Правоохоронні органи перетворюються на величезну силу, яка паразитує на своїх співгромадянах і захищає владу від власного народу, пише журналіст Дмитро Тузов у колонці в №37 журналу Корреспондент від 23 вересня 2011 року.
Одне з вражень після повернення додому з-за кордону – це
велика кількість міліції на наших вулицях і дорогах. Люди в синій уніформі
метушаться на узбіччях, причому іноді поводяться неадекватно. На моїх очах
людина з жезлом напереваги буквально вибігла на автостраду, зупинивши рух трьох
смуг, щоб дістати водія з крайнього лівого ряду, який перевищив швидкість. При
цьому правоохоронець, який створив аварійну ситуацію, діяв із засідки,
кидаючись під машини, немов партизан з гранатами під ворожі танки, із закритої
для огляду водіїв дорожньої кишені.
Величезна армія здоровенних дорослих чоловіків веде свій видимий бій з порушниками ПДР, працюючи підставками для радарів
Якщо так піде і надалі, то незабаром співробітники ДАІ
будуть вкопувати свої патрульні машини в окопи і маскувати їх сіткою камуфляжу.
Лише на одному кілометрі траси я нарахував десять людей у формі, два
радари типу Візир і два патрульні автомобілі. Величезна армія здоровенних
дорослих чоловіків з великими, червоними від сонячних ванн обличчями веде свій видимий
бій з порушниками ПДР, працюючи підставками для радарів. Хоча в багатьох
країнах ці функції виконують камери, які автоматично фіксують відвертих
порушників і не реагують на тих, хто, скажімо, трохи перевищив швидкість.
Тим часом у Франції, наприклад, про роботу радара водіїв
попереджають знаками за кілька кілометрів до місця його встановлення. Можливо,
в Україні така система не приживається, оскільки комп'ютерне залізо не має
кишень і не зможе передавати готівку по команді нагору – туди, де акумулюються
"паралельні" бюджети. Крім того, кожен з цих бійців невидимого фронту
перебуває на повному державному забезпеченні: форма, патрульні машини, бензин,
зарплати, квартири, гуртожитки і т. д. – відбираючи таким чином бюджетні гроші
(те, що доходить до простого народу) у вчителів, лікарів, пенсіонерів,
інвалідів. Нещодавно глава парламентського комітету з питань промислової і
регуляторної політики та підприємництва Наталія Королевська повідомила, що на
2012 рік на фінансування МВС, СБУ та прокуратури заплановано вдвічі більше видатків,
ніж на оборону, в 1,2 разу більше, ніж на освіту, в 3,6 разу більше, ніж на
медицину, і в 34 рази більше, ніж на ЖКГ. Пріоритети розставлені.
Звичайно, я знаю вираз "Моя міліція мене
береже". І розумію, що в країні повинен бути порядок. Але, дивлячись на
ескорти супроводу перших осіб, на концентрацію чорних автобусів з Беркутом
навколо Печерського суду під час засідань у справі Юлії Тимошенко і Юрія Луценка,
на гучні спецоперації з експропріації футболок з подячними побажаннями жителям
Донбасу, задаєшся питанням: чим займаються ці люди? А людей цих багато. 300
тис. бюджетників, або 644 міліціонери на 100 тис. населення. У Німеччині – вдвічі
менше, 300 поліцейських. У США копів ще менше – 228 на 100 тис. громадян. І
якщо вже в нас така кількість правоохоронців, отже можна припустити, що криміногенна
ситуація в країні краща, ніж у тій самій Німеччині, Польщі, Португалії. Що в
країні якщо і не покінчено зі злочинністю, рейдерством, наркомафією, то
ситуація як мінімум під контролем.
А під чиїм контролем перебуває проституція, наркотики,
торгівля зброєю? Як ілюстрація – останній епізод у Харківській області, де
співробітник міліції продавав табельну зброю, включаючи пістолети та автомати.
Цікаво, торговець зброєю замислювався над тим, де і за яких обставин можуть
"заговорити" продані ним стволи? Можна довго розмірковувати над тим,
що кожну людину в погонах не проконтролюєш і до кожного міліціонера не
приставиш ще одного міліціонера. Що перевертні в погонах бувають завжди і
скрізь.
Але давайте краще говорити про систему і про хаос, який,
ймовірно, в ній панує. Коли я служив в армії, справа була поставлена так, що зі
збройової кімнати несанкціоновано винести було неможливо нічого – не то що АКМ
і два десятки пістолетів.
До речі, там таки, в Харківській області, чи знайдені вбивці
журналіста Василя Климентьєва, який збирав інформацію в тому числі і про вищих
міліцейських чиновників? Чи понесли покарання дільничні, які затягнули до
відділку студента Ігоря Індила прямо з галасливої студентської вечірки, а на
ранок попросили батьків забрати спотворений побоями труп, пояснивши, що молодий
чоловік сам упав кілька разів з табуретки і проломив собі череп?
Торік, за даними Харківської правозахисної групи, у відділеннях
міліції загинула 51 людина, в цьому – вже щонайменше 26. Чи порушено справи
проти слідчих і прокурорів, які, ламаючи чужі життя і застосовуючи тортури,
навішують справи на людей, що опинилися під рукою, а ті потім роками сидять за
злочини, яких не робили? "Побиття у відділках міліції перетворили на бізнес. Людину
затримують і силою вибивають з неї зізнання у злочині, про який вона і гадки не
має. Складають протокол, викликають рідних затриманого і вимагають певну суму
грошей. Коли отримують кошти, протокол рвуть і викидають", - розповідає експерт
харківського Центру стратегічного судового захисту Айгуль Муканова.
У нас зберігається небезпека, що ще до рішення суду будь-яка людина може бути знищена системою, корені якої сягають в епоху сталінської інквізиції
В Україні, на відміну, наприклад, від Грузії і країн
Балтії, так і не змогли (не захотіли?) реформувати силові структури та
прокуратуру. Тому у нас зберігається небезпека, що ще до рішення суду будь-яка
людина може бути знищена системою, корені якої сягають в епоху сталінської
інквізиції. Українцям потрібно міняти хід своєї історії і систему цінностей.
Звичайно, якщо ми хочемо жити, а не боятися – з одного боку бандитів, а з
іншого – міліціонерів. Під час активної риторики про прихильність європейським
цінностям необхідно згадати про те, що правоохоронна система існує для
запобігання та розкриття злочинів, захисту та надання допомоги громадянам, а не
для залякування, насильства та боротьби з опозицією.
***
Ця колонка опублікована в № 37 журналу Корреспондент від 23 вересня 2011 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений.
Відгуки й коментарі надсилайте за адресою [email protected]