Один із найбільш заможних і непублічних українців, Дмитро Фірташ, намагається позбутися ореолу суперечливого підприємця і перетворити свій бізнес на транснаціональний холдинг, побудований за західними стандартами, пише Максим Бутченко у №40 журналу Корреспондент від 12 жовтня 2012 року.
Похмурим осіннім днем 21 вересня
власник групи компаній Group DF Дмитро Фірташ стояв на порозі щойно побудованої
теплиці в рідному селі Синьків, що у Тернопільській області. 47-річний
бізнесмен нервував. До нього в гості їхав прем'єр-міністр Микола Азаров. Однак
не візит високого гостя схвилював підприємця. У цей день його нове
агропідприємство вперше відвідала велика група журналістів. За багато років
мільярдер Фірташ звик жити і працювати далеко від камер, мікрофонів і
диктофонів. І ось 21 вересня він оголосив, що залишає світ тіней і виходить на
світло. "Колись журналісти писали про те, що я нібито щось краду, забираю у
когось гроші. Скажу одну річ: якщо можете робити те, що роблю я, то знімаю
капелюха. Тому що я заробляв гроші на Росії, на Туркменії, на Європі і половину
повертав в Україну у вигляді інвестицій", – розповідає він Корреспонденту.
За два десятиліття його бізнес виріс до міжнародної групи компаній Group DF, інтереси якої охоплюють енергетику, хімічну промисловість, нерухомість, банкову сферу й АПК
У 1991 році нікому не відомий тернопільський підприємець
Фірташ поїхав до Москви торгувати одягом та продуктами. З'їздив вдало. Через
два десятиліття його бізнес виріс до міжнародної групи компаній Group DF,
інтереси якої охоплюють енергетику, хімічну промисловість, нерухомість, банкову
сферу й АПК. Свій бізнес Фірташ розмістив в шести країнах світу. Ще більша
кількість держав стали клієнтами його товарів і послуг.
І бізнес-імперія Фірташа продовжує зростати, причому небаченими
в Україні темпами. За даними рейтингу Золота сотня, складеного Корреспондентом
у 2011 році, активи Фірташа за 12 місяців подорожчали на 540%. Їхня вартість
досягла $ 2,25 млрд.
Сільський час
Житель Сінькова Василь Співак щовечора спостерігає зі
свого двору незвичайну заграву над скляним дахом нової теплиці. "Освітлення
настільки яскраве, ніби на тій стороні день, а у нас ніч", – розповідає
60-річний сільський старожил.
Заграва над західноукраїнським селом піднялася зовсім
недавно. У кінці вересня агропромислове підприємство DF Agro, яке входить в
бізнес-групу Фірташа, відкрило тут теплиці і переробний комплекс на землі
площею 10 га, який потім збільшився до 40 га.
Вартість проекту значна – $ 100 млн. Основні витрати
пішли на впровадження ізраїльських і голландських агротехнологій, одних з
найбільш продуктивних у сільськогосподарському бізнесі. Нова теплиця стане
другою в Україні за своїм розмахом після донецького комплексу Тепличний,
запевняє Ігор Стрелюк, експерт асоціації Український клуб аграрного бізнесу.
Від його підприємств залежать бюджети шести міст України. У Криму це Армянськ і Красноперекопськ, на сході країни – Северодонецьк і Горлівка, в центрі – Черкаси, на заході – Рівне. Загалом населення цих міст складає майже 1 млн жителів
Працівник сортувального цеху в селі Синьків, Ігор, який
відмовився називати своє прізвище, розповідає, що до нових співробітників
агропідприємства висувають досить високі вимоги. "Ми повинні трохи говорити
по-англійськи, оскільки в теплиці працює близько 50 голландців", – чи то
хвалиться, чи то скаржиться Ігор. Основна група співробітників теплиці за
півмісяця праці заробляє до 2,5 тис грн. "Якщо він [працівник] виконує більше
норми, то отримує більше, – пояснює Фірташ. – Це бонусна голландська система.
Якщо він, наприклад, хоче працювати цілий місяць, то отримує до 5 тис. грн".
Синьків – не єдиний досвід Фірташа з побудови капіталізму
в окремо взятому регіоні. Від його підприємств залежать бюджети шести міст
України. У Криму це Армянськ і Красноперекопськ, на сході країни – Северодонецьк
і Горлівка, в центрі – Черкаси, на заході – Рівне. Загалом населення цих міст
складає майже 1 млн жителів.
Тактика бою
Уже два роки Фірташ вибудовує бізнес і соціальну активність
у точній відповідності з тим, як це робив кумир українських мільярдерів Рінат
Ахметов. Рецепт успіху найбагатшої людини України надзвичайно простий та
ефективний.
По-перше, для комфортного майбутнього необхідне тотальне
скуповування активів в окремо взятій галузі. Величезний вплив на одну з
найбільш чутливих галузей – безвідмовний важіль впливу на діловий і політичний
світ країни. По-друге, Фірташ втягує у свій транснаціональний холдинг іменитих
топ-менеджерів. По-третє, він дружить із владою, його товариші, власне, і є
сама влада. По-четверте, він тепер захоплюється футболом: з недавнього часу Фірташ
– власник сімферопольської Таврії. Кримська команда зірок з неба не хапає, але
все ж у середнячках української Прем'єр-ліги (не без підтримки Фірташа)
залишається. Й останнє: так само як і Ахметов, Фірташ поступово стає все більш
публічним, а його активи – все більш прозорими.
З 2009 по 2011 рік він розпочав скуповування активів і більш ніж уп'ятеро примножив розмір свого статку – з $354 млн до $ 2,25 млрд. Темпи приросту – вище 500% на рік. Це світовий рекорд
У цьому діловому порядку денному з п'яти пунктів Фірташ
неухильно йде за раніше затвердженим планом. З 2009 по 2011 рік він розпочав
скуповування активів і більш ніж уп'ятеро примножив розмір свого статку – з $
354 млн до $ 2,25 млрд. Темпи приросту – вище 500% на рік. Це світовий рекорд.
Навіть легенді американського капіталізму, власнику соцмережі Facebook Марку
Цукербергу, тому, хто в той самий період так само казково зростав, не вдалося
наздогнати за темпами розвитку тернопільського бізнесмена.
Серед головних активів Фірташа – Кримський содовий завод,
частка якого на українському ринку кальцинованої соди – 80%, і Кримтитан,
найбільший виробник діоксиду титану у Східній Європі, якому належать 70%
українського ринку двоокису титану. Із шести хімкомбінатів України чотири тепер
у володінні Фірташа. Причому три з них – Черкаський, Северодонецький Азот і
горлівський концерн Стирол – він придбав блискавично, протягом шести місяців,
викупивши акції у бізнесмена Миколи Янковського, харківського мультимільйонера
Олександра Ярославського та американської компанії Worldwide Chemical LLC,
власником якої був громадянин США українського походження Алекс Ровт.
Зараз Фірташ контролює 80% внутрішнього виробництва
міндобрив і в цьому сегменті прагне до абсолютного результату. У полі його
орлиного зору все ще залишається Одеський припортовий завод, 49% держакцій
Кримського титану і держпідприємство Сумихімпром. Гра коштує свічок.
Зараз Фірташ контролює 80% внутрішнього виробництва міндобрив і в цьому сегменті
прагне до абсолютного результату
Дмитро Гордейчук, старший аналітик консалтингової
компанії Інфоіндустрія, розповідає, що хімічна промисловість перебуває на
третьому місці за рівнем прибутковості після металургії та агросектору.
Гордейчук вказує, що відносно стабільний розвиток сільського господарства
дозволяє зберігати попит на хімічні добрива і приносити стабільний дохід
хімічним підприємствам.
На початку 2011 року Фірташ купив 100% акцій черкаського
Украгро НПК, і таким чином став власником найширшої в Україні мережі складів
для міндобрив. Цього цілком достатньо, щоб контролювати імпортерів, оскільки у
них немає таких великих логістичних можливостей.
"Ми плануємо придбати додаткові потужності в кількох
країнах світу. Наше прагнення – бути серйозним, глобальним гравцем у світовій
хімічній і титановій галузі", – заявляє Корреспонденту керуючий директор групи
компаній Group DF Борис Краснянський.
З 1 вересня Краснянський залишив посаду керуючого
партнера українського відділення міжнародної консалтингової компанії
PricewaterhouseCoopers і приступив до втілення масштабного проекту з побудови
зразкової фінансово-промислової групи. Краснянський розповідає, що провів
багато годин у спілкуванні з новим шефом.
Амбіції Фірташа ведуть його до великих витрат. Бізнес-імперія розростається не тільки в хімічній і титановій промисловості, але і в традиційній для нього сфері – торгівлі природним газом
"Мені імпонує бачення Дмитра Фірташа перспектив розвитку
його бізнесів, – зазначає 53-річний ветеран корпоративного сектора, який
працював ще у Coopers & Lybrand до злиття з Pricewaterhouse. – Це бачення є
вельми амбітним і набагато масштабнішим, ніж ті плани, які мені доводилося
зустрічати раніше". Амбіції Фірташа ведуть його до великих витрат. Бізнес-імперія
розростається не тільки в хімічній і титановій промисловості, але і в
традиційній для нього сфері – торгівлі природним газом.
Наприклад, у 2011 році група хімічних компаній Ostchem
Group, підконтрольна бізнесменові Фірташу, уклала контракт на постачання 4 млрд
м куб дешевого середньоазіатського газу вартістю $ 280 за 1 тис куб. м
(Нафтогаз тоді купував російський газ по $ 350). Блакитне паливо бізнесменові в
першу чергу необхідне для безперебійної роботи хімпідприємств. До кінця 2011-го
ціна однієї тисячі кубометрів газу для Ostchem Group зросла до $ 420, тому
компанія відмовилася від подальших постачань. Але сам факт договору між
гігантською газодобувною компанією та українським бізнесменом свідчить, що у
Фірташа ще не заросла стежка до кабінетів топ-менеджерів Газпрому.
Михайло Гончар, директор енергетичних програм Центру
НОМОС, називає таку ситуацію надзвичайною. "Коли в обхід Нафтогазу, державного
монополіста, якась компанія укладає договір про постачання газу, – це
ненормально", – стверджує він. Ще один крок до тотального контролю ринку газу
Фірташ зробив, коли почав скуповувати акції облгазів – принаймні, так вважають
профільні експерти та журналісти. Тільки в серпні і вересні 2012 року компанія
Газтек придбала у держави частки в 13 газопостачальних компаніях за 326 млн
грн. У Group DF відхрестилися від зв'язку з Газтеком. "Ми не володіємо цією компанією",
– стверджує Краснянський.
Але галузеві журналісти наполягають, що Газтек тонкими
нитками пов'язаний з бізнес-інтересами Фірташа. А відмовам мільярдера визнати
свою присутність у Газтек найвідчайдушніші оглядачі знаходять прозаїчне
пояснення. "Якщо компанію будуть позиціонувати як пов'язану з Фірташем, то тоді
вони потрапляють під антимонопольні обмеження, – стверджує журналіст газети
Дзеркало тижня Ігор Маскалевич. – Звичайно, їм це не потрібно, тому вони не
будуть визнаватися до останнього".
Фактичного власника Газтеку може назвати лише
Антимонопольний комітет, ось сюди Маскалевич і планує подати відповідне
звернення. У ділових ЗМІ непрямим доказом зв'язку Газтеку з Фірташем називають
і кредит компанії у 250 млн грн від Надра Банку, яким також володіє мільярдер.
Доставка палива від постачальника до споживача – вигідний бізнес. Облгази обслуговують не тільки такого гіганта, як Нафтогаз, але й
багатомільйонне населення та бюджетні організації. А це дрібні і великі струмочки грошей
Так чи інак, доставка палива від постачальника до
споживача – вигідний бізнес. Облгази обслуговують не тільки такого гіганта, як
Нафтогаз, але й багатомільйонне населення та бюджетні організації. А це дрібні
і великі струмочки грошей.
Марунич уточнює, що на цей момент облгази не є
привабливими з точки зору чистого прибутку. Їхня рентабельність – до 5%. "У
перспективі – якщо провести реформу ринку, встановити лічильники, щоб фіксувати
обсяг переданого газу із системи Укртрансгазу в систему облгазу, ввести
плаваючі тарифи, то можна зробити цей бізнес високорентабельним", – стверджує
експерт.
Бій із тінню
У березні 2009 року тодішній прем'єр-міністр Юлія
Тимошенко повідомила, що 11 млрд кубометрів газу, на які претендував
ексклюзивний постачальник імпортного палива в Україну компанія RosUkrEnergo
(RUE), передається у власність Нафтогазу. Це був цілеспрямований удар по
Фірташу, власнику 45% акцій RUE. Але тернопільський бізнесмен не здався без
бою. Річний судовий розгляд у міжнародному арбітражному трибуналі в Стокгольмі
завершився його тріумфом. Відповідно до судового рішення Україна зобов'язана
повернути газ RUE. З тієї історії Фірташ зробив свій висновок: "Я зрозумів одну
річ, – розповідає він у розмові з Корреспондентом. – Яким би ти не був сильним
бізнесмен, з державою воювати неможливо. Я на собі це відчув".
Тепер бізнесмен з державою не воює, а товаришує. Причому у прямому розумінні слова
Втім, тепер бізнесмен з державою не воює, а товаришує.
Причому у прямому розумінні слова. Перший віце-прем'єр-міністр Валерій
Хорошковський зізнався Корреспонденту, що підтримує дружні стосунки з Фірташем.
"У футбол граємо, в волейбол граємо", – розповідає він про розклад дозвілля
бізнесу і влади.
У таких тепличних умовах, та ще й за сприятливих
фінансових обставин, Фірташ все частіше приходить до усвідомлення того, що йому
час завершувати з життям у тіні. Тепер він незрівнянно більш публічний.
Прозорим стає і його бізнес. Наприклад, на чергове
прохання Корреспондента показати всі свої активи й особисту частку в них Фірташ
уперше у своїй історії взаємин з пресою відповів згодою. Керівник Центру
прикладних політичних досліджень Пента Володимир Фесенко вважає, що прагнення
до публічності – своєрідна страховка від можливих майбутніх політичних
потрясінь. На думку експерта, багато хто тепер розглядає публічність як певний елемент
захисту.
У лютому 2009 року Фірташ вперше дав інтерв'ю телеканалу
Інтер у програмі Подробиці тижня. Судячи з усього, йому сподобалося і тепер він
усе частіше виходить з тіні. І Фесенко вважає, що у нього непогано виходить.
"Фірташ опублічується, щоб стати для заходу нормальним партнером. Бізнесменом у
законі", – запевняє експерт.
Гість із минулого
Старт для нагромадження фінансового капіталу більшості
нинішніх українських мільйонерів і мільярдерів дали 1990-ті. Дмитро Фірташ – не
виняток. У кінці 1980-х років він почав займатися торгівлею продовольчими
товарами. Спочатку Фірташ торгував у Чернівцях, а потім у пошуках довгого рубля
переїхав до Москви. В інтерв'ю російській газеті Ведомости він розповів, що в
1988-1989 роках домовився з представниками туркменського уряду обміняти 4 тис.
тонн українського сухого молока на партію узбецької бавовни. Фірташ заробив на
цій угоді $ 50 тис. У 1994 році, користуючись старими зв'язками, разом з Ігорем
Макаровим, уродженцем Туркменістану, він організував компанію Ітера, яка стала попередницею
RosUkrEnergo. Вона почала за бартерною схемою постачати дешевий туркменський
газ в Україну в обмін на продовольство. Річний оборот компанії – $ 600 млн.
Чистий прибуток доходив до половини цієї суми, зізнався Фірташ російському
журналу Forbes.
Комфортне становище Ітери випарувалося у 2000 році, після
перемоги на президентських виборах в Росії Володимира Путіна. Тоді право постачати
в Україну туркменський і російський газ отримала фірма EuralTransGas. Але й
вона виявилася дітищем Фірташа і Андраша Кноппа, віце-президента тютюнової
компанії Reemtsma. Разом вони створили невелику фірму EuralTransGas із
статутним фондом лише $ 12 тис. Зареєстрована вона була в угорському селі
Чабди. За один рік оборот компанії склав уже $ 1,2 млрд.
Похолодання у відносинах Росії і України в кінці 2005-го
і на початку 2006 року підштовхнуло Газпром до відмови від низьких цін. Москва
вимагала значного підвищення вартості блакитного палива, Київ відмовлявся
поступатися. Глава Нафтогазу Олексій Івченко оголосив, що компанія купуватиме
газ по $ 95 за 1 тис. кубометрів, а глава Газпрому Олексій Міллер – що буде
продавати не нижче $ 230. І тут Фірташ вміло підставив своє плече тодішньому
президенту України Віктору Ющенку. За версією російського журналу Forbes, винахідливий
підприємець виступив непублічним посередником у переговорах між офіційним
Києвом і Москвою. У Нафтогазі і Газпромі зважилися на те, щоб між ними
вклинився посередник – компанія RosUkrEnergo (RUE), де, як виявилося, у Фірташа
знову 45% акцій, ще 5% у його бізнес-партнера Івана Фурсіна, іншими 50%
володіла російська сторона.
4 січня 2006 року були оголошені нові домовленості.
Російський монополіст продавав природний газ для RUE за $ 230 за тисячу кубів,
а Україна купувала газ у посередника за $ 95. У RUE також був ексклюзивний
контракт на купівлю дешевого палива з Туркменії, Казахстану та Узбекистану, що
давало можливість істотно знизити ціну газу для України. За 12 місяців гри в
наперстки виручка RUE перевищила $ 4 млрд, а прибуток – $ 700 млн.
Таким чином, із середини 2000-х у Фірташа з'явився доступ
до капіталу, якого було достатньо для початку скуповування активів у хімічній
та титановій промисловості України, а також ближнього і далекого зарубіжжя. У
2007 році була створена група Group DF, яка об'єднала всі активи Фірташа. Перед
бізнесменом замаячила приваблива перспектива – стати однією з провідних
транснаціональних корпорацій світу.
Чим багаті
Власник DF Group Дмитро Фірташ будує фінансово-промисловий холдинг з чітко систематизованою структурою управління активами
Хімічна промисловість
концерн Азот
виробництво мінеральних добрив
концерн Стирол
виробництво мінеральних добрив, фармацевтика
Северодонецький Азот
виробництво мінеральних добрив
Рівнеазот
виробництво мінеральних добрив
ТаджикАзот
виробництво мінеральних добрив
Nitrofert
виробництво мінеральних добрив
Морський спеціалізований порт Ніка-Тера
транспорт
Украгро НПК
виробництво мінеральних добрив
Содова промисловість
Кримський содовий завод
виробництво кальцинованої соди
Титанова промисловість
Кримський Титан
виробництво титану
TiFast
виробництво титану
Фінанси
НадраБанк
фінанси
Агропромисловість
DF Agro
виробництво овочів
Енергетика
ПАТ Зангас-НГС
ремонт і обслуговування об'єктів енергетики
ЗАТ Зангас
прокладання газопроводів
Дані Group DF
***
Цей матеріал опубліковано в № 40 журналу Корреспондент від 12 жовтня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.