Свідки недавніх погромів в Лондоні більше ніколи не назвуть це місто одним з найбезпечніших у світі, пише Ганна Калугіна, фінансовий аналітик, яка мешкає в Лондоні, у №33 журналу Корреспондент від 26 серпня 2011 року.
У барах, офісах і кафе Лондона досі обговорюють недавні
заворушення в Лондоні, що сколихнули Великобританію і весь світ, - адже
більшість мешканців міста становлять середній клас, професіоналів, які приїхали
сюди заробляти гроші, і погроми просто не вкладаються в їхніх головах.
Два тижні потому багато що вже сприймається з гумором,
але тоді, у дні заворушень, було не смішно. Уперше за багато років життя в
Лондоні мене полишило відчуття безпеки. Було дивно спостерігати безлюдні в
середині дня офіси, закриті паби і магазини з дошками замість вітрин, пустельні
вечірні вулиці і людей, які швидко біжать до транспорту і нервово озирався на
всі боки.
У лондонському метро, відомому
тим, що тут ніхто ніколи не дивиться один одному просто в обличчя, вражало, що
пасажири починали кидати нервові погляди на тебе і твій одяг, намагаючись
зрозуміти, чи ти не один з "них".
Типовий учасник недавніх заворушень виглядає приблизно таким чином: йому більше 11 і не виповнилося ще 22, його виховала мати-одиначка, іммігрантка другого
покоління. У нього немає повноцінної освіти, він звик жити на допомогу, і це призвело до моральної установки, що суспільство і держава йому завжди винні
Типовий учасник недавніх заворушень виглядає приблизно
таким чином: йому більше 11 і не виповнилося ще 22, його виховала
мати-одиначка, іммігрантка другого покоління з Карибів, з арабських країн або
Індії. Він живе в обшарпаному будиночку, зведеному у 1960-х на околиці Лондона.
У його районі панує атмосфера агресії і криміналу, а що таке алкоголь і
наркотики, він дізнався в ранньому віці. Також у нього немає повноцінної
освіти, він звик жити на допомогу, і це призвело до моральної установки, що
суспільство і держава йому завжди винні.
Все стає остаточно зрозуміло, якщо послухати історії про
розорені магазини. Так, у розпал погромів в районі Бетнал-Грін можна було
спостерігати за підлітком, який несе вкрадений пакет рису, ціна якому максимум
чотири фунти – еквівалент однієї поїздки в метро. На іншому кінці міста дві
15-річні подружки з родин карибських іммігрантів винесли з магазину кілька пляшок
рожевого вина і почали їх розпивати за рогом о 9:30 ранку. Інша мадам йшла вулицею
і раптом побачила людей, які трощили магазин спортивного одягу. За її словами,
вона просто підійшла, взяла пару кросівок і почала приміряти їх там таки, біля
виходу.
Під час заворушень вранці, прийшовши на роботу, співробітники
обмінювалися свіжими історіями про те, що трапилося в їхніх районах за ніч,
начебто не вірячи, що все це дійсно відбувається. Та й як можна повірити, що в
ресторан, у який ти ходив обідати з друзями минулого тижня, розташований в
одному з найкращих районів міста, Ноттінг-Хіллі, увірвалася банда підлітків в
капюшонах і з мачете, розбила вітрини, меблі та відібрала у всіх відвідувачів
гаманці, телефони і коштовності.
У Лондоні є райони, у яких за визначенням таке
відбуватися не може. Це Кенсінгтон, Челсі, Белгравія і Найтсбридж: там,
залишивши свій пакет під стійкою бару чи телефон на столику в кафе, ти
повертаєшся, отямившись, через годину, і персонал з посмішкою вручає тобі
забуті речі. Лондон взагалі одне з найбезпечніших міст у світі. Було.
Мимоволі почали з'являтися думки про те, що непогано б
обзавестися пневматичним пістолетом або хоча б газовим балончиком, як в Україні
в лихі 90-ті.
Єдиним позитивним результатом того, що сталося, стало те,
як швидко мирні жителі змогли згуртуватися та почати допомагати поліції і
владі. Щойно вщухли заворушення, як жителі Клепхема, найбільш благоустроєного з
постраждалих районів Лондона, вже організували так звану армію віників – вийшли
на вулиці прибирати сміття, що залишилося після погромів на Хай-стріт.
Взагалі лондонці продемонстрували вражаючу одностайність,
активно включившись в організацію віртуальних кампаній на Facebook і Twitter із
засудження призвідників заколоту і їхньої ідентифікації для поліції. Використовуючи
зброю хуліганів проти них самих – як відомо, всі погроми ініціювалися через
соціальні мережі і за допомогою меседжера Blackberry, - лондонці почали
об'єднуватися в численні товариства.
Лондонці активно підтримали запропоновані урядом заходи покарання для бунтівників, у тому числі один з найпоширеніших - відлучення сімей учасників погромів від державної допомоги
Саме вони активно підтримали запропоновані урядом заходи
покарання для бунтівників, у тому числі один з найпоширеніших - відлучення
сімей учасників погромів від державної допомоги. Також у них буде відібрано
безкоштовне житло.
Тепер телебачення і газети рясніють інтерв'ю з жертвами
та учасниками подій, психологи і соціологи, засідаючи за круглими столами,
намагаються з'ясувати причини їхнього виникнення. Політики і поліція
сперечаються між собою: кожна сторона намагається привласнити собі лаври
переможця кризи.
Тим часом, життя в Лондоні повертається до звичного ритму.
Магазини знову працюють вечорами, столики в пабах та кафе знову винесені на
тротуар, як це було до заворушень, а перехожі більше нервово не оглядаються
навсібіч.
Господар крамниці на моїй Хай-стріт, прибираючи фанерні
щити з вітрин, енергійно крутить головою: "Ось все і закінчилося". Може, це все
нам тільки наснилося?
***
Цей матеріал опубліковано в № 33 журналу Корреспондент від 26 серпня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.