Тверда впевненість каталонців у власній винятковості заснована на фантастичній красі місцевої архітектури і ландшафту. Будь хто на їхньому місці поводився б так само або навіть гірше, пише юрист Юлія Зельвенська у матеріалі, опублікованому в №39 журналу Корреспондент від 7 жовтня 2011 року.
"У тебе має бути уявлення про те, що ти збираєшся робити, але тільки дуже нечітке". Саме за цим принципом Пікассо і розпочалася наша іспанська поїздка.
Першим пунктом призначення був Аліканте – невелике південне містечко на Валенсійському узбережжі, яке стрімко розвивається й основи якого були закладені в XIII столітті. Головні визначні пам'ятки містечка – море й аромат магнолій. Звичайно, в Аліканте є свій замок, а також численні вузькі вулички, які під вечір наповнюються туристами, що випивають і поглинають тапас. Є тут і чудові церкви, і відмінна валенсійська паелья, і світлі тротуари, які миють щоранку.
Але нескінченні піщані пляжі, Середземне море, в хвилі якого суботньої ночі сповнені радості молоді іспанці можуть заїхати прямо на магазинних візках, і висаджені вздовж узбережжя пальми і магнолії, які так розслаблено пахнуть щастям, переконують: це і є найбільша пам'ятка.
Однак, побувавши на місцевому святі національних костюмів, де дівчата в старовинних сукнях фарбували одна одній губи помадою Chanel, ми вирушили до Барселони.
Якщо ти живеш в одному з найкрасивіших місць світу, де народився великий архітектор Антоніо Гауді і де засніжені гори межують з теплим і ласкавим морем, навряд чи можна не втратити свідомість від власної винятковості
Столиця Каталонії не має нічого спільного зі звичайним великим містом. Чесно кажучи, раніше я вважала надмірну гордість каталонців і їхню самоідентифікацію не як жителів однієї з іспанських провінцій, а як громадян чудової самостійної країни, яка якимось дивним чином потрапила на територію Іспанії, звичайним темпераментним чванством. Але поступово прийшло розуміння: якщо ти живеш в одному з найкрасивіших місць світу, де народився великий архітектор Антоніо Гауді і де засніжені гори межують з теплим і ласкавим морем, навряд чи можна не втратити свідомість від власної винятковості.
А тепер про все потрошку. Назвати Лас-Рамблас серцем Барселони було б, напевно, занадто банально, але саме тут міське життя цілодобово б'є ключем. Туристи, перемішані з кишеньковими злодіями й одягненими в немислимі наряди живими статуями, – невід'ємна і досить прибуткова частина барселонського життя.
На Лас-Рамблас розташований і дивовижний ринок Бокеріа, де можна купити чудовий іспанський хамон, ароматний сир, зроблені вручну солодощі, а також екзотичні фрукти, овочі, салати та крижані фреші.
Гуляючи по артистичному кварталу Ель-Борн, складно собі уявити, що колись, як і довоєнна Одеса, Барселона була вельми небезпечним бандитським гніздом.
Саме з цим кварталом пов'язано безліч жахливих і сумних історій. Одна з них – історія туриста, який багато годин простояв у черзі в музей Пабло Пікассо, який розташований неподалік, для того, щоб заощадити грошенят і потрапити туди в безкоштовний день. Але повірте: платно або безкоштовно, в це місце потрапити треба, і потрібно купити кілька листівок з висловлюваннями великого, тому що його слова так само талановиті, як картини та кераміка. Останні, на відміну від листівок, не всім по кишені.
А от фотографувати шедеври Гауді безглуздо. Тільки побачивши їх на власні очі, осягаєш велич людського таланту.
Про Барселону можна написати багато, захоплюючись її духом, канатними дорогами, гордими жителями, які невпинно борються за незалежність і наполегливо говорять з тобою каталонською, ігноруючи пояснення, що ти турист і навіть говорити іспанською для тебе – величезні зусилля, а каталонська не дуже вже на неї й схожа.
Взагалі, каталонці народ досить колоритний. В Іспанії особливо популярні анекдоти про їхню скупість. Наприклад: "Як помістити 40 каталонців в одну машину?" – "Кинути туди монетку". – "Як їх звідти витягнути?" – "Сказати, що це таксі".
Насправді чутки про каталонську скупість дещо перебільшені. Взяти хоча б Ферію-де-Абріль, ярмарок, який проходить в Барселоні навесні в парку Форум, прямо на березі моря. Представники різних регіонів Іспанії продають тут свої делікатеси – валенсійську паелью, андалуський гаспаччо, херес і ріоху, хамон і чорісо, всілякі сири та солодощі. А "скупі" каталонці все це скуповують, шикуючись в черги. До речі, продукти на місцевому ярмарку дорожчі, ніж в супермаркеті, але запах, колір і смак – навіть не зрівняти.
Додайте до цього ритми фламенко і сардани (щось середнє між каталонським танцем і хороводом), всілякі театральні постановки та розваги. Плюс це свято життя прикрашають іспанки від двох до 70 років, усі в національному одязі – квітчастих спідницях, мантильях і обов'язково з віялами.
І як під звуки прибою і багатоголосся не засидітися за пізньою барселонською вечерею з каламарес фрітас (кальмари, приготовані на багатометровій сковорідці під відкритим небом), пататас бравас (аналог нашої картоплі по-селянськи) і молодим вином! Останнє зробить вас найщасливішою людиною на світі.
І останній штрих до портрета Каталонії взагалі і Барселони зокрема. Тут живуть по-іспанськи зворушливі люди, які, зрозумівши, що ви заблукали, візьмуть вас за руку і поведуть у потрібному вам напрямку, абсолютно не зважаючи на те, що їм самим – в абсолютно інший бік.
***
Цей матеріал опубліковано в № 39 журналу Корреспондент від 7 жовтня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.