Корреспондент: Один вдома. Лист з Туркменістану

Президент Туркменістану надає перевагу самотності: вже за годину до проїзду його кортежу з вулиць Ашхабада прибирають навіть громадський транспорт, а пішоходів зганяють у двори найближчих будинків, пише Андрій Сапунов, письменник і мандрівник, у № 27 журналу Корреспондент від 13 липня 2012 року.

Одна з багатьох унікальних особливостей Туркменістану полягає в тому, що для в'їзду до нього віза необхідна абсолютно для всіх громадян світу. До того ж самостійне отримання туркменської туристичної візи – завдання практично нездійсненне: від кожного туриста потрібно звернення до турфірми й оплата готельних послуг, а самостійно бронювати готелі в цій країні не дозволяється. Більше того: подавати документи на візу необхідно задовго до поїздки – за два-три місяці. Тому більшість самодіяльних туристів проникають до Туркменії за транзитною візою на п'ять днів. Так туди потрапив і я.

Одна з багатьох унікальних особливостей Туркменістану полягає в тому, що для в'їзду до нього віза необхідна абсолютно для всіх громадян світу

Втім, специфіка в'їзду – лише анонс того, що побачить і чому здивується мандрівник у Туркменістані. Хоча її громадяни живуть зовсім небагато, для них організовано своєрідний туркменський комунізм: рішенням Сапармурата Ніязова, нині покійного першого президента країни, всі мешканці Туркменістану безкоштовно отримують від держави електрику, газ і сіль. Також кожен водій має право щомісяця отримати 160 л бензину – цього більш ніж достатньо для пересування містом.

Туркменська столиця Ашхабад – найбільш нерадянське велике місто в колишньому Союзі: воно єдине, за винятком Астани, забудовувалося не хаотично, як всі інші, а згідно з генеральним планом, з типовими для Сходу помпою та розкішшю.

Справді, ну де ще побачиш каскад з фонтанів у півтора кілометра завдовжки? А чого вартує десяток золотих статуй Ніязова у різних позах – сидить, стоїть, дивиться вдалину і т. д.? А урядові палаци із золотими куполами?

В Ашхабаді ви побачите величезні мечеті, побудовані за зразком стамбульської Айя-Софії, прикрашені розписами та килимами. Також на увагу туриста заслуговують багатий на південну рослинність ботанічний сад, квартали сталінської архітектури, до якої тут приєдналися елементи Сходу, сучасні житлові райони з багатоповерхівками з чистого мармуру, а також вежі з оглядовими майданчиками, звідки видно все місто. І обов'язково загляньте до музею Туркменбаши, де представлені десятки різноманітних подарунків вождю, виконаних із золота та діамантів.

Місцеві автобусні зупинки оснащені кондиціонерами та телевізорами, як у Дубаї. Між ними курсують міські автобуси, нові й білосніжні. Також білого кольору нові поїзди на вокзалі – старих радянських вагонів не залишилося

У нових столичних школах, де інтер'єр не менш розкішний, ніж в офісах солідних банків, класи обладнані електронними дошками. Коли я з цікавості заглянув до одного з таких навчальних закладів, мені виділили у супровід вчителя, який водив мене класами під час уроків. В той момент, коли я входив, 30 учнів схоплювалися зі своїх місць і голосно вітали "високого іноземного гостя", хоча це не був якийсь офіційний візит – просто випадково я зайшов до школи.

Місцеві автобусні зупинки оснащені кондиціонерами та телевізорами, як у Дубаї. Між ними курсують міські автобуси, нові й білосніжні. Також білого кольору нові поїзди на вокзалі – старих радянських вагонів не залишилося.

На головній площі міста біля президентського палацу раніше стояв найвідоміший пам'ятник Туркменії – Арка нейтралітету, прозвана серед народу "трьохніжкою" за опори в основі, на які спиралася вертикальна конструкція арки. На вершині монументу за велінням Ніязова була споруджена його власна статуя з чистого золота, яка оберталася навколо своєї осі, вслід за сонцем. Статуя була розташована так, щоб президент з кабінету свого палацу міг спостерігати себе золотого, що крутиться без упину. Після приходу до влади нового президента Гурбангули Бердимухаммедова Арку нейтралітету демонтували і перенесли на південну околицю міста, до району Берзенгі.

Головний неприємний момент, що запам'ятався мені під час прогулянок Ашхабадом – це проїзд кортежу президента, а вірніше, очікування цього проїзду, яке може тривати добрих півгодини, а то й цілу годину

Головний неприємний момент, який запам'ятався мені під час прогулянок Ашхабадом, – це проїзд кортежу президента, а вірніше, очікування цього проїзду, яке може тривати добрих півгодини, а то й цілу годину. З центральних вулиць столиці за маршрутом прямування першої особи даїшники прибирають усі проїжджі автомобілі і навіть рейсові автобуси, а працівники спецслужб у цивільному одязі (зазвичай у костюмах та з раціями) розганяють перехожих, пропонуючи їм пройти у двори найближчих будинків або сквери. І до проїзду кортежу вийти звідти не можна. У таку ситуацію мені "пощастило" потрапити чи не кожного дня перебування у місті.

Ще один важливий нюанс: особливої обережності в Ашхабаді вимагають підходи до пам'ятників і монументів. Так, наприклад, пам'ятник Леніну розташований на невеликому п'єдесталі заввишки три сходинки. Тільки піднятися до нього цими трьома сходинками не можна – після того, як я це зробив, мене тут же намагався забрати у відділення весь наряд міліції.

До того ж сходинки ці ніяк не обгороджені, ніяких попереджувальних написів немає, так що можна "загриміти" до відділення абсолютно несподівано.

Правоохоронці, що примчали мене заарештовувати, були молодими і не розмовляли жодною мовою, окрім туркменської. При цьому вони кричали і корчили звірячі пики. Якби не допомога перехожих, які залагодили конфлікт і виступили як перекладачі, невідомо, чим могла закінчитися моя подорож до Туркменістану.

***

Цей матеріал опубліковано в № 27 журналу Корреспондент від 13 липня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.