Корреспондент: Кругообіг грошей у природі. Українські партії та кандидати витрачають величезні суми на політичну рекламу

Під час виборів в Україні партії та кандидати витрачають гігантські за світовими мірками суми на рекламу. Це відсікає від державного управління нових людей і дозволяє перемагати лише тим, хто має величезні гроші, а отже, уже є у владі, пише Максим Бутченко у №42 журналу Корреспондент від 26 жовтня 2012 року.

У 2012 році вибори до Верховної Ради в прямому сенсі слова стали золотими. Українські політики б'ють рекорди за витратами на виборчу кампанію. Провідні партії та кандидати у мажоритарних округах вливають десятки мільйонів доларів у політичну рекламу, сподіваючись таким чином завоювати симпатії українців.

Експерт: Загалом за всю виборчу кампанію наші політики вже витратили не менш ніж $ 225 млн без урахування мажоритарників

"Загалом за всю виборчу кампанію наші політики вже витратили не менш ніж $ 225 млн без урахування мажоритарників", – каже керівник Асоціації зовнішньої реклами Артем Біденко.

Для порівняння: вибори до польського парламенту у 2011 році, що складається з двох палат – сейму і сенату, місцевим партіям коштували лише $ 32 млн. І це притому, що ВВП на душу населення в Польщі, так само як і середні доходи, втричі перевищує українські.

Керуючий партнер соціально-інжинірингового агентства Гайдай.Ком політтехнолог Сергій Гайдай пояснює причину дорожнечі виборчих перегонів до Верховної Ради тим, що в Україні влада, на відміну від західної цивілізації, це не тільки інструмент державного управління, але й засіб безбідного та безпечного існування.

"Вони готові вкладати значні суми в широку медійну кампанію, – каже Гайдай. – Для них це єдиний шлях для проходження в парламент".

Грошові перегони

В Україні число охочих податися у велику політику збільшується з кожним роком. На нинішніх виборах зареєстровано понад 3 тис. кандидатів у мажоритарних округах і 2 тис. – за партійними списками.

Це вдвічі більше, ніж на виборах у 2002-му, коли вибори востаннє проводилися за такою самою змішаною системою, за якої половина депутатів обираються за партійними списками, а половина – у мажоритарних округах. Кількість охочих отримати місце в залі Верховної Ради штовхає вгору і витрати на рекламну кампанію.

Уже до 17 жовтня на політичній рекламі телебачення зібрало врожай у сумі $ 46 млн. За всю парламентську кампанію 2007 року ця цифра склала лише $ 27 млн.

За даними Інституту Медіа Аудиту (ІМА), вже до 17 жовтня на політичній рекламі телебачення зібрало врожай у сумі $ 46 млн. За всю парламентську кампанію 2007 року ця цифра склала лише $ 27 млн.

Як стверджує Михайло Страшний, партнер ІМА, телезамовник номер один – Партія регіонів ($ 13 млн), на другому місці Україна – Вперед! ($ 9 млн), а на третьому – Об'єднана опозиція ($ 8 млн).

Біденко проводить досить цікавий аналіз. Експерт каже, що для ефективної комерційної реклами необхідно з'явитися на 80 білбордах великого міста. Все, що вище за це число, може дати зворотний ефект, оскільки викликає роздратування.

"Якщо ми порахуємо щити Партії регіонів в Києві, то отримаємо 500-600 одиниць, партії Україна – Вперед! – 400 одиниць, партії УДАР – 300 одиниць, – каже Біденко. – Виходить, що такою великою кількістю білбордів політики викликають у людей роздратування і викидають гроші на вітер".

Директор Інституту глобальних стратегій політолог Вадим Карасьов пояснює причину такого рекламного ажіотажу появою нових політичних проектів на парламентському полі битви.

"Хто знав, що є така партія, Україна – Вперед!? Ніхто, – наводить приклад Карасьов. – Тому вгачуються величезні суми в рекламу, щоб зробити упізнаваним політичний бренд".

Оскільки в суспільстві немає дискусій навколо партійних програм, аргументує політолог, виборчий процес підміняється дорогою рекламою

Оскільки в суспільстві немає дискусій навколо партійних програм, аргументує політолог, виборчий процес підміняється дорогою рекламою. Суми, витрачені в ході підготовки до виборів, дійсно захмарні. На кожного українського виборця кандидати в законодавчу владу витратили трохи більше $ 6. У Словаччині цей показник становить $ 3,4, у Латвії – $ 3,6.

Істотна відмінність України від сусідів-європейців – у неможливості розпізнати джерело фінансування партії або кандидата у мажоритарному окрузі.

Адвокат Вадим Хабібуллін, голова громадської ради при Державній виконавчій службі, каже, що виборчий бюджет кандидата в депутати в одномандатному окрузі нічим не обмежений.

Виборчий бюджет кандидата в депутати в одномандатному окрузі нічим не обмежений. Для більшості західних країн така діра в законодавстві неприйнятна

Для більшості західних країн така діра в законодавстві неприйнятна. Наприклад, у Великобританії для претендента на мандат встановлені рамки фінансування передвиборчих перегонів – $ 40 тис.

"В Україні дуже мало партій, які зможуть довести легальність грошових надходжень", – стверджує юрист.

Як у них

Корреспондент звернувся до журналістів, політологів та представників політичних партій у Східній та Центральній Європі з проханням відкрити фінансову завісу над фінансуванням виборчих кампаній в їхніх країнах.

Наприклад, у Чехії на виборах до парламенту місцеві політичні сили на боротьбу за довіру земляків виділяють відносно скромні суми. У 2010 році партії витратили на це $ 42 млн.

Як розповідає Павел Братінка, колишній член уряду, один з архітекторів чеських реформ початку 1990-х, виборча кампанія в його країні проходить украй напружено. Але при цьому він уточнює: чехи звикли, що всі учасники процесу перебувають у
рівних умовах

Як розповідає Павел Братінка, колишній член уряду, один з архітекторів чеських реформ початку 1990-х, виборча кампанія в його країні проходить украй напружено. Але при цьому він уточнює: чехи звикли, що всі учасники процесу перебувають у рівних умовах.

Таке ставлення громадян відображено в затратах на підготовку до виборів. Так, нова партія TOP 09, що утворилася лише у 2009 році, витратила на вибори $ 5 млн і отримала 17% місць у новому парламенті. А старожил Чеська соціал-демократична партія, створена в 1989-му, витратила $ 22 млн і отримала лише 22% крісел в законодавчому органі.

Польський журналіст Михаїл Потоцький розповідає: в його країні, на відміну від Чехії, встановлене суворе обмеження сум, які партії мають право витратити на виборчу гонку. Стеля – $ 9,5 млн. Відповідно до закону партії можуть використовувати в кампанії тільки партійні гроші або дотації фізичних осіб на суму, що не перевищує 15 мінімальних зарплат – $ 7 тис.

"Звичайно, є креатив: лідери партій, як правило, під час кампанії видають свої книги, які потім ідуть на білборди. Офіційно це не виборча кампанія, а реклама книги", – каже Потоцький.

На виборах у 2011 році нова ліберальна антиклерикальна партія Рух Палікота, витративши мізерну за українськими мірками суму, $ 500 тис., посіла третє місце в гонці за мандати і отримала 10% місць у сеймі і сенаті.

Кирило Кирчев, редактор болгарського економічного видання Икономика, пояснює, що анонімні пожертвування в ході передвиборчої гонки в його країні заборонені. 55% від загального обсягу фінансування кампаній політичних партій покривають державні субсидії. Партії також зобов'язані подавати до рахункової палати звіти про витрати на вибори. Загальна вартість виборчої кампанії в Болгарії у вісім разів нижча, ніж в Україні, – близько $ 30 млн.

Скрупульозно до витрат партій ставляться і в Німеччині. Так, у 2009 році німецький журнал Focus опублікував обурений матеріал з приводу того, що витрати на вибори досягли $ 80 млн, хоча це всього лише втричі нижче, ніж в Україні.

38-річна німкеня Анна Шефер розповідає Корреспонденту, що ФРН географічно розділена за політичними уподобаннями. Причому симпатії німців не змінюються протягом десятиліть. Так, південь країни і Баварія традиційно голосують за Християнсько-соціальний союз, північ і захід – за Соціал-демократичну партію Німеччини.

"Років 20 тому з'явилася Партія зелених, але тепер вони відрізняються від старих партій хіба що зовнішнім виглядом зістарених хіпі", – іронізує німкеня.

Шефер додає, що партійної реклами на телебаченні в Німеччині мало, результат протистояння переважно вирішують дебати між політичними супротивниками.

Олег Гехтман, який мешкає в Німеччині протягом 15 років, згадує, що за весь період перебування в країні тільки двічі або тричі чув про порушення виборчого законодавства.

"Ризик порушення закону тут зведений до нуля. Немає сенсу порушувати закони, адже через скандал можна програти вибори, оскільки рейтинги партій, що змагаються, мало відрізняються один від одного", – каже Гехтман.

У Західній Європі на зовнішню рекламу йде 4%передвиборчого бюджету. У європейських країнах політичні партії майже не витрачають грошей на рекламу на
білбордах, брендмобілях та інших носіях

У Західній Європі на зовнішню рекламу йде 4% передвиборчого бюджету, пояснює Біденко. У європейських країнах політичні партії майже не витрачають грошей на рекламу на білбордах, брендмобілях та інших носіях. На телебаченні йдуть лише п'ятихвилинні ролики з докладною інформацією про програму партії. Основна увага приділяється принципу "від дверей до дверей".

Багато волонтерів ходять по домах і безкоштовно закликають голосувати за вподобану партію. Основна частина бюджету йде на оплату послуг політконсультантів, агітаторів і випуск спеціалізованих продуктів.

"Ось ми сміємося, що кандидати в народні депутати в Україні роздають, наприклад, медикаменти зі своїм фото та передвиборчою брошуркою, а на Заході така продукція продається", – каже Біденко.

Не для всіх

У кінці 2009 року кандидат у президенти України, а зараз віце-прем'єр-міністр і міністр соціальної політики Сергій Тігіпко під час чату на сайті Корреспондент.net розговорився про реалії української бюрократії: "Сьогодні найбагатші люди в цій країні – це державні чиновники".

Тоді Тігіпко мав на увазі тотальну корупцію і вельми заплутану систему управління та фінансування всього владного апарату. Минуло три роки, але ця формула добробуту все так само актуальна. Влада в Україні – все ще головне джерело збагачення, соціальних привілеїв і імунітету від закону.

Політиком, який рветься до влади, рухає потрійна мотивація. Перше – повернути величезні гроші, вкладені у виборчу кампанію, друге – збільшити свій дохід і третє – захистити те, що він вже має

Директор Міжнародного інституту демократій Сергій Таран каже, що політиком, який рветься до влади, рухає потрійна мотивація. Перше – повернути величезні гроші, вкладені у виборчу кампанію, друге – збільшити свій дохід і третє – захистити те, що він вже має.

Володимир Ар'єв, народний депутат від НУНС, у нинішній кампанії балотується в мажоритарному округу. У розмові з Корреспондентом він відкрив завісу над касою виборів. Кандидати-мільйонери, які, так само як і Ар'єв, балотуються в одномандатному округу, в середньому на своє просування витрачають $ 7 млн.

Заступник директора Агентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький підтверджує цей тренд: небагатий громадянин, наприклад шкільний учитель, навіть якщо він дуже популярний у себе в окрузі, не зможе скласти конкуренцію великому бізнесмену чи чиновнику.

"Якщо і зможе звичайний українець потрапити у Верховну Раду, то тільки як виняток із правил", – резюмує Голобуцький.

Дорога влада

Рекламні бюджети партій європейських країн надзвичайно скромні в порівнянні з витратами українських кандидатів на парламентські крісла

Дані інформаційно-довідкової служби Корреспондента

***

Цей матеріал опубліковано в № 42 журналу Корреспондент від 26 жовтня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.