Лідер культової групи Воплі Відоплясова Олег Скрипка в інтерв’ю Ірині Соломко розповів про найгіршу національну рису українців, а також про те, що молода Україна може дати старій Європі і чому він більше гастролює в Росії, ніж на батьківщині. Матеріал розміщено у №18 журналу Корреспондент від 11 травня 2012 року.
Не лінуватися, не скаржитися на життя і не боятися брати
на себе відповідальність – ці несолодкі інгредієнти відомий музикант Олег
Скрипка вважає головними в рецепті досягнення успіху. Причому як особистого,
так і всієї країни.
Живій легенді української рок-сцени можна вірити: крім
культової групи Воплі Відоплясова (В. В.), беззмінним лідером і вокалістом якої
він є вже 25 років, Скрипка став батьком-засновником безлічі інших яскравих
проектів.
Скрипка перший проторував шлях на Захід для вітчизняних музикантів, закохав у себе і свою музику європейців, а потім настільки ж рішуче прорубав вікно в Росію
На його рахунку один з найуспішніших і популярних
вітчизняних фестивалів, Країна мрій, а також однойменне видавництво і музичний
лейбл. Скрипка перший проторував шлях на Захід для вітчизняних музикантів,
закохав у себе і свою музику європейців, а потім настільки ж рішуче прорубав
вікно в Росію, де змусив меломанів вивчити українську лише для того, щоб
підспівувати В. В. на концертах.
Крім роботи з В. В., він випустив кілька сольників,
організував Вечорниці – регулярні фольклорні свята з музикою, частуванням та
забавами, які також виявилися успішним експортним продуктом, а з неформатного
революціонера від культури перетворився на завсідника телепрограм і світських
тусовок.
Проте найзнаменитішим його проектом залишається В. В.
Переживши розвал СРСР, перші буремні роки незалежності, зміну складу і зміну
влади в країні, група в цьому році відзначила своє 25-річчя гігантським туром
по Україні та ближньому зарубіжжю.
На зовнішності лідера Воплів ці роки майже не
позначилися, чого не скажеш про його переконання. Молодявий, м'язистий і
підтягнутий, за чашкою свого улюбленого зеленого чаю він розповів Корреспонденту,
як змінився він сам, його публіка і вся країна за чверть століття, а також про
те, де прихований потужний потенціал українців і в чому їхня головна біда.
- Відсвяткувати ювілей В. В. великим туром – відмінна
ідея. Що змінилося за ці роки? На концертах, зокрема.
- Змінилася наша аудиторія. Зараз було багато людей
середнього віку, причому з дітьми, навіть бабусі-дідусі, а от молодих не так
багато, як раніше, коли група тільки з'явилася. Чи то зараз молодь щось інше
слухає, реп який-небудь, чи то квитки для них дорогі.
І технічне устаткування у нас тепер, як на Заході. Ми
колись мріяли, щоб була "фірма", – і ось вона.
- А як змінився ваш райдер?
- Ну, про слово "райдер" ми взагалі дізналися десь
близько 2000 року. (Усміхається) Не було культури гастрольної, все тільки
починалося. Навчилися ми цьому у Франції, там ця вся технологія відпрацьована,
і там у нас ці документи були. А потім приїхали, з французької на українську переклали
і почали використовувати.
- А в плані особистого комфорту? Як змінилися відчуття в
порівнянні з першими турами?
- Тоді ми були молоді, здоров'я було дуже багато, але ми
не знали, як це функціонує, і в мене був постійно зірваний голос. Я не розумів
чому. А це відбувається через погану апаратуру, часті переїзди: я не висипався,
неправильно харчувався. Зараз вже здоров'я не те, але зате є величезний досвід,
я знаю, як себе зберегти, щоб бути в голосі до останньої пісні. Зараз простіше
гастролювати – у нас є професійна команда техніків та інших фахівців.
- Як ще будете святкувати ювілей? Шанувальники чекають
нового альбому.
- Так, ми теж чекаємо. Зараз з'явилося більше часу, ми
працюємо в студії, пишемо. Не знаю, як швидко вийде, – це творчий процес. Якщо
встигнемо, восени буде презентація.
Ще хочу книгу видати з текстами пісень В. В., з
фотографіями. А тур ми хотіли б завершити в Америці, зараз чекаємо відповіді
від партнерів, якщо все складеться, влітку заїдемо туди.
- Було щось таке, що особливо вразило вас під час туру?
- У Росії були такі міста, куди до цього [ми] жодного разу
не заїжджали. І ось ти на сцені, а під сценою стоїть людина і не плескає взагалі,
не реагує і заглядає в рот, ніби коронки всі хоче розглянути. А потім виходиш
після концерту, а вона підносить стопку альбомів – все, що виходило в Росії,
офіційно і неофіційно, збірники, піратське ... Тобто це ультрасуперфан! І ти
йому це все підписуєш, а він розповідає, що збирає всі вирізки, всі передачі,
що в інтернеті є – у нього все завантажено. І каже: "Я вас 25 років чекав". Це
сильні речі і сильно мотивують.
- Здається, в Росії ви виступаєте навіть більше, ніж в
Україні?
- В Росії більше грошей, це зрозуміло. Але, крім того,
там більше ходять на концерти, вони активніші як слухачі. І якщо порахувати
кількість концертів на душу населення, там більше виходить.
Українці погано ходять на концерти. Такий менталітет –
інтроверсія, економія грошей, не орієнтовані на мистецтво, на культуру,
замикаються в собі. Тому ми є культурними донорами – наші артисти їздять по
світу, активно виступають, а у себе вдома іноземна музика крутиться.
- У Росії українські артисти популярні, незважаючи на
антиукраїнську пропаганду?
- По-перше, антиукраїнська пропаганда вже закінчилася з
пришестям [Президента Віктора] Януковича. А по-друге, є рефлекс: свій – чужий.
Росіяни українців переважно сприймають як своїх. Росія взагалі дуже орієнтована
на свій ринок, на свою музику, свою мову. І, напевно, у них найкраще у світі
йде захист своєї культури, своєї мови.
- Я думала, в цьому сенсі чемпіон – Франція.
- Ні-ні! Французам у цьому плані дуже-дуже далеко до
росіян! Це вони ще добре захищаються, а якби ні – у них була б така ж культурна
катастрофа, як у німців чи голландців, у яких у музичних ефірах взагалі немає
своєї мови. У французів десь 50% ефіру свого, а в Росії – близько 90%. Я думаю,
там і політика досить жорстка в цьому плані, і люди слухають своє. А єдине "не
своє", що проходить нормально, – українська мова.
- Що, крім творчості, приносить вам радість? Хобі,
подорожі, сім'я?
- Поїздки – безумовно. Я дуже люблю подорожі. Природа,
спорт. Сім'я, звичайно. Плюс ще позитивний бік моєї роботи – я можу
зустрічатися з унікальними людьми.
- Колись я запитала у вас, як ви ставитеся до піратства.
Ви сказали, що якщо у людей немає грошей на диск, то нехай вони краще
безкоштовно скачають, ніж взагалі не слухають музику. Ваше ставлення до цього
не змінилося?
- Ні. Навіть навпаки. Ринок дисків практично вмер, і
зараз реальна реклама артиста – доступність музики через інтернет.
- Тобто головним заробітком залишається концерт?
- Не головним, а єдиним.
- А в майбутньому? Яким ви бачите цей процес?
- Майбутнє – за продажем музики через інтернет. І ми над
цим працюємо.
- Колись, років десять тому, ви говорили про те, що
повинно статися диво, щоб вас запросили на телебачення. Зараз ви практично
телезірка. Це диво?
- Ні, просто телебачення, мас-медіа – це відображення
соціуму. Вони підносять те, що зрозуміло, звично. Так суспільство себе захищає
від змін. Але якщо ці зміни сильні, вони своєю енергією змінюють соціум і
стають загальноприйнятими. В. В. завжди були поза стандартом, але ми змінили
суспільство настільки, що стали стандартом.
- Останнім часом з'явилося багато людей, в основному з
утвореного середнього класу, які не дивляться телевізор. Яке ваше особисте
ставлення до блакитного екрану?
- Я телевізор не дивлюся вже років шість, напевно, тому я
ветеран цього руху.
Телебаченню треба зробити вибір. Або боротися за ринок
особистостей – а це дуже дорогий ринок, це люди, які володіють інформацією і
правом вибору, їм неможливо підсунути якусь туфту, – або боротися за тих, кому
все одно, що споживати. І тоді можна ще більше знижувати якість, поки ця схема
не розвалиться і не з'явиться щось нове.
- Ну і як відчуття від телевізійної кухні? Ви б ще раз
погодилися туди піти?
- Напевно, так, тому що це якісний проект [Голос країни].
Коли мене запрошували, проголошувалося, що ми хочемо затягнути саме того глядача,
який не дивиться телевізор. Потім з'явилися дискусії на тему того, що у нас
маленька частка аудиторії. Хоча насправді проект зачепив дуже багатьох людей,
які не вірять у телевізор.
Але частка міряється по тих, які саме його дивляться. Це
дуже специфічні люди, які за гроші собі вдома поставили лічильник. І ця
меншість з дуже дивним смаком диктує, що повинна дивитися вся країна! Можливо,
це дивне мірило – одна з причин низької якості телебачення.
З іншого боку, людей можна розділити на мотивованих духовно
і матеріально. Телебачення нібито займається культурою, але насправді воно
просто заробляє гроші. Є, звичайно, журналісти, які люблять свою професію і
намагаються робити якісний продукт. Але все вирішують господарі каналів. Коли
власники великих грошей духовно виростуть – тоді почнуть відбуватися зміни.
- А як ви ставитеся до того, що культурні діячі
виступають на підтримку певної політичної сили?
- Залежить від того, за гроші чи за ідею. Якщо за гроші,
значить магнати, здатні собі дозволити купити артиста, мають більше впливу й
авторитету в суспільстві, ніж діячі культури, які мають бути авторитетами.
Якщо ж за ідею – це вибір артиста. Але знаєте, я б
сьогодні на Майдан не вийшов. Це був дуже потужний досвід, був величезний
підйом, ми перемогли, домоглися серйозних змін в суспільстві. Але цей досвід
змінив мене.
Зараз мені здається, коли є речі, з якими ми не згодні,
простіше і правильніше змінювати себе і своє ставлення до світу. Шукати своє
місце в ньому, і коли таких людей набереться достатньо багато, ми змінимо цей
світ позитивно і без всяких революцій, просто копіткою роботою.
- Як складаються зараз ваші відносини з владою?
- Я завжди йшов на зближення із владою і, напевно, маю
право вже похвалитися: цього року фестиваль Країна мрій ми вперше робимо
спільно з Київміськадміністрацією. Це була моя давня мрія. У фестивалю
залишаються спонсори, моя ідея, тобто культурне наповнення, але мені необхідний
державний ресурс. І цього року він у мене є, дозволи тощо. Думаю, якщо ми
зробимо фестиваль разом з мерією, від цього всі тільки виграють.
- Ну а взагалі політика, зміна президентів впливає на
життя артиста?
- Культурних репресій зараз немає. Українська мова, щоправда,
не в фаворі, але люди все одно симпатизують їй, і ніякої селекції немає.
Ситуація розвивається натуральним чином, є здорова конкуренція, і це дуже
добре.
- Якщо говорити про країну в цілому, що ви думаєте про
нинішній період її розвитку?
- Найбільша трудність – негативне ставлення українців до
подій. Це найгірше. Насправді постійно відбувається прогрес. Суспільство
розвивається, незалежність будується. Просто треба, щоб люди займалися своєю
справою.
Ми звикли весь час плакатися на життя і цим виправдовуємо
своє неробство, лінь, непрофесіоналізм. А ти прийди на роботу без запізнення.
Тобі зробили замовлення – виконай його вчасно. Адже життя складається з
дрібниць.
Це культура кожної людини, її індивідуальної
відповідальності. І коли кожен зрозуміє, що треба почати із себе, ми можемо
стати значно багатшими. Адже у нас дуже великий потенціал, ми молода країна, ми
можемо конкурувати з Європою, тому що вони стара культура, вони втомилися. А ми
– свіжа кров, ми можемо дуже багато зробити.
***
Цей матеріал опублікований в № 18 журналу Корреспондент від 11 травня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.