Корреспондент: Пуп землі. Лист із Італії

Художня бієнале додає Венеції клопоту: її і без того безліч гостей зростає як мінімум удвічі, остаточно перетворюючи місто-мрію на місто-натовп і місто-феєрверк, пише редактор рубрики Культура журналу Корреспондент Ірина Ілюшина у рубриці Лист із... в № 23 журналу Корреспондент від 17 червня 2011 року.

Перед офіційним відкриттям Венеціанської бієнале, на яке зазвичай з'їжджаються не тільки люди мистецтва, а й інші більш-менш помітні публічні персони, багато ресторанчиків, кафе і магазинів спішно міняють цінники. Як за помахом чарівної палички, за ніч і так недешеве місто перетворюється в дуже дороге: капучино, котре ще вчора коштувало 1,5 євро, легким рухом руки перетворюється на таке ж, але із золотими гудзиками - за 3,5 євро.

Амбіції продавців виправдані - у ці дні по вулицях Венеції тиняється неймовірна кількість небідних селебретіс. Причому зустріти їх можна не тільки у Джардіні й Арсеналі, головних виставкових майданчиках бієнале.

Ось у звичайному вапоретто - міському водному трамваї - натовп оточує худого, як тріска, сивочолого джентльмена, який не те щоб із задоволенням, але й без явної відрази роздає автографи і спілкується з шанувальниками.

- Хто це? - Звертаюся до своєї випадкової сусідки по сидінню, що з цікавістю намагається розглянути героя вапоретто.

- Здається, це американський режисер, цей, Джон... Ну як же його, - безуспішно намагається згадати ім'я сусідка, поки джентльмен статечно виходить на наступній зупинці.

Ось Такаші Муракамі пробігає повз український національний павільйон - якраз під час його офіційного відкриття. Знаменитого японського художника відразу запрошують, точніше, мало не під руки затягують усередину наші журналісти, бажаючи почути його думку про представлену на бієнале роботу українки Оксани Мась - копії Гентського вівтаря, викладеної з розписаних дерев'яних яєць.   

Як за помахом чарівної палички, за ніч і без того недешеве місто перетворюється на дуже дороге

Муракамі ненадовго застигає перед гігантськими фрагментами, що зображують обличчя Ісуса Христа, руку Єви з яблуком-лимоном і руку Адама, що притискає фіговий листок зрозуміло до чого. І тут же виходить з павільйону, лаконічно і трохи розгублено відповідаючи на запитувальні погляди: "Не зрозумів".

Пояснювати зміст експозиції випадковим відвідувачам у ту мить нікому - організатори й гості, офіційна делегація і журналісти збираються навколо фуршетних столів з італійським вином та шампанським. Над закусками теж явно працювали місцеві кухарі, зате гості вносять нотку ностальгії й рідних традицій.

Ось, як зазвичай, хтось переплутав дрес-код і прийшов на торжество опівдні у вечірній сукні до підлоги. Хоча дивував не стільки цей факт, скільки те, що у вечірньому туалеті серед земляків була тільки одна дама.

Організатори заходу відсутність ляпів у вбранні компенсували, збираючи зі столів фуршетні страви з фруктами і використовуючи їх як особисті тарілки - з усім, що там лежить. Загалом атмосфера була настільки домашньою, що здавалося: ще трохи - і гості заведуть якоїсь душевної, народної. Однак не склалося. Частування закінчилося, і всі подалися до виходу.

Хто в ці дні не дає збанкрутувати ресторанам і нудьгувати гондольєрам, то це численні туристи, серед яких особливо виділяються китайські

Український власник мільярдів Віктор Пінчук, що цьогоріч презентував у Венеції фіналістів своєї премії Future Generation Art Prize, на офіційному відкритті виставки також дивував гостей вишуканою італійською кухнею. Та гості трапилися чи то сором'язливі, чи то неголодні, й офіціанти з підносами благально заглядали в очі: "Ну візьміть же!".

Ті, хто надав перевагу равіолі та шампанському перед духовною їжею, змогли привітатися за руку і безпосередньо поспілкуватися з Елтоном Джоном: поки всі віддавали належне частуванню, він оглядав українську експозицію, жваво ділячись враженнями - причому захоплюючими.

Втім, головний наплив знаменитостей очікувався на vip-вечірці, що почалася через кілька годин, - там від відомих імен та осіб у прямому сенсі рябіло в очах, а розважали гостей українська співачка Джамала та її бразильські колеги Альсіоне й Нельсон Сардженто.

Музика в ці дні звучить практично у кожному палаццо, що виходить на головну транспортну артерію Венеції - Гранд-канал. Та й по всьому місту тут і там можна бачити вечірки, присвячені відкриттю павільйонів та окремих виставок, і vip-гостей з келихами й канапе, що мігрують з одного святкування на інше.

Венеція помирає. І навіть страшно уявити, в яку суму виллється її порятунок. Може, допоможуть китайські туристи?

Хто в ці дні не дає збанкрутувати ресторанам і нудьгувати гондольєрам, то це численні туристи, серед яких особливо виділяються китайські. Потрапивши до Венеції, вони намагаються увібрати її по максимуму, і навіть запаморочливі ціни й фальшиве О соле міо! не зганяють милостивих посмішок з їхніх облич.

Та й у крамничках їхніх земляків уже більше, ніж місцевих, - венеціанські маски в традиційних майстернях, що слугують водночас і крамницями, продають азіати.

Справжню ж Венецію можна побачити ввечері, коли до міста спускається прохолода і в бічних вуличках, далеко від туристичних трас, з'являються місцеві жителі, здебільшого літні пари. Одягнені як лялечки венеціанці підтримують на нерівних мощених вуличках своїх супутниць, взутих, незважаючи на вік, у туфлі на шпильках.

Шелестячи вечірніми сукнями й виблискуючи коштовностями, жінки, підтягнуті та стрункі, пірнають разом зі своїми супутниками в тільки їм відомі двері або ресторанчики з написами No menu turistico. Або неспішно прогулюються по набережній, вітаючись один із одним: звичайно ж, венеціанців всього лише 100 тис., усі один одного знають.

Вони схожі на своє місто - все ще розкішне і прекрасне, незважаючи на вік. Проте дедалі виразніше проступають тріщини на фундаментах, все більше стін із облізлою штукатуркою і все зрозуміліше стає: Венеція помирає. І навіть страшно уявити, в яку суму виллється її порятунок. Може, допоможуть китайські туристи?

***

Цей матеріал опублікований у № 23 журналу Корреспондент від 17 червня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент заборонений.