтня.

На відміну від дорогого і шаблонного кіно американських мейджорів, румунські стрічки розповідають камерні історії і не соромлячись досліджують хвороби
суспільства на зразок корупції і нелегальних абортів

Як і 50 років тому, критики знаходять у картинах румунів повну протилежність голлівудському мейнстріму. На відміну від дорогого і шаблонного кіно американських мейджорів, румунські стрічки розповідають камерні історії і не соромлячись досліджують хвороби суспільства на зразок корупції і нелегальних абортів.

При цьому критики одностайно говорять про те, що гостросоціальні румунські фільми підкуповують західного глядача не тільки східноєвропейською екзотикою побуту і взаємин, а й умінням створювати емоційно насичене і цікаве кіно за мінімальних фінансових витрат.

Оглядач авторитетного видання The New York Times Ентоні Олівер Скотт, який одним з перших звернув увагу на формування нової румунської хвилі в кінематографі, упевнений: численних авторів цієї країни об'єднує прагнення скоротити дистанцію між глядачем і тим, що відбувається на екрані. Під час сеансу публіка нібито не дивиться картину, а живе в ній.

"Головне, що викликає захоплення, так це відчуття того, що відроджена найбільш давня і сильна властивість кіно – здатність схопити й відобразити реальність", – каже про особливості румунського кінематографу Скотт.

Скромно і зі смаком

Щоб зняти хороше кіно, не потрібні мільйони, для цього необхідні лише цікава історія і талановиті актори. Доказ такої нескладної виробничої теореми Нетцер, який отримав цього року головний приз Берлінського кінофестивалю, надав професійній громадськості.

Для втілення історії про те, на що здатна владна мати в прагненні врятувати від в'язниці немолодого вже сина, який збив на смерть людину, режисерові вистачило більш ніж скромного навіть за європейськими мірками бюджету – 850 тис. євро.

Нетцер розповідає, що йому не довелося довго мучитися ні з добором акторів, ні з пошуками джерела натхнення. Для виконання ролі відчайдушної матері він без роздумів покликав Лумініцу Георгіу, одну з найпопулярніших у країні актрис, яка відома за кордоном завдяки фільму 4 місяці, 3 тижні і 2 дні. А її образ режисер разом зі сценаристом буквально списали з власних матерів: вони, мовляв, як і більшість жінок Східної Європи, вирізняються надмірним прагненням опікуватися своїми синами навіть після досягнення ними зрілого віку.

Режисер впевнений: на виході він отримав реалістичну картину з часткою чорного гумору.

"Ви не зможете дивитися цей фільм так, ніби це живописне полотно, – ви доберетеся максимально близько до персонажів, їхнього настрою і дій", – пояснює Нетцер.

Схоже, з ним багато хто згоден. Престижну нагороду Берлінале режисер отримав з рук гонконгського колеги Вонга Карвая, автора Любовного настрою, Моїх чорничних ночей і давнього улюбленця європейських кіноманів.

Будучи обмеженими у коштах, режисери вміють працювати швидко та економно, але при цьому не на шкоду якості фінального продукту

Схожий стиль роботи властивий більшості представників румунської нової хвилі. Будучи обмеженими у коштах, режисери вміють працювати швидко та економно, але при цьому не на шкоду якості фінального продукту. Наприклад, тріумфатор Канна Мунджіу, який торік повернувся на цей фестиваль зі стрічкою За пагорбами і отримав там нагороду за найкращий сценарій, характеризує свій метод як швидкий і екстремальний.

Ідея картини, заснована на реальному випадку спроби екзорцизму, що закінчилася смертю дівчини, народилася ще у 2005-му. Ледве дізнавшись про трагічний випадок, місцева преса буквально захлиналася гнівними матеріалами. У підсумку процедура екзорцизму в країні була офіційно заборонена, хоча відеосвідчення живучості звичаю можна до цього часу знайти в Мережі, розповідає Мунджіу.

Щоб обміркувати потенційний сюжет, режисерові знадобилося кілька років, протягом яких він одну за одною випускав успішні стрічки. Зате зважившись на проект, Мунджіу продемонстрував чудеса швидкості і рішучості. Зйомки та монтаж відбувалися протягом зими 2011-2012 років, яка до того ж виявилася як ніколи суворою і сніжною.

Команда працювала в спартанських умовах у невеличкому селищі за 100 км від Бухареста, де спеціально для зйомок збудували аналог того монастиря, в якому сталася трагедія. Через морозну погоду регулярно відмовляла техніка, а жорсткий графік монтажу неймовірно вимотував, згадує режисер.

Втім, Мунджіу не приховує, що свідомо поставив себе і колег у такі умови: так він домагався бажаного результату.

Зона дискомфорту

Як правило, промови кінематографістів, які отримують нагороди, не містять нічого, крім подяк. Традицію зруйнувала продюсер Ада Соломон, отримуючи премію Берлінале за Позу дитини. Замість безтурботних усмішок і сліз вдячності Соломон вдалася до жорсткої критики на адресу румунської влади, що не приділяє розвитку кіноіндустрії належної уваги.

Продюсер нагадала про те, про що без кінця говорять як самі режисери, так і ті, хто береться за дослідження питання. Незважаючи на приголомшливі міжнародні успіхи, румунське кіно перебуває на межі виживання.

Вперше кінематографісти країни всерйоз заявили про себе за кордоном у 2005 році, коли стрічка Крісті Пую Смерть пана Лазареску отримала в Канні нагороду Особливий погляд, другий за значимістю приз фестивалю. З того часу не проходить і року, щоб дві-три картини режисерів з Румунії не стали помітними подіями міжнародних кінофорумів і не зібрали оберемок премій.

Успішне на Заході авторське кіно,  як і раніше, не знаходить глядача на
батьківщині. Частка фільмів національного виробництва в структурі прокату не перевищує 3%

Однак успішне на Заході авторське кіно,  як і раніше, не знаходить глядача на батьківщині. Частка фільмів національного виробництва в структурі прокату не перевищує 3%.

Головною причиною такого стану справ учасники процесу називають відсутність системи дистрибуції. Адже в країні з 20-мільйонним населенням кіно показують лише на 240 екранах. Мунджіу розповідає, як, об'їздивши багато держав світу з презентацією 4 місяців і повернувшись додому, зважився на вельми нестандартний хід. Щоб показати картину співвітчизникам, він на власні кошти вирушив у тур по Румунії, приділяючи особливу увагу містам, де немає кінотеатрів.

Інше проблемне питання – фінансування. Починаючи з 1997 року, у державі діє пітчингова система: двічі на рік спеціальна комісія вибирає проекти, яким готова забезпечити половину виробничого бюджету. На зйомки йдуть кошти, виручені від продажів кінопродукції та квитків на покази. Втім, сума виходить невелика – щорічно Національний центр кінематографії виділяє на кіно до 2 млн євро.

Висловлюючи невдоволення дистрибуцією, Мунджіу знаходить і позитивні моменти обмеженості в коштах. Він зазначає, що багато його колег успішно поєднують не тільки функції сценариста і режисера, а й продюсера, а нерідко і актора. Так зробив, наприклад, Пую, який повністю придумав драму Аврора, а потім знявся в головній ролі. Ця робота принесла йому приз кінофестивалю в Карлових Варах.

"Ми маємо справу з малими бюджетами, але натомість отримуємо абсолютну свободу самостійно приймати всі рішення", – резюмує Мунджіу, твердо відмовляється від роботи над проектами в США.

Кінематографічний ген

Незважаючи на те що самі творці фільмів з Румунії заперечують існування в країні якоїсь єдиної "нової хвилі", експерти без зусиль перераховують характерні риси явища.

Скотт звертає увагу на аскетичний реалізм екранної картинки й іронічність оповіді. Незалежно від того, чи звертаються автори до епохи Чаушеску або говорять про сучасність, в центрі завжди виявляється життя звичайних людей, які зіткнулися з непередбаченими труднощами.

"У цих фільмах немає моралізаторства, схильності повчати, жоден персонаж неможливо просто віднести до позитивних чи негативних", – аналізує кінокритик.

Експерти не перестають захоплюватися професіоналізмом румунських творців кіно,
особливо операторів і постановників

Експерти не перестають захоплюватися професіоналізмом румунських творців кіно, особливо операторів і постановників. Підмогою тут став як доступ місцевих фахівців до західного освіти, так і студії, що відкрилися протягом останніх 15 років, до послуг яких часто вдаються західні майстри. Серед найбільш відомих картин, знятих в Румунії, – військова драма Холодна гора із зірковими Ніколь Кідман і Джудом Лоу в головних ролях, а також драма Молодість без молодості оскароносця і класика Френсіса Форда Копполи.

Професіоналізм, здобутий на майданчиках першокласних американських майстрів, і авторське бачення поєдналися в нинішніх творців румунського кіно настільки вдало, що, на думку оглядача американського Los Angeles Times Стівена Зейчика, країну чекає винятково світле кінематографічне майбутнє.

"Румуни не можуть зняти погане кіно. У них це закладено на рівні ДНК", – жартує критик.

Повний артхаус

Топ-7 картин румунських режисерів, які підкорили журі та публіку провідних європейських кінофестивалів

Смерть пана Лазареску, 2005 рік

Режисер: Крісті Пую
Нагороди: Каннський кінофестиваль

Трагікомедія про ніч поневірянь старого чоловіка, який помирає, по лікарнях румунської столиці – перший фільм із задуманої режисером серії Шість історій околиць Бухареста

_________________

12:08 на схід від Бухареста, 2006 рік

Режисер: Корнеліу Порумбойю
Нагороди: Каннський кінофестиваль (2), премія Європейської кіноакадемії

Комедія про жителів провінційного румунського містечка, які намагаються в прямому ефірі місцевого телеканалу з'ясувати історичну правду про події в день падіння режиму Ніколає Чаушеску

_________________

4 місяці, 3 тижні і 2 дні, 2007 рік

Режисер: Крістіан Мунджіу
Нагороди: Каннський кінофестиваль (2), премія Європейської кіноакадемії (2), Гойя

Соціально-психологічна драма про складне випробування в житті двох університетських подруг, одна з яких зважилася на нелегальний у роки комуністичного режиму аборт

___________________

Мрії про Каліфорнію, 2007 рік

Режисер: Крістіан Немеску
Нагороди: Каннський кінофестиваль

 

___________________

Хочу свистіти - свищу!, 2010 рік

Режисер: Флорін Шербан
Нагороди: Берлінський кінофестиваль (2)

 

___________________

За пагорбами, 2012 рік

Режисер: Крістіан Мунджіу
Нагороди: Каннський кінофестиваль (3)

 

___________________

Поза дитини, 2013 рік

Режисер: Калін Пітер Нетцер
Нагороди: Берлінський кінофестиваль (2)

***

Цей матеріал опубліковано в № 41 журналу Корреспондент від 18 жовтня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.