Країна робить перші несміливі кроки до ідеального суспільства, в якому кожен громадянин зможе вирішити будь-яке питання з держчиновниками за кілька хвилин за допомогою інтернету, пише Христина Бердинських у №1 журналу Корреспондент від 13 січня 2012 року.
Зовні Славутич виглядає як ідеальне радянське містечко –
тут чисто, спокійно і провінційно. Це наймолодше в Україні місто, розташоване
за 200 км від Києва, після аварії на ЧАЕС стало місцем проживання
співробітників станції.
Привид "совка" спадає в місцевому міськвиконкомі. У холі
встановлено інформаційний кіоск, де за допомогою комп'ютера кожен місцевий
житель може не тільки отримати відомості про комунальні тарифи і рівень
злочинності в будь-якому районі, але також дізнатися прізвище та контакти свого
лікаря, дільничного міліціонера чи депутата.
За допомогою комп'ютера кожен місцевий житель може не тільки отримати відомості про комунальні тарифи і рівень злочинності в будь-якому районі, але також дізнатися прізвище та контакти свого лікаря, дільничного міліціонера чи депутата
Причому до останнього можна записатися на прийом, а за необхідності
– залишити заявку на ремонт ліфта або вирішити інші комунальні проблеми. Те саме
зручно зробити, зайшовши на відповідний сайт зі свого домашнього комп'ютера.
Перелічене – підсумки реалізації місцевої програми
Славутич – електронне місто.
Лідія Леонець, секретар міськради, розповідає
Корреспонденту, що підготовка сесії у них також відбувається в електронному
режимі. Депутати через спеціальну систему вносять пропозиції щодо порядку
денного, прикріплюють робочі документи. "Не треба ходити з документами по
кабінетах. Депутати закинули в систему документ, тут таки внесли в нього
корективи, допрацювали, і він вже готовий до розгляду", – розповідає Леонець.
Однак це лише локальні ініціативи місцевої влади, а не всеукраїнська практика. Хоча попит на всеохопний електронний уряд є
Подібні системи діють ще в окремих регіонах країни,
наприклад у Вінниці та Дніпропетровської області. Однак це лише локальні
ініціативи місцевої влади, а не всеукраїнська практика. Хоча попит на всеохопний
електронний уряд – систему, за допомогою якої всі чиновницькі, місцеві та
державні послуги доступні через інтернет, – є вже сьогодні: 10 млн українців
(кожен четвертий житель країни) використовують мережу щодня.
Крім зручності, подібна система покликана значно
скоротити реальні контакти між чиновниками та громадянами, що привело б до
зниження рівня корупції.
Проте електронний рай в Україні поки що не настане. Його прихід гальмує перш за все влада, впевнена Світлана Тараненко, соціолог, який спеціалізується на вивченні впровадження електронного уряду в Україні
Проте електронний рай в Україні поки що не настане. Його прихід гальмує перш за все влада, впевнена Світлана Тараненко, соціолог, який спеціалізується на вивченні впровадження електронного уряду в Україні
"Влада буде впроваджувати якісь електронні інновації
тільки тоді, коли сама буде зацікавлена в прозорості", –
впевнена Тараненко. А з цим в Україні проблеми.
Електронний Славутич
Вчителька біології Надія Набок, сидячи в будівлі
центральної бібліотеки Славутича, уважно вивчає щось у своєму ноутбуці. Набок
готується до чергової атестації вчителів, і завдання їй надсилають електронною
поштою. У бібліотеці є безкоштовний Wi-Fi, тут можна працювати на комп'ютері
скільки завгодно – для цього треба тільки записатися.
У січні 2011-го реальну бібліотеку в Славутичі доповнила
віртуальна. Тепер всі каталоги, а також міська преса, починаючи з 1988 року,
зберігається на бібліосайті. "В інтернеті є вся історія міста", – каже Наталія
Портна, директор центральної бібліотечної системи.
Втім, історія Славутича не дуже весела. Після закриття
ЧАЕС на ній залишили лише 3,2 тис. працівників, а решту 12 тис. скоротили. Щоб
надати звільненим роботу, міська влада зробила ставку на інновації та малий /
середній бізнес.
За інформтехнології взялися ще у 2002 році – створили
інтернет-мережу, проклали оптоволоконний канал від Чернігова. З 2006-го завдяки
гранту уряду Великобританії запустили мережу WiMAX – бездротову технологію
четвертого покоління. Сьогодні до неї підключено 55 міських об'єктів.
Усю інформаційну інфраструктуру в Славутичі створювали на гроші британського уряду, що надав місту грант у розмірі $ 700 тис.
Усю інформаційну інфраструктуру в Славутичі створювали на
гроші британського уряду, що надав місту грант у розмірі $ 700 тис. У підсумку місто
стало одним з електронних лідерів України.
Зараз у Славутичі тестують сайт, що дозволяє оплачувати
комунальні рахунки. У наступному році на створення свого єдиного веб-порталу
місцева влада готова витратити $ 119 тис.
"Я пояснюю людям: наша мета – щоб ви всі питання, що
стосуються послуг влади, вирішували не заходячи до цієї влади в кабінет", –
каже Володимир Удовиченко, мер Славутича, який керує містом вже 22 роки. На
його думку, вигоди очевидні: люди економлять час, а влада очищається від
корупції – електронному чиновнику хабар не даси.
У зоні UA
Приклад Славутича – виняток, а не всеукраїнська практика.
Хоча у 2010 році в країні все ж з'явився Національний центр електронного
управління, регіони продовжують працювати кожен на свій лад, каже Віктор Лях,
виконавчий директор фонду Східна Європа, міжнародної благодійної організації,
що підтримує місцеві ініціативи, спрямовані на розвиток громадянського
суспільства, економічний розвиток та ефективне управління.
У деяких областях вже діють повноцінні електронні
представництва держорганів, і тепер там думають про перехід до наступного рівня
– надання населенню послуг по інтернету. Але переважно мова йде про мінімум – технічне
оснащення та наповнення інформацією сайтів центральних держорганів. І навіть в
цьому особливих успіхів немає.
Отримати доступ до публічної інформації громадянам непросто, враховуючи, що телефони відповідальних чиновників є тільки на 48% сайтів місцевих рад та 55%
держадміністрацій
На початку жовтня Центр політичних студій та аналітики, а
також Інститут медіаправа (ІМП) провели моніторинг сайтів органів влади і
з'ясували, що з 525 держадміністрацій різних рівнів 11% сайтів не мають
взагалі. Отримати доступ до публічної інформації громадянам також непросто,
враховуючи, що телефони відповідальних чиновників є тільки на 48% сайтів
місцевих рад та 55% держадміністрацій.
Втім, у грудні парламент прийняв у першому читанні закон
про адміністративні послуги, який передбачає створення Єдиного держпорталу
адмінпослуг. Укупі з уже наявною нацконцепцією створення електронного уряду цей
закон міг би зрушити справу з навколонульової позначки, але як її втілювати в
життя, розуміння у держави поки що немає, зазначають експерти.
У бюджеті-2012 на створення електронного уряду та
національної програми інформатизації виділено 50 млн грн. ($ 6,3 млн). Ще $ 10
млн цього року на столичну віртуальну систему планує витратити київська влада.
Здавалося б, чималі гроші, але це крапля в морі порівняно з тим, яких сум коштувало
іншим країнам впровадження електронного уряду. Наприклад, Естонія витратила
близько $ 1,5 млрд.
Як це має впроваджуватися, Олена Саєнко, менеджер
проектів фонду Східна Європа, розповідає на прикладі Дніпропетровської області.
Спочатку у всіх населених пунктах забезпечується максимальний доступ населення
до інтернету (місцевим громадам фонд купив комп'ютери). Потім влада скрізь,
навіть у селах, створює власні сайти, об'єднує їх в єдину мережу – на
Дніпропетровщині вона включає вже всі 22 райони. І до старту програми з надання
онлайн-послуг залишається лише один крок – запуск відповідних можливостей.
Аналітики зауважують: якщо б у країні було повноцінне електронне представництво, населення лояльніше ставилося б до влади
Інших прикладів такого рівня в країні немає. Хоча
аналітики зауважують: якщо б у країні було повноцінне електронне
представництво, населення лояльніше ставилося б до влади. Люди бачили б, як
влада працює, куди йдуть податки та інше, вважає Лях. Коли люди залучені в усі
процеси, впливають на політику, тоді і громадянська активність зростає, каже
він. Це вигідно державі і з економічної точки зору – за прозорості влади громадяни
і податки платять охочіше.
В Україні про таке навіть мріяти рано. "Влада лише створює
додаткові органи нагляду, – констатує Тараненко. – А написати лист чиновнику
через інтернет не означає зобов'язати його щось робити".
____________________________________________________________
Естонія.net
Колишня сусідка України по СРСР – Естонія – лише за
кілька років стала світовим лідером зі створення електронного уряду.
Лаурі Лепік, посол Естонії в Україні, розповідає
Корреспонденту, що ще в середині 1990-х Тоомас Хендрік Ільвес, нинішній президент
країни, який працював тоді послом у США, запропонував проект Стрибок тигра.
Ідея полягала в тому, щоб впровадити інформаційні технології в різноманітних
сферах життя. У підсумку Естонія стала першою у світі державою, де відбулися
електронні вибори. Голосувати можна було навіть за допомогою мобільного
телефону, аби був зареєстрований електронний підпис.
Такого результату країна досягла не відразу і витратила
на ці потреби $ 1,5 млрд. На першому етапі у всіх публічних бібліотеках
створили безкоштовні точки доступу до Мережі, а також провели інтернет в усі
школи. Паралельно з цим приватні банки ввели послугу онлайн-банкінгу, що
дозволяє клієнтам керувати фінансами. Трохи пізніше інтернет стали
використовувати для сплати податків, причому 80% населення і підприємств одразу
ж перейшли на таку форму оплати, розповідає Лепік.
З 2000-го і засідання уряду стали "безпаперовими", тобто
в естонському кабміні перестали друкувати документи. І якщо раніше уряд засідав
по чотири-шість годин, зараз на це йде година. Причому міністри можуть брати
участь у засіданнях незалежно від того, де вони перебувають на певний момент.
Сьогодні естонці в онлайн-режимі можуть реєструвати автомобілі та майно, відкривати бізнес, платити податки, реєструвати домашніх тварин, відправляти рецепти в аптеку
Сьогодні естонці в онлайн-режимі можуть реєструвати
автомобілі та майно, відкривати бізнес, платити податки, реєструвати домашніх
тварин, відправляти рецепти в аптеку.
Лепік каже, що влада гарантує не тільки доступ до всіх
цих послуг, але й недоторканність особистих даних.
***
Цей матеріал опубліковано в № 1 журналу Корреспондент від 13 січня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.