Шведи з українського села Зміївка майже 230 років зберігають у херсонських степах свою національну культуру і приймають в гості співвітчизників з усього світу, пише Інна Прядко в № 37 журналу Корреспондент від 23 вересня 2011 року.
Шведська стінка у дворі звичайного дитсадка в селі Зміївка Херсонської області може претендувати на титул найбільш шведської в Україні. Адже її разом з рештою частин ігрового комплексу привезли на південь України зі Скандинавії, та ще й як подарунок від королівського подружжя Швеції, яке відвідало село у 2008 році.
"Хороші люди, привабливі й прості: королева Сільвія взагалі йшла в такому скромненькому костюмчику, а наші херсонські [чиновниці] повиряджалися, на шпильках, в хутрі!" - згадує візит короля Карла XVI Густава з дружиною завідуюча дитсадком Олена Дукач.
Увагу вінценосних осіб Зміївка, що розкинулася на 6 км вздовж узбережжя Каховського водосховища, привернула невипадково: у царські часи село називалося Старошведським, і засновано воно було справжніми шведами, які приїхали обживати місцеві землі з волі російської імператриці Катерини II у 1782 році. Це була майже 1 тис. осіб з острова Даге, що потрапив до складу Росії після Північної війни.
У місцевій офіційно зареєстрованій шведській громаді сьогодні налічується півтори сотні осіб
І тепер, через 230 років, на цій землі живуть і плодяться нащадки тих варягів. У місцевій офіційно зареєстрованій шведській громаді сьогодні їх налічується півтори сотні.
Про це Корреспонденту каже 74-річна глава громади Марія Мальмас. Її слова супроводжує пісня старошведською мовою, що ллється з вікон сусідського будинку. Відволікаючись на неї, Мальмас згадує слова шведських вчених: мовляв, цю мову вже ніде в світі не зустрінеш, крім Зміївки.
Ось тому і їдуть сюди натовпи іноземних туристів – студенти, дослідники-лінгвісти, та й звичайні шведи, які шукають своє коріння, розповідає голова сільради Зміївки Наталя Висоцька. "Причому один одного наші та приїжджі страшенно люблять і, навіть зустрічаючись вперше, серце готові віддати", - трохи пишномовно каже вона.
Мова, біда і лобода
Вже третій рік 16-річна Аліна Омелянчук двічі на тиждень після уроків залишається в школі на курси шведської, які працюють тут з 1997 року. Її мама і бабуся – шведки, і хоча зараз в родині розмовляють українською, в скандинавській країні залишилися родичі, яких дівчина сподівається колись побачити.
"Мова не дуже складна, та й я десять років вчу англійську – це теж допомагає", – каже Омелянчук, яка мріє про кар'єру перекладача та навчання на батьківщині предків.
Безкоштовні курси не закритий клуб, і прийти сюди можуть усі охочі мешканці Зміївки незалежно від віку і національності, каже Лариса Белей, місцева викладачка англійської та шведської, яку вона шість років вивчала в Стокгольмі.
Серед учнів Белей трапляються дуже різні люди. Наприклад, 56-річна етнічна шведка Галина Утас, колишній страховий агент. Її батьки в радянський час побоювалися розмовляти рідною мовою, тепер вона надолужує згаяне. А її односельчанка, 52-річна Анна Буш, в чиєму будинку батько-швед і мати-німкеня розмовляли німецькою, взялася студіювати північне наріччя, щоб спілкуватися з численними гостями зі Скандинавії.
Цікаво, що багато місцевих старожилів курсів не потребують – вони стали поліглотами мимоволі. "Крім шведської та української, знаю по-польськи, по-німецьки", - перераховує 78-річна пенсіонерка Лілія Утас.
У роки Другої світової війни жителі села, які півтора сторіччя жили пліч-о-пліч з етнічними німцями, яких багато в окрузі, прийняли громадянство Німеччині, і в 1943 році їх примусово евакуювали війська Третього рейху, що відступали
Справа в тому, що в роки Другої світової війни жителі села, які півтора сторіччя жили пліч-о-пліч з етнічними німцями, яких багато в окрузі, прийняли громадянство Німеччині, і в 1943 році їх примусово евакуювали війська Третього рейху, що відступали.
"Йшли пішки [з Херсонської області] за бричкою в Західну Україну, звідти – потягом до Польщі, де я пішла [працювати] в місцеву школу", - згадує Мальмас історію своїх мандрів, що збагатили її лінгвістичний багаж.
Потім було навчання в Німеччині, а після війни – депортація в СРСР, куди відправили всіх зміївських шведів. Подальша доля у них була спільна: засудження як зрадників батьківщини і відправлення до табору в республіку Комі. Там Мальмас втратила трьох сестер.
З північного краю громаду визволив випадок. Рідну мову в Комі одного разу почув інженер зі Швеції, який працював на запрошення СРСР на будівництві фанерної фабрики. Дізнавшись історію сімей зі Зміївки, він залучив дипломатів, після чого "зрадників" реабілітували, і в 1947-му шведи повернулися на Херсонщину.
У Зміївці їх зустріли зруйновані будинки, розорені господарства і голод. І якщо голод 1933 року село пережило завдяки відправленому зі Швеції пароплаву з продовольством, то повоєнні роки місцеві згадують як найважчі. "У нас 30 років не росла потім лобода [їстівна дикоросла рослина], ми тоді всю її з'їли", - зітхає Мальмас.
"Навіть в Комі хліб був, ним свиней там годували, а тут ми могли про нього тільки мріяти", - додає 85-річна Меліта Прасолова, ще одна жертва репресій.
І штруделі готуємо, і Різдво своє напередодні 25-го святкуємо, і Великдень по-своєму – адже ми лютерани
Втім, життєві тяготи не винищили в шведів вірності національним традиціям. "І штруделі готуємо, і Різдво своє напередодні 25-го [грудня] святкуємо, і Великдень по-своєму – адже ми лютерани, - розповідає Мальмас. - А як вийшла заміж за українця – двічі свята стали відзначати".
Сьогодні в селі три церкви – греко-католицька, німецько-лютеранська і православна – Свято-Михайлівський храм. Останній в кінці 1980-х створили на руїнах шведсько-лютеранської кірхи, зведеної ще першими поселенцями в 1786 році. Місцеві шведи досі вважають саме цю культову споруду головною, а православні парафіяни охоче ділять з ними святиню, розповідає настоятель храму Олександр Квітка.
У 1992 році громади – лютеранська і православна – навіть підписали договір, і тепер, коли зі Швеції приїжджає пастор, що трапляється три-чотири рази на рік, він тут править службу. У цій самій церкві проходив урочистий молебень для членів шведської королівської родини під час їхнього візиту три роки тому.
Псалми рідною мовою шведи співають не тільки під склепінням храму. Разом з народними, ритуальними піснями та гімнами члени громади із задоволенням виконують їх і для скандинавських гостей, які часто приїжджають сюди на свята.
Головне із них Зміївка щорічно гуляє в липні, на Івана Купала, адже він збігається зі шведським Midsommar – святом середини літа. У цей день в село з'їжджаються десятки скандинавів з найрізноманітніших куточків світу. Вони влаштовують на березі Каховського водосховища традиційний пікнік з багаттями, піснями і танцями.
Від варяг до степу
На запитання, чим сьогодні допомагає Швеція селу, де сьогодні живуть 2,4 тис. осіб дев'яти національностей, зокрема українці, росіяни, шведи і німці, глава сільради Висоцька відповідає лаконічно: "Всім". І як самі зміївці не ділять один одного на своїх і чужих, так і скандинави щедро обдаровують благами всіх місцевих, якого б походження вони не були.
Як самі зміївці не ділять один одного на своїх і чужих, так і скандинави щедро обдаровують благами всіх місцевих, якого б походження вони не були
Пластикові вікна в дитсадку, акуратні кімнати, нові іграшки для малюків. Ремонт і нові меблі в школі та будинку пристарілих. Обладнання для лікарні. Багата бібліотека і нова техніка для лінгвістичного кабінету. Ікони для православної церкви. Все це далеко не повний список того, що змогла собі дозволити Зміївка на гроші, пожертвувані нащадками войовничих варягів.
Один з головних, після держави Швеція, благодійників Зміївки, щоправда, місцевий, - це українська компанія Чумак. Але з'явилася вона в списку дарувальників невипадково, адже її засновники – шведські громадяни Йохан Боден і Карл Стурен. Мама Карла, Крістіна Стурен, ще й заснувала в Зміївці мовні курси.
Допомагає селу і громада острова Готланд. Саме туди в 1928 році, домігшись дозволу від радянської влади, виїхали багато зміївських шведів. Але потім майже всі вони повернулися, не прижившись на батьківщині, яка потерпала в ті роки від економічної депресії.
Тепер місцеву молодь знову вабить країна предків. Тим більше, що потрапити туди для них нескладно
А тепер місцеву молодь знову вабить країна предків. Тим більше, що потрапити туди для них нескладно. Наприклад, майже щороку туди вивозять учнів мовних курсів. "Звичайно, це і мотив, і стимул, - розповідає Белей. - Це контакти зі шведськими гімназіями, ліцеями, народними школами, університетами, де можна продовжувати навчання".
Ось молоді зміївці потихеньку і залишають Україну. Як 26-річний син Галини Утас. "Він зараз в Гетеборзі, закінчує вуз, спеціалізація – шведська мова і комп'ютери", - розповідає Утас.
А ось старше покоління залишати херсонську землю не бажає. Хоча газифікувати село обіцяють лише до кінця нинішнього року, а вода тут уже кілька років подається лише двічі на день по дві години, та й то нерівномірно. Їм тут, за словами, Мальмас, якось звичніше.
***
Цей матеріал опубліковано в № 37 журналу Корреспондент від 23 вересня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.