Корреспондент: Альма-мачуха. Українські вузи втрачають популярність у студентів у порівнянні з західними

Українські вузи втрачають авторитет в очах студентів, які прагнуть у міру можливостей отримувати західну освіту. У єдиноборстві вітчизняних академічних знань і закордонних практичних навичок перемагає розумний прагматизм, пише Катерина Іванова у №13 журналу Корреспондент від 6 квітня 2012 року.

Михайло Мішов, успішний 30-річний аналітик консалтингової компанії Deloitte, свого часу поїхав здобувати вищу освіту в галузі бізнесу в Гренобльській вищій школі бізнесу, вже маючи на руках диплом найпрестижнішого в своєму профілі вузу України – Національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана.

Тодішньому IT-консультанту, сповненому амбіцій, явно не вистачало підготовки, а багаж знань, отриманий у французькій стороні, істотно розширив можливості пошуку майбутньої роботи.

"У нас [в українських вузах] все дуже структуровано, розкладено, наша система непогана з точки зору академічної, але не прикладної, – пояснює Мішов. І відразу цитує вступну лекцію, прослухану в Греноблі: – Щоб добре грати в теніс, можна прочитати купу книжок про те, як правильно стояти і тримати ракетку, але поки ти не вийдеш на корт, у тебе нічого не вийде, ти не станеш чемпіоном. Так і з бізнесом".

Студентів, які прагнуть якомога швидше вийти на корт замість того, щоб витрачати роки на суху науку, стає все більше. За даними Наталії Тарченко, директора освітнього агентства DEC Education, кількість молодих українців, які бажають отримати вищу освіту за кордоном, за останні п'ять років зросла майже в десять разів.

За даними міжнародного дослідження Студенти – образ майбутнього, проведеного Інститутом Горшеніна у 2011 році в Україні, Росії, Казахстані та Польщі, хотіли б навчатися на батьківщині тільки 15,5% українських студентів. Для порівняння: вузам рідної країни надавали б перевагу перед західними 27,7% росіян і 34,1% поляків.

Найбільш привабливою альтернативою своїм вузам студенти-співвітчизники вважають
британські, де хотіли б навчатися 45,9%опитаних, 23,8% вибрали для навчання США і 14,9% – Німеччину

Найбільш привабливою альтернативою своїм вузам студенти-співвітчизники вважають британські, де хотіли б навчатися 45,9% опитаних, 23,8% вибрали для навчання США і 14,9% – Німеччину.

Така статистика не дивує навіть українських викладачів. Вони визнають: система західного вищої освіти не ідеальна, і в деяких моментах поступається українській, але в цілому більш ефективна.

Експерти одностайні: українські вузи виконують винятково академічну функцію, наповнюючи голови студентів знаннями, а західні – виховують характер і формують практичний підхід до життя, в тому числі і завдяки тому, що тісно співпрацюють з великими компаніями-роботодавцями, зацікавленими в кваліфікованих кадрах.

"Людина, яка там трошки повчилася і приїхала назад, явно бачить цю різницю", – резюмує Петро Кралюк, професор Національного університету Острозька академія, який часто обмінюється досвідом із західними колегами.

Теорія vs практика

Василь Губарець, керівник з питань комунікацій та корпоративної філантропії міжнародної компанії JTI Україна, отримав диплом Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, а потім там само закінчив аспірантуру і захистив дисертацію.

Однак після третього курсу Губарець на рік переривав навчання в Києві, щоб здобути освіту в Школі журналістики і масових комунікацій в Канзаському університеті (США).

"Різниця [в підході до навчання] на той момент була великою – це була середина 1990-х, а зараз рівень викладання [в Інституті журналістики] ще нижчий, – порівнює Губарець. – За всієї поваги до мого університету, один рік там дав мені набагато більше, ніж чотири роки тут".

Навчання за кордоном, на думку Губарця, було ближче до життя. "Кожного тижня у нас були практичні проекти, ми об'єднувалися в групи, представляли їх, – згадує він. – Правильний баланс теорії та практики".

Крім того, за словами піарника, викладачі-американці всі без винятку були спеціалістами-практиками. Приміром, міжнародну журналістику студентам читав один з редакторів The Kansas City Star, який близько 15 років працював власкором у країнах Центральної та Латинської Америки, об'їздивши Нікарагуа, Гватемалу та Гондурас. "Був у різних гарячих точках, стикався з наркокартелями. Його досвід у поєднанні з теорією був надзвичайно цікавий", – захоплюється Губарець.

Залучення до викладання вчених-практиків навіть у суто теоретичних дисциплінах – майже повсюдне правило для західних вузів

Залучення до викладання вчених-практиків навіть у суто теоретичних дисциплінах – майже повсюдне правило для західних вузів, зазначає 26-річний Іван Верлан, випускник Університету святого Джозефа в США і міжнародної бізнес-школи INSEAD у Франції, що входить, згідно з авторитетними рейтингами, у тому числі журналу Forbes, до п'ятірки найкращих бізнес-шкіл світу.

Верлан згадує, що економіку йому викладали аналітики Світового банку, а математику – експерт з NASA.

В Україні все з точністю до навпаки – нерідко лекції читають фахівці хоч і з науковим ступенем, але такі, які займаються іншим напрямком, кажуть експерти. "Декан може викликати викладача і сказати: "Береш [викладати] ось цей курс", – описує підхід до кадрових рішень в українських вузах Сергій Квіт, президент Національного університету Києво-Могилянська академія. – А на заперечення, що мовляв, це не його профіль, декан парирує: "Ну, візьмеш книжку, почитаєш".

Якщо західні викладачі часто пропонують студентам вивчати матеріал самостійно, а потім виносити свої висновки на суд аудиторії, то вітчизняні надають перевагу принципу: засвоїти інформацію на лекціях і потім транслювати її під час іспитів
і заліків

Якщо західні викладачі часто пропонують студентам вивчати матеріал самостійно, а потім виносити свої висновки на суд аудиторії, то вітчизняні надають перевагу принципу: засвоїти інформацію на лекціях і потім транслювати її під час іспитів і заліків. "Це менш ефективно", – визнає Кралюк.

Ще один принцип, поширений в західних вузах та ігнорований в Україні, – груповий підхід в навчанні. "У команді ухилятися або халтурити набагато складніше. Тебе контролює не якийсь абстрактний професор, який окрім тебе веде аудиторію з 40-50 осіб, а твої ж колеги, друзі, – пояснює Верлан. – Вони набагато ближчі до тебе – в командному середовищі ти так чи інакше зацікавлений викластися на 100%".

Навики роботи в команді, які прищеплюють зі студентської лави, й інші важливі переваги західної освіти в першу чергу відзначають роботодавці. "У порівнянні з випускниками національних вузів, випускники зарубіжних краще знають англійську, плюс в процесі навчання вони набувають більшу самостійність і незалежність, легше адаптуються до нових умов життя", – резюмує Наталія Самойлова, партнер Deloitte.

Щоправда, частина українських експертів вважають, що як роботодавці, так і студенти недооцінюють позитивні сторони вітчизняної освіти. "У нас ще з радянських часів багато уваги приділяється фундаментальній частині освіти, це дуже розвиває мислення, і це сильна сторона наших студентів", – переконаний Юрій Рашкевич, проректор Національного університету Львівська політехніка.

Свободу університетам

Фішка української системи освіти – сильна базова підготовка, і його кожного разу намагаються осідлати вітчизняні експерти у відповідь на критику в слабкості практичного боку справи.

Саме своїми великими і глибокими науковими знаннями українські студенти, які продовжують навчання за кордоном, приємно радують західних викладачів.

"Ваші студенти, які до нас приїжджають, спочатку відчувають себе трохи гірше, тому що не так добре знають німецьку та не так добре володіють програмними продуктами, які є на німецьких комп'ютерах, – розповідає Герд Йегер, професор Технічного університету Ільменау. – Але пробувши один-два місяці, вони приходять до тями і стають кращими, ніж німецькі студенти".

Дипломи провідних українських вузів котируються і будуть котируватися на міжнародному ринку праці саме через сильну теоретичну підготовку, яка подекуди більша, ніж у зарубіжних колег

Дипломи провідних українських вузів котируються і будуть котируватися на міжнародному ринку праці саме через сильну теоретичну підготовку, яка подекуди більша, ніж у зарубіжних колег, переконаний Сергій Нестеренко, проректор Одеського політехнічного університету. А практичні навички, на його думку, швидко набуваються протягом короткого періоду роботи в компанії. Так, за кордоном цінуються вітчизняні програмісти, наводить приклад Нестеренко: на ринку IT-замовлень Україна входить у першу десятку світових гравців.

При цьому слід уникати ілюзії, що вузівські дипломи західноєвропейського чи американського зразка – гарантія майбутньої блискучої кар'єри, попереджають фахівці.

"Багато молодих людей переконані, що західний диплом в кілька разів підвищить їх вартість на ринку праці. Це помилкова думка, – вважає Наталія Маципура, піар-менеджер компанії HeadHunter. – Диплом має бути підкріплений реалізованими проектами, які показували б рівень компетенції кандидата".

Незважаючи на те що в Україні є вузи, в яких можна отримати гарну освіту, в цілому західну систему освіти багато вітчизняних викладачів вважають кращою.

"Гарний університет той, у якому гарні викладачі, – переконаний Квіт. – А гарний професор не може бути гарним, якщо він не проводить досліджень, а просто щось читає. Він повинен спиратися на свій науковий досвід. Це аксіома".

Часто навіть потужний теоретичний потенціал університетських вчених виявляється обмеженим через випадання із сучасних світових тенденцій.

"Українські вчені дуже мало публікуються у високорейтингових міжнародних наукових журналах, – каже Володимир Кисіль, старший науковий співробітник однієї з аутсорсингових компаній в Каліфорнії, що проводить науково-дослідні роботи в галузі медичної хімії для найбільших фармкомпаній у США, Європі, Японії. – Причому причина найчастіше дуже банальна – незнання іноземних мов і пов'язаний з цим психологічний бар'єр".

Українська система освіти успадковує радянську, наголошує ректор Могилянки, а вона створювалася для реалій, яких вже немає

Українська система освіти успадковує радянську, додає ректор Могилянки, а вона створювалася для реалій, яких вже немає. "І вони тягнуть нашу освіту вниз, як гирі", – пояснює Квіт необхідність реформ.

Під гирями ректор має на увазі залежність вузів від Міністерства освіти, зокрема неможливість самостійно приймати рішення про внутрішнє управління та фінансування, визначати власну стратегію у сфері науково-дослідної роботи, а також форми і методи навчання.

"Я неодноразово бачив, як ліцензують спеціальність "журналістика" доктори або кандидати філологічних наук, – ділиться досвідом Кралюк. – Ну, я дивлюся, які у них є публікації [в пресі], і виявляється, що вони навіть не мають безпосереднього відношення до журналістики".

Причина нестачі практиків, на його думку, – в системі атестації вузів, що дісталася у спадок від СРСР. Мовляв, для неї потрібно, щоб на кафедрі працювала енна кількість кандидатів і докторів наук.

Носіям прикладних навичок часто невигідно міняти престижне місце роботи на викладацьку ставку, яка в середньому не дотягує до250 євро на місяць. Для порівняння: в престижних бізнес-школах Західної Європи річний дохід викладача
може досягати сум з п'ятьма нулями

А носіям прикладних навичок часто невигідно міняти престижне місце роботи на викладацьку ставку, яка в середньому не дотягує до 250 євро на місяць. Для порівняння: в престижних бізнес-школах Західної Європи річний дохід викладача може досягати сум з п'ятьма нулями. Приміром, у Німеччині середня зарплата викладача вузу становить 4 тис. євро, в той час як середня зарплата по країні – трохи більше 3 тис. євро.

Крім того, наприклад, американські і канадські ВНЗ часто існують за рахунок так званих ендаумент-фондів, які створені шляхом збору пожертвувань від приватних осіб та компаній і фінансують потрібні вузу проекти. За словами Тамари Елліот Роджерс, віце-президента у справах випускників та розвитку Гарвардського університету, 38% їх річного бюджету надходить з доходів від ендаумент-фонду.

"Це найбільше джерело фінансування нашого університету, – каже Еліот Роджерс. –Понад 80% цих коштів спрямовуються на конкретні цілі".

Дивлячись на заокеанський досвід, Рашкевич робить висновок, що для модернізації вітчизняної вищої освіти питання казенної платні вторинне. Головне дати вузам незалежність від держави.

"Необхідно визнати, що держава – поганий менеджер й університетам серйозно допомогти не може, – підсумовує Рашкевич. – Її завдання – вибудувати систему зовнішнього забезпечення якості, і університети себе самі витягнуть з болота".

***

Цей матеріал опублікований в № 13 журналу Корреспондент від 6 квітня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.