Усім здавалося, що НБУ до краю ускладнив обмін валют для пересічних українців, ввівши обов'язкове пред'явлення документів. Але комерційні банки змогли піти набагато далі, пише журналіст Дмитро Мосієнко у колонці, розміщеній у №39 журналу від 7 жовтня 2011 року.
Наприкінці вересня я захворів на пневмонію і потрапив до
лікарні. Через це практичне знайомство з новиною про обмін валюти за паспортами,
яка шокує будь-яку цивілізовану людину, довелося зробити з певним запізненням.
Здавалося, я досить давно живу на світі і мене вже нічим не здивувати. Однак
мене просто приголомшила амплітуда маразму, яку кидає на пересічних українців
жадібність і нахабство банкірів.
Я згадав, що після поїздки до Росії у мене завалялося
кілька великих рублевих банкнот і, проїжджаючи по вулиці Луговій повз ТЦ
Караван, зайшов в обмінний пункт Діамантбанку. Я приготувався показати паспорт,
оскільки, звичайно, чув вже про нововведення і, стоячи в черзі за якоюсь громадянкою,
читав цитату з пріснопам'ятної постанови, вивішену в обмінному пункті. Там не
було зазначено, що це повинен бути паспорт, - всього лише документ, що
засвідчує особу, - а також і вимоги його копіювати.
Яке ж було моє здивування, коли касирка зажадала паспорт
для ксерокопіювання.
- Але цього не потрібно в постанові, - спробував ввічливо
заперечувати я. Касирка глянула на мене як на розумово хворого і сказала
сакраментальну фразу:
- Так сказало наше начальство!
- А ваше начальство не підкоряється постановам Нацбанку
України? - поставив я аж ніяк не риторичне запитання.
Громадянка у віконці подивилася на мене поглядом, який
говорив приблизно таке: "Ти, чувак, занадто багато їздив по Європах, або
тебе чимось вкололи".
Іронія долі полягала в тому, що я більше літав в Росію і
Казахстан, а лікування уколами від пневмонії вже закінчилося, і я почував себе
непогано. Ні в Росії, ні в Казахстані, ні, до речі, і в Білорусі в мене в
останні роки вже ніхто не просив показувати паспорт, хоча в 1990-ті, та й у
минулому десятиріччі це було там нормою, і я завжди з полегшенням повертався в
Україну. Але і в ті суворі роки люди в казахстанських і російських віконцях не
сміли копіювати мій гордий тризубастий паспорт – просто вдруковувати в довідку
про проведення операції його номер і просили її підписати.
У черзі на мене дивилися суворо, але я не хотів
відступати і зажадав у панянки у віконці телефон call-центру. Вона на диво
легко погодилася, і я набрав номер. Володар сонного чоловічого голосу в трубці
вислухав моє запитання про ксерокопіювання і вразив мене відповіддю, яка нагадала
старий, ще радянської доби анекдот, коли хворий приходить до лікаря з пов'язкою
на нозі і каже: "Лікарю, у мене болить голова". - "Так, зрозуміло, а чому
пов'язка на нозі?" - "Вона сповзла". Людина за номером
call-центру, який представився Дмитром Сиротою, сказав у відповідь на моє
запитання: "Бачите, на жаль, у мене немає перед очима зазначеної постанови
Нацбанку, тому нічим вам допомогти не можу".
З цієї самої причини потім з'являються несподівані претензії по кредитах і ходіння по муках в судах
Позаду мене зібралася вже пристойна черга громадян і
громадянок і мені все наполегливіше пропонували "не морочити касиру
голову". З цієї самої причини потім з'являються несподівані претензії по
кредитах і ходіння по муках в судах, відповів я їм у літературному стилі, щоб
не вступати в суперечку.
Я так і не віддав паспорт і поїхав подивитися, що
відбувається з обміном в "європейській столиці". Прагнення
ксерокопіювати не виявили лише в обмінці Привату в ТЦ Promenada – але з тієї
простої причини, що у мене не було картки цього чарівного зеленого банку, а без
неї тут взагалі відмовлялися щось міняти.
- Скажіть, а де в постанові Нацбанку зазначено, що при
обміні валюти в обмінному пункті у громадянина повинна бути картка Привату?
- Але ж картка ПриватБанку – це так зручно, - спритно
уникла відповіді касирка.
Я приїхав на ринок Виноградар і зазирнув в обмінки біля
ринку, де зроду віку ксерокса не було. На жаль, і тут обмінниця попросила
паспорт, щоб зробити ксерокопію. Вона навіть показала роздруківку довідки з
копією чийогось паспорта і сказала, що ось так і має виглядати звітність за
обмінною операцією. Над обмінкою не було ніякої вивіски, і я запитав, чия це
обмінка "така розумна". Чомусь пошепки касирка відповіла мені:
"Українського інвестиційного банку".
Якщо банки це роблять настільки масово, нахабно і синхронно, отже це не окреме непорозуміння чи загострення нахабства в одній окремо взятій фінустанові
Я йшов до машини і розмірковував: якщо банки це роблять
настільки масово, нахабно і синхронно, отже це не окреме непорозуміння чи
загострення нахабства в одній окремо взятій фінустанові. Новий ксерокс на
додачу до стародавнього комп'ютера і принтера в зачуханій обмінці на околиці
міста – це інвестиція. Якщо вони витратилися на це, отже щось задумали.
Мені зателефонував мій колега-журналіст і поділився
новиною про те, як в обмінному пункті Ексімбанку у нього попросили написати на
ксерокопії Засвідчую, копія вірна і всю цю красу підписати. Вислухавши його, я
вирішив провести експеримент. Знову заїхав в обмінний пункт ПриватБанку і
запитав, як можна швидко зробити картку. "Давайте ваше прізвище, ім'я, по
батькові та телефон".
Мені передзвонили практично відразу – через десять
хвилин. Я був вражений, але стало очевидно, що за цією акцією стоїть залізна
дисципліна. І я зрозумів, що в наших банках кипить неабияка робота над великим
проектом.
Тепер у переговорників від уряду при зустрічі з
кредиторами із західних банків буде чудова ілюстрація збільшення попиту на
банківські послуги і відродження економічної активності населення. Кредитори ці
дали мільярди євро на відновлення Греції та Португалії, але чомусь поки що не
надто шанують підозрілі українські фінустанови.
Тоді не дивуйтеся, коли вам подзвонять із служби безпеки якогось комерційного банку і скажуть, що у вас заборгованість по кредиту, якого ви не брали. Це –
ваші проблеми
Потім позики українським
банкам, щоправда, можуть дати, і хтось повинен буде їх повертати. І тоді не
дивуйтеся, коли вам подзвонять із служби безпеки якогось комерційного банку і
скажуть, що у вас заборгованість по кредиту, якого ви не брали. Це – ваші
проблеми. А не Греції та Португалії.
***
Ця колонка опублікована в № 39 журналу Корреспондент від7 жовтня 2011 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений.
Відгуки й коментарі надсилайте за адресою [email protected]