Михайло Касьянов, екс-прем'єр РФ й один з лідерів ліберальної російської опозиції, в інтерв’ю Ксенії Карпенко розповів про російський бунт, грубість Володимира Путіна, поганого Михайла Прохорова і гарний ПАРНАС. Матеріал розміщено у №3 журналу Корреспондент від 27 січня 2012 року.
Непроста людина з непростою біографією – так можна
сказати про Михайла Касьянова.
На початку 2000-х він був вірним соратником президента
Володимира Путіна, під чиїм началом чотири роки очолював російський уряд. Але
звільнений у 2004-му, Касьянов за наступні чотири роки з кабінетного
консультанта перетворився на публічного опонента колишнього патрона. У підсумку
у 2008 році екс-прем'єр став кандидатом в президенти від опозиційної Другой
России. Щоправда, йому відмовили в реєстрації.
Однак він не кинув політику й у 2010-му разом з іншими
опозиціонерами, в минулому високопоставленими держчиновниками Борисом Нємцовим
і Володимиром Рижковим, створив, з прицілом на вибори в Держдуму, Партию
Народной Свободы – ПАРНАС. Але партію з волі влади не зареєстрували.
І все ж саме вибори стали для Касьянова шансом
відродитися в ролі лідера опозиції. Після голосування багато росіян вважали
його підсумки сфальсифікованими на користь провладної партії Единая Россия, яка
зберегла за собою думську більшість. Невдоволення виплеснулося на вулиці: в
Москві пройшли багатотисячні протести, підтримані в деяких інших російських
великих містах. Касьянов був одним з тих людей, хто виступав на мітингах, а
тепер намагається перетворити енергію обурених росіян в електоральний ресурс
для подальшої боротьби з командою Путіна.
Про те, хто винен і що робити, Касьянов розповів у
телефонному інтерв'ю Корреспонденту.
- Що, на вашу думку, сталося в Росії після думських
виборів, коли пройшли масові вуличні протести? Початок революції або, як сказав
глава Чеченської республіки Рамзан Кадиров, повстання купки людей?
- Ні те, ні інше. За останні півроку, з червня по грудень
2011-го, у свідомості людей країни відбулися зміни – от вони і привели до
масових протестів.
На момент парламентських виборів в Держдуму в грудні 2011
року влада відмовила в реєстрації дев'яти партіям. Дев'ята відмова – Объединенной
партии демократов – була "видана" в червні. Коли ця
інформація стала публічною, люди остаточно зрозуміли, що вибори не будуть
вільними.
Другий дзвінок росіянам надійшов 24 вересня 2011-го, на
з'їзді Единой России, коли Путін з [президентом Дмитром] Медведєвим оголосили
про те, що вони міняються місцями і роблять рокіровочку. Це росіяни сприйняли,
як образу з боку обох "громадян" – як Путіна, так і Медведєва. Адже люди
вважали все ж, що з ними навіть у невільних умовах керованої демократії хоч
якось, але будуть рахуватися. На жаль.
Це було образливо для тих, кому не все одно, що
відбувається в країні. Тому люди вирішили провчити Путіна. Яким чином? Прийти
голосувати на парламентські вибори, і голосувати за кого завгодно, тільки не за
путінську партію "шахраїв і злодіїв", як її називають в народі.
- Хто довів країну до протестів – чиновники російської
ЦВК, що фальсифікували результати на догоду правлячій партії, регіональні
проблеми, прем'єр Путін чи президент Медведєв?
- Однозначно Путін і Медведєв. І це росіяни чудово
розуміють. У Росії – ніяка не революція. Те, що зараз відбувається у нас, – це
визрівання суспільної свідомості: люди захотіли провчити і фактично провчили
Путіна. Реально партія Путіна набрала 30% по країні, а в Москві – взагалі 20%.
Коли росіяни голосували, то вони голосували і за комуністів, і за [лідера ЛДПР
Володимира] Жириновського, та за кого завгодно! Але не тому, що люблять
Жириновського – вони його ненавидять! Ці люди, а це середній клас
міст-мільйонників, голосували просто проти путінської партії. Тому, коли вони
побачили, що домоглися свого, і Путін отримав в Росії 30%, але намалював 50%,
вони усвідомили весь масштаб фальсифікацій. Це і стало причиною протесту – люди
вийшли спочатку на Болотну площу, а потім на проспект Сахарова [в обох місцях
пройшли багатотисячні мітинги протесту]. І всі вони не бідняки, це середній
клас, у яких гарна робота, хороші заробітки, у них є комп'ютери, машини,
квартири, вони сидять в інтернеті. Вони забезпечені, і вони сказали: "Над нами
знущатися не можна"! Іншими словами, протести в Росії нічого спільного не мають
з революцією. Це протест забезпеченого середнього класу.
- Як ви вважаєте, чи можуть революційні настрої вийти зі
свого мирного русла? Загалом, яким ви бачите продовження протестів?
- Думаю, що не можуть. Тому що представники середнього
класу не домагаються мети таким чином. Але те, що протести будуть наростати й
охоплять інші соціальні групи – це так, це питання майбутнього. Поки що протести
середнього класу – у великих містах: Москві, Санкт-Петербурзі, Єкатеринбурзі.
Але росіяни не збираються сидіти на вулиці вдень і вночі, як це було у вас в
Україні. У нас люди помітингували – і роз'їхалися на гірськолижні курорти.
Тепер вони повернулися і зрозуміли, що Путін зі своєю командою не виконав
жодної вимоги, тому 4 лютого буде ще один мітинг. Але відпочивати цілодобово на
площі вони не хочуть – вони хочуть заробляти гроші.
Далі буде обов'язково. Кількість людей на мітингах,
думаю, буде збільшуватися.
- Керовану демократію в Росії Путін і його команда
створили під слушним приводом – утримати країну від розвалу, зміцнити державу і
зайняти гідне місце в світі? Хіба Путін цього не досяг?
- Це хибний світогляд. І та пропаганда, яку Путін веде,
мовляв, нібито його режим дозволив йому навести порядок – нісенітниця.
Обмеження громадян у своїх правах, відмова від реальних виборів і проведення
імітації замість справжніх виборів – зовсім не означає стабільність і міцність
країни. Це означає, що громадян залишають в законсервованому вигляді і не дають
розвиватися. Російське суспільство вже пішло вперед у своєму розвитку, а Путін
зі своєю командою відстає. У цьому й біда – різниця і прірва між владою й
освіченою частиною суспільства, які цікавляться політикою і хочуть брати участь
у формуванні політичного курсу країни.
- У чому головна проблема сучасної Росії? Низькі ціни на
нафту, корупція, нерівний підхід до поняття "закон" в центрі і в регіонах або
щось інше?
- Путін. Він з командою повністю розтоптав усі зачатки
демократії, які формувалися в Росії. Економічний і соціальний стан країни – це
дуже важливо, але зараз другорядне. Відсутність механізму зміни влади – головна
проблема Росії на сьогоднішній день.
- Зараз в Лондонському суді йде процес Абрамович –
Березовський, який у вкрай негативному світлі показує реальність великого
бізнесу по-російськи: стало зрозуміло, що в Росії робити великі гроші можна
лише під прикриттям Кремля. Ви були прем'єром Росії, можете сказати, чи дійсно
це так?
- Я не знаю деталей цього процесу, і в якісь речі з
прикриттям бізнесу за час мого прем'єрства я не був залучений. А часом, якщо
знав про існування таких речей, боровся. Але щодо того, що відбувається
сьогодні ... так, сьогодні працює вертикаль групи, яку очолює Путін. І лояльні
йому люди або його друзі займають усі ключові посади у федеральній і
регіональних адміністраціях. Тому ці люди і мають можливість користуватися і
розподіляти переваги і блага, які їм дає державна влада. Ось так все і працює.
- Сам Путін публічно у всеросійському телеефірі назвав
вас "Міша 2%", нібито через те, що ви, працюючи з державними та комерційними
боргами Росії, брали із зацікавленої сторони 2% від загальної суми підписаного
документа.
- По-перше, він назвав мене так, виходячи з чуток
якихось. І те, що він так сказав, свідчить про його рівень культури. По-друге,
він не підтвердив ці слова фактично, тому все це брехня. І те, що глава
Російської Федерації поширює ці чутки, розуміючи, що це брехня, свідчить про
політичну та особистісну культуру Путіна.
- Що, у свою чергу, може собі дозволити сказати сьогодні
на адресу влади Михайло Касьянов, а що – вже ні?
- Я повністю вільний у своїх висловлюваннях. У діях, можливо,
не дуже й вільний ... Але поки що мене ніхто не обмежує.
- Чи є в Росії людина, здатна стати реальним опонентом
тандему Путін – Медведєв? І хто цей потенційний лідер: Касьянов, скандальний
блогер Олексій Навальний, мільярдер Михайло Прохоров?
- Ні Навальний, ні Прохоров. Прохоров взагалі президентська
лялька і провладний підставний кандидат. Чергова путінська імітація. Реальна
альтернатива влади – це ПАРНАС, співголовами якої є я, Борис Нємцов і Володимир
Рижков. ПАРНАС може взяти на себе відповідальність за вільні вибори в Росії і
за країну в цілому.
- Ви раніше говорили про компроміси, на які Медведєв і
Путін повинні зараз піти. Про що мова?
- Ніяких тепер компромісів. Тільки вимоги. Перше:
перенести президентські вибори з 4 березня на пізніший термін і прийняти закон,
що забезпечує проведення президентських виборів за новими правилами – щоб усі
суспільно-політичні групи могли висувати своїх кандидатів. Ну, тобто, провести
вільні вибори – не під контролем ФСБ, а під контролем громадянського
суспільства. Також провести вибори в Держдуму, оскільки вибори грудня 2011 року
ми визнаємо нелегітимними. Нинішня дума може бути тільки думою перехідного
періоду. І ще вимога випустити політв'язнів і припинити феесбешну атаку на
користувачів інтернету. Але головне – це вибори. Президентські і парламентські.
- Про які результати мирних протестів можна говорити?
Можливо, закон про вибори в губернатори, кандидатури яких тепер не
затверджуються Кремлем [ідеї, які після протестів запропонував російський
прем'єр], – це і є путінська відлига?
- Путін зрозумів, що не може вічно всіх обманювати. Але
поки його нібито кроки назустріч – всього лише імітація законів, моменти
відволікання. Усі губернатори на даний момент проходять президентський фільтр.
Зареєструватися може кожен, але буде допущений далеко не кожен кандидат у
губернатори. Також Путін підписав закон про свободу реєстрації політичних
партій, але там все теж не зрозуміло. Путін скоротив кількість мінімального
числа членів партій, допустимого для реєстрації. Але питання в чому? Навіть якщо б це було хоч десять осіб,
то Путін причепиться і до десяти. В об'єктиві проблеми: чи є документ важливою
складовою чи все ж таки політична воля Путіна більш важливий аспект? Тому
вільну реєстрацію партії не назвеш хорошим компромісом. Все одно, є реєстрація
чи ні. Головне інше – допущений чи ні учасник. І це питання вирішується все так
само Путіним.
- Якщо Путін знову стане президентом Російської
Федерації, де опиниться Касьянов? У Лондоні, куди сьогодні виїжджають багато
видних росіян?
- Ні, такі думки у мене не з’являються. Ми продовжимо політичну боротьбу тут, в Росії.
***
Цей матеріал опубліковано в № 3 журналу Корреспондент від 27 січня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.