Два зіркові художники, що народилися і творять у різних земних півкулях – в Бразилії і Україні, – перед відкриттям своїх персональних виставок у столичному PinchukArtCentre окреслили для Корреспондента картину сучасного мистецтва, відповівши на вісім однакових запитань, пише Ірина Ілюшина у №43 журналу Корреспондент від 4 листопада 2011 року.
Синтія Марселле, 36 років, Бразилія
1. Як би ви пояснили недосвідченому глядачеві, що таке
contemporary art?
Я думаю, що сучасне мистецтво – це явище, яке постійно
змінюється. Але в будь-якому випадку це щось, що переносить публіку в іншу
ситуацію, в інше місце.
Я не впевнена, що [це коротке] пояснення не проллє світло на
всі його численні ідеї, але я думаю, contemporary art – це точка зору. І вона
спонукає публіку думати і відчувати і здатна змінити глядача. Але і ця точка
зору теж може змінюватися: наприклад, залежно від того, де ви перебуваєте, це значення
може руйнуватися, і та сама робота в іншому місці зазвучить зовсім по-іншому.
2. Як би ви охарактеризували сучасне мистецтво своєї
країни?
Наприклад, у нас є дуже традиційний напрям, стиль, який
називається неоконкретизм. [Художній рух у Бразилії, що виник як реакція на
математичну точність у мистецтві. Його учасники вводили суб'єктивні, символічні
та природні елементи і матеріали в свої роботи, а у формі надавали перевагу
округлим, м'яким обрисам]. Вони відкрили світ мистецтва широкій публіці,
оскільки їхні експерименти були більш чуттєвими, розрахованими на емоційне
сприйняття.
3. Як би ви охарактеризували себе як художника і людину?
[Як художнику] мені цікавіше створювати щось, що
співвідноситься з даним конкретним простором. Наприклад, цю інсталяцію [вона
експонується зараз в PinchukArtCentre] я створювала, надихнувшись простором: я
спочатку оглянула зал, а потім, ніби під нього, створювала те, що зараз тут
розташоване [інсталяція Бачити, щоб бути побаченим, яка являє собою килим, що приховує
під собою сформований з пилу ландшафт].
[А як людина] після того, як я створю якийсь об'єкт і
представлю його публіці, спостерігаю за реакцією людей, як вони дивляться,
доторкаються до моєї роботи, я починаю думати про те, що ось, я це створила, я
зробила цю річ і зараз вона належить світові. І починаю концентруватися на
своїх думках і помічати силу цих ось роздумів – про творчість. І тоді я
відчуваю новий приплив сил, нове натхнення.
4. Яка найбільша сума, за якою була продана ваша робота?
Що це за робота і де вона зараз?
Я думаю, це була робота, яку я спочатку показувала в
Кембервільському коледжі мистецтва в Лондоні, вона називається The Same World
Over [Те саме у всьому світі, 2009], це велика чорна дошка [1,2 х 8,4 м], на
якій крейдою намальовані символи, написані тексти, а під дошкою, як гори,
підносяться крейдяні купи, як пейзаж.
Потім я експонувала цю роботу в [найбільшому місті
Бразилії] Сан-Паулу, і потім, здається, вона була продана кудись у приватну
колекцію в Америці. Але я не знаю точної суми, скільки вона коштувала, це треба
питати у мого менеджера.
5. Яка сума вам необхідна для життя на місяць?
Зараз, щоб творити, мені потрібно більше. Але для того,
щоб виживати ... менше, звичайно, але я не знаю. Я, напевно, найгірша у світі
людина в плані поводження з грошима. Правда, не знаю.
6. Назвіть твір мистецтва, створений не раніше початку ХХ
століття, який ви вважаєте для світового художнього процесу знаковим.
Зараз я показую одне своє відео в галереї в Очині, це поряд
з моїм рідним містом, Біло-Орізонте, і ця моя робота експонується разом з
інсталяцією Томаса Хірчкорна [сучасний швейцарський художник, знаменитий
"сміттєвими" інсталяціями та скульптурами у вигляді манекенів, вкритих цвяхами].
Його робота називається Restore Now [Відновити зараз, складна інсталяція на
філософські теми]. І я думаю, всі його роботи дуже репрезентативні для цього періоду.
7. Якщо б ви не були обмежені в коштах, стали б ви колекціонувати
предмети мистецтва? Якщо так, то що саме? Якщо ні, то на що б витрачали гроші?
(Посміхається) Я б точно колекціонувала мистецтво, але не
заради інвестицій, а щоб перебувати серед творів мистецтва, жити з ними, і я
думаю, це було б що завгодно – картини, скульптури, інсталяції. Мій вибір
залежав би від мого настрою, від того, який вплив справляє на мене цей витвір
мистецтва.
8. Як ви гадаєте, яким буде мистецтво майбутнього?
(Посміхається) Я думаю, про це ми повинні запитати
чаклунку з кришталевою кулею. Ніхто цього не знає, ніхто не може передбачити.
____________________________________________________________
Олександр Ройтбурд, 50 років, Україна
1. Як би ви пояснили недосвідченому глядачеві, що таке
contemporary art?
Як розповісти людині, яка почала дивитися фільм на 265-й
серії, як все почалося і як до цього дійшло? Хто втратив пам'ять, хто від кого
народив дитину, хто з ким кого зрадив? Це складно, треба дивитися спочатку. Або
сприймати все таким, як є.
Навряд чи у недосвідченого глядача після пояснення
з'явиться розуміння. Та й розуміння, напевно, не обов'язкове. Набагато
важливіше прийняття і звичка. Просто треба зняти установку "все незрозуміле
дратує". Адже коли дратує, відразу включається агресія. Ось цю агресію треба
вимкнути, і все буде нормально.
Фото Дмитра Ніконорова
Олександр Ройтбурд не відмовляє собі у маленьких радощах життя
2. Як би ви охарактеризували сучасне мистецтво своєї
країни?
Воно не сильно відрізняється від світового. Ми ті самі люди,
слухаємо ту саму музику, дивимося ті самі фільми, їмо ті самі продукти. А основна
відмінність пов'язана з тим, що у нас залишки старої радянської системи
функціонування мистецтва, тому якісь певні види художньої активності
залишаються абсолютно незатребуваними.
У нас жлобська держава, тому бюджет на культуру – в
рамках статистичної похибки [тобто до 7%] і йде переважно не на культуру, а на
якусь її імітацію. Немає кураторських проектів, які серйозно фінансуються
державою і які б дозволяли створювати нові форми, великі скульптури,
інсталяції.
Маринувати все це в майстерні художник не має можливості,
тому домінує в сучасному мистецтві України живопис. Не сказав би, що це добре,
хоча сам я люблю живопис. Не відчуваю себе з цього приводу ущемленим, але свого
часу, якби були реальні механізми, я б реалізувався іншим чином.
3. Як би ви охарактеризували себе як художника і людину?
Нехай мене інші описують, що ж я буду сам себе описувати.
Щоправда, це, напевно, буде в якомусь віддаленому майбутньому, мене вже,
очевидно, не буде в живих, так що посперечатися я не зможу, доведеться миритися
з тим, що напишуть. (Сміється.) <...>.
Я відчуваю себе громадянином світу, але як громадянин
світу я живу тут, тут моє оточення, культурне середовище, у якому я функціоную,
друзі, однодумці й опоненти. Можна говорити про моє походження [єврейське коріння]
або про те, що я розмовляю російською, але це ж не робить мене громадянином
Росії чи Ізраїлю. Я український художник.
Фото Дмитра Ніконорова
Портрет Шевченка у виконанні Ройтбурда
Хоча моя батьківщина – перш за все культура. А в ній меж
немає. І [італійського художника Мікеланджело де] Караваджо або [іспанського художника
Пабло] Пікассо я відчуваю більше своїми співвітчизниками, ніж Президента
[України Віктора] Януковича.
4. Яка найбільша сума, за якою була продана ваша робота?
Що це за робота і де вона зараз?
Це продаж у 2009 році на аукціоні Phillips de Pury &
Co, там за $ 97 тис. з копійками [картина Прощавай, Караваджо!]. Але це була
власність галереї, потім вони виставили це на аукціон. Я не пам'ятаю всі
переходи з рук в руки, але у підсумку вийшла така цифра. Ну, добре, що вийшла,
але мене вона прямо не торкнулася. (Посміхається)
Наскільки я знаю, купив її бізнесмен, який живе в
Німеччині, начебто українець.
5. Яка сума вам необхідна для життя на місяць?
Знаєте, у мене немає верхньої межі. <...>. Я люблю
маленькі радості – смачне вино, сири. Люблю робити приємне людям, які мене
оточують, зокрема жінкам, друзям. Заплатити за когось у якомусь закладі. Тобто,
напевно, це тисяч п'ять [доларів]. Якщо не подорожувати.
(Лунає голос його дружини з іншої кімнати.) А, ні. Ось
моя улюблена жінка любить Rick Owens, англійський бренд одягу. Отже, більше
вийде. (Посміхається)
6. Назвіть твір мистецтва, створений не раніше початку ХХ
століття, який ви вважаєте для світового художнього процесу знаковим.
Мистецтво це не спорт і не рейтинг на кшталт ТОП-10 найкращих
картин. Це все тонкі речі, з кожним твором глядач так чи інакше входить у
резонанс. Адже не можна сказати, що Джоконда для мистецтва – те саме, що закони
Ньютона для науки. Тут не можна провести аналогій за фундаментальністю.
7. Якщо б ви не були обмежені в коштах, стали б ви колекціонувати
предмети мистецтва? Якщо так, то що саме? Якщо ні, то на що б витрачали гроші?
Я б колекціонував мистецтво, дуже несхоже на те, що роблю
я. Це я і сам можу зробити, для мене це не є загадкою. Я б купував роботи і
сучасні, і старі. Я всеїдний – люблю різне мистецтво, від народного примітиву
до високого Відродження. Але навряд чи я би став скуповувати Леонардо [да Вінчі],
він рідко на ринку з'являється. (Сміється.) Ось недавно купив колекцію
японських гравюр кінця XVIII – початку XIX століття. Іноді розкладаю, милуюся.
8. Як ви гадаєте, яким буде мистецтво майбутнього?
(Посміхається) Це запитання краще було б адресувати
[легендарній болгарській ясновидиці] бабі Ванзі, але, на жаль, вона померла.
Чарівність історії мистецтва в тому, що в ній складно прогнозувати, простежити
якусь логіку розвитку і сказати: далі буде те-то. А раптом не буде? Передбачати
тут неможливо. І не потрібно. Даремне заняття.
***
Цей матеріал опубліковано в № 43 журналу Корреспондент від 4 листопада 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.