О шостій ранку в Нью-Йорку вже шикуються черги за кавою: жителі ділового серця світу, які вічно поспішають, з власними термокухлями приходять на свою першу в цей день заправку, пише журналістка Наталія Гуменюк у рубриці Лист з… у №25 журналу Корреспондент… від 29 червня 2012 року.
Сучасний Нью-Йорк – це Бродвей з лавками "все за $ 1",
більше не захоплена Уолл-стріт і Таймс-сквер, де через блиск екранів можна
заробити епілептичний шок.
Сьогоднішній Нью-Йорк – це також чотириповерховий
магазин, присвячений винятково горіхам M & M's, і книжковий супермаркет з
оголошенням в туалеті Співробітники, мийте руки, повертаючись на робоче місце.
Щоб отримати повну картину, зазирніть у ресторан
морепродуктів Bubba Gump – втілення мрії Бенджаміна Бафорда Блю на прізвисько
Бубба з популярного фільму про Фореста Гампа. Тут відвідувачів веселить місцеве
правило – широко усміхнений офіціант з усіх ніг кинеться до вас, щойно ви
виставите на своєму столику табличку Біжи, Форесте, біжи.
У Bubba Gump найменша порція коли – 0,6 літра, а якщо ви замовите креветки, вам подадуть на тарілці як мінімум кілограм. Це те місце, де кліше виявляються правдою
У Bubba Gump найменша порція коли – 0,6 літра, а якщо ви
замовите креветки, вам подадуть на тарілці як мінімум кілограм. Це те місце, де
кліше виявляються правдою, і саме тут слід зауважити: "Я так і знав, що Америка
така".
Нью-Йорк – це перш за все Центральний парк, що
складається з арок і водойм. На одній з його стежок можна наштовхнутися на
оголошення Обережно, ми не гарантуємо, що, увійшовши в цю зону, ви не потрапите
в кадр кінофільму. Доводиться замислитися: ось цей велосипедист з величезною
склянкою кави і цей стариган з гамбургером у руці завмерли, щоб послухати тишу,
або просто чекають команди режисера?
Тут відчуваєш, що перебуваєш у котлі культур, де на
невеликому клаптику землі між пам'ятниками кубинському поету і революціонеру
Хосе Марті і борцю за незалежність Венесуели, Панами і Еквадору Симону Болівару
хтось, розстеливши килимок, робить намаз. Тим часом на протилежній вулиці хасид
заходить в магазин Louis Vuitton.
Нью-Йорк – це місто, яке не спить, але якимось чином дуже рано прокидається. Вже о шостій ранку в кав'ярнях шикуються черги за "кавою із собою" – сюди ньюйоркці
приходять, немов на заправку, з власними термокухлями
Нью-Йорк – це місто, яке не спить, але якимось чином дуже
рано прокидається. Вже о шостій ранку в кав'ярнях шикуються черги за "кавою із
собою" – сюди ньюйоркці приходять, немов на заправку, з власними термокухлями.
Вони завжди поспішають і п'ють каву на ходу. А днем біля
світлофора можна зустріти офісних службовців, які обідають з одноразових
тарілок і ласують не якимись сандвічами або ролами, а гороховим пловом і
курячим салатом.
Нью-Йорк – це ще й Брайтон-Біч, куди дорога на метро від
Манхеттена займає як мінімум годину.
Ви їхали лише 60 хвилин, а здається, ніби повернулися на
кілька десятиліть тому – в Радянський Союз часів перебудови. Поліцейський –
блондинка зі спаленим хімічною завивкою волоссям, яскраво-блакитними тінями і
рожевою помадою – пояснить, що одяг купує на ринку в Хмельницькому, коли
відвідує родичів в Україні, – так дешевше.
На Брайтоні дорогу в три зупинки на метро називають "поїздкою в Америку", а на кафе вішають таблички Volna і Tatiana
Тут, на Брайтоні, дорогу в три зупинки на метро називають
"поїздкою в Америку", а на кафе вішають таблички Volna і Tatiana. Тут таки, у
ста метрах, тягнеться піщаний пляж, літають чайки і шумить океан.
На прибережних Бруклінських висотах, де до бетонних
стовпів підвішені квіткові клумби, а метро йде до церкви (зупинка ніби
вмонтована прямо в храм), місцеві жителі, вигулюючи вбраних собак, вітаються з
випадковими перехожими.
У цьому улюбленому мною Нью-Йорку є маленький
університетський парк, де люди похилого віку грають джаз, а навпроти церкви в
романському стилі розташувалася безглузда тріумфальна арка. Це Грінвіч-Віллідж,
де у вулиць нарешті є назви, а не сухі номери, що їх замінюють. Саме тут
знімали серіал Друзі.
З початку ХХ століття цей район був притулком богеми, а
потім через дорожнечу незалежні художники залишили Віллідж, і в скромні на
перший погляд будинки з червоної цегли в'їхали Ума Турман, Лів Тайлер і
Джуліана Мур.
Тут все ще можна зазирнути в шахову крамницю, щоб почути,
як захоплені грою пенсіонери всіх національностей і рас кричать: "Каву,
принеси мені кави!" І продавець теж кричить їм у відповідь: "Ок, Білле,
хочеш кави – принесу".
На півдні Манхеттена повно кафе і ресторанів, які готують
страви всіх народів світу. Але приїжджають сюди не за цим. Американська усмішка
в офіціантів незмінна, але тільки на Манхеттені вони кажуть просто "здрастуйте"
замість звичайного для Нью-Йорка довгого вітально-ввічливого монологу,
вимовленого без передиху одним словом. На знак подяки за "здрастуйте"
доводиться розплачуватися замовленням не менш ніж $ 10 на людину. І вже ваша
проблема, як одній людині впоратися з цілою куркою.
У Грінвіч-Віллідж знаходжу і позначений в моєму путівнику
бар під назвою Cafe Wha?, в якому свого часу грали Боб Ділан і Джиммі Хендрікс,
пив Аллен Гінзберг і почав свою кар'єру Вуді Аллен. Тому в Cafe Wha? не
обійтися без туристів, чомусь переважно австралійців. Тут таки Джон Джозеф, комік
поважного віку, імпровізує на гітарі, нарікаючи, що дружину можна взяти в
лізинг на три роки, як машину, з можливістю продовжити ще на два.
Нам обіцяли вечір старого рок-н-ролу, але величезна
негритянка все перетворює на ритм-енд-блюз. І мені залишається тільки тихо
вийти, щоб гуляти по Грінвіч-Віллідж, задивляючись на сплячі будинки.
***
Цей матеріал опубліковано в № 25 журналу Корреспондент від 29 червня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.