Кухня, клімат і море без особливих зусиль місцевих жителів надійно страхують Родос від економічних катаклізмів, які не залишають у спокої материкову Грецію, пише спортивний журналіст Сергій Коваль у рубриці «Лист з …» у № 29 журналу Кореспондент від 29 липня 2011 року.
"У Греції бунти. В Елладі неспокійно. Та там
мало не громадянська війна!" - приблизно такими словами проводжали мене знайомі
на батьківщину Зевса. Але не пристало нашим людям боятися якихось там
революцій. І я полетів до Греції.
Місцем мого відпочинку став острів Родос,
який для більшості людей асоціюється зі знаменитим Родоським колосом, одним із
семи чудес світу. Крім того, саме місце є типовим туристичним раєм з безліччю
готелів, ресторанів і таверн, сувенірних крамниць та інших місць відпочинку.
Численні юрби людей з усієї Європи не злякалися уявної загрози і вирішили
провести свою відпустку на цьому затишному острові.
Загроза справді виявилася уявною – ніщо
навіть і не нагадувало про кадри з людьми в масках і палаючими вітринами, які
пройшли через багато телеканалів світу. Схоже, що Родос і материкова Греція це
навіть не дві різні країни, а два континенти.
Що стосується місцевого населення, то
справедливо буде відзначити, що при більш близькому спостереженні більшість
якостей типового елліна залишилися непорушними, як гора Олімп. Греки не
настільки імпульсивні, як їхні сусіди турки, і наївно чекати, що вони будуть
схожими на північні народи. У характері типового грека так чи інакше
відкладаються на якомусь генетичному рівні спогади про славне минуле – хоча з того
часу минули тисячі років. І вони, правнуки Піфагора і Архімеда, гордо носять на
плечах свої голови з великими носами.
Однак життя навчило їх бути гранично
ввічливими і корисними для приїжджих і працювати, як для жителів
Середземномор'я, досить швидко і якісно. Вони, як і раніше, усміхнені, емоційні
і велелюбні і водночас навчилися ховати свою справжню натуру і надягати маску,
потрібну перед туристами. Це стосується, щоправда, переважно туристичної сфери,
адже більшість решти населення гранично некваплива.
Характерна замальовка: пустельні вузькі
вулиці маленького містечка, старенька автомайстерня, де старий неспішно
копирсається в автомобілі, який більше схожий на іржавий ящик запчастин. Або
невеликий магазинчик, продавець якого мирно сопе в найдальшому куточку
приміщення, не турбуючись про збереження своїх товарів.
Порожні ресторани, недобудовані котеджі,
занедбані готелі – так виглядає частина Родосу, не призначена для туристичних
очей. Приміром, в одному провінційному барі спостерігав таку картину: помітивши
відвідувачів, в даному випадку нас, офіціант не поспішаючи оцінює потенціал
клієнтів і з лінню подає меню напоїв. Ну а потім забуває про них хвилин так на
10-15. Причому вигляд самого питного закладу навряд чи викличе спрагу або
апетит – вкриті пилом столики, засмальцьовані стільці, байдужий нудьгуючий
бармен.
Знаючи про "характер і звички" своїх співвітчизників і тому не сильно сподіваючись на їхню працездатність, власники ресторанів нерідко наймають іноземний персонал на найвідповідальніші посади
Знаючи про "характер і звички" своїх
співвітчизників і тому не сильно сподіваючись на їхню працездатність, греки-власники
ресторанів нерідко наймають іноземний персонал на найвідповідальніші посади.
Як би там не було, підстав затьмарити
відпочинок на Родосі мало. Він залишається привабливим для туристів, серед
яких, як не дивно, превалюють соратники українців за найближчим чемпіонатом
Європи – поляки. І, звичайно, британці.
Прекрасне Егейське море, чудова погода,
яка, схоже, мало знає про існування дощів, морський бриз, що відчутно зменшує
спеку. Повітря наповнене ароматами оливок, інжиру, мирту, різноманітних квітів
і дерев, які не так просто визначити недосвідченій людині.
Ще одна фішка Греції та Родосу –
божественна кухня, що складається з усіх цих сулвакі (смажене м'ясо зі
спеціями), мусака (запіканка з картоплі, баклажанів і фаршу), стіфадо
(тушкована яловичина), долмадов (схожі на українські голубці, тільки замість
капусти – виноградне листя) і численних солодощів, рівних за смаком яким в
Україні важко знайти.
Казково смачні місцеві оливки та сир фета.
Вони слабо нагадують аналоги, що продаються в більшості київських
супермаркетів. Щодо місцевих алкогольних напоїв чемно промовчу: у більшості – на
любителя. Хоча за бажання можна знайти непогане вино. Є ще й узо, анісова
горілка, - для тих, хто любить погарячіше. А також бренді – Метакса. Хоча її
можна придбати і в Києві, тому вона не становить великого інтересу для
мандрівника.
Що можна побачити на Родосі? Тут вже на
смак туриста. Можна милуватися давніми фортецями і монастирями, одним з
найстаріших міст країни – Ліндосом, дегустувати вино, побувати у місцях бойової
слави давніх греків, відвідати долину метеликів.
Можна взяти за помірну ціну (30-50 євро на
добу) напрокат автомобіль і об'їздити весь острів вздовж і впоперек. А можна
зайнятися шопінгом. Хоча на Родосі процвітає вулична торгівля, де продавці не
такі нав'язливі, як в арабському світі, але тренінг особистісного зростання все
ж пройшли. У їхньому асортименті, крім справжнього мотлоху – не гірше, ніж на
наших базарах, - відмінні фрукти і солодощі, а також вироби з оливкового масла,
якими відома Греція.
У цілому ж на цьому клаптику суші панують
спокій та умиротворення. Ця відпускна млость поступово заколисує, і після
кількох днів жителю українського мегаполісу здається, що ще трохи, і він впаде
в летаргічний сон – своєрідну літню сплячку. Навіть більше: на Родосі мене не
полишало відчуття, що я приїхав на тиждень у село. Тільки село з морем і середземноморським
кліматом.
***
Цей матеріал опубліковано в № 29 журналу Корреспондент від 29 липня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент заборонений.