Нічне життя іспанської Гранади відрізняється скаженим ритмом – якщо клабери української столиці за вечір змінюють лише кілька клубів, то тут рахунок іде на десятки, пише Ірина Ковальчук, співробітниця банку, у рубриці Лист з… у №42 журналу Корреспондент від 26 жовтня 2012 року.
Гранада – невелике іспанське місто, що розташувалося на
пагорбах, в якому мені довелося провести кілька місяців. Тут немає хмарочосів,
невисокі будинки, як правило, пофарбовані в білий колір і покриті
піщано-червоними черепичними дахами. На вулицях багатолюдно і жваво, особливо
коли спадає вічна іспанська спека. Тоді по центру міста дефілюють натовпи
туристів і молоді – тут є університет.
Марча, головний місцевий спосіб молодіжного дозвілля, –
це нічні походи по барах і клубах. Навіть мені, переконаному жайворонку, не
залишалося іншого виходу, як влитися в нічний ритм життя. На дискотеку в
Гранаді збираються не раніше півночі. Раніше йти не має сенсу, адже там нікого
немає. Зате потім, після опівночі, життя в центральному кварталі міста починає
оживати і навіть бити ключем, причому ритм досить інтенсивний: якщо на
батьківщині за вечір відбувається відвідання одного-двох клубів, то в Іспанії –
десятків.
В одних клубах вхід платний, в інших – і це скоріше не
клуби, а бари з невеликими танцмайданчиками – безкоштовний. Майже всюди нас
пускали просто так. Навіть більше, господар бару ще й намагався почастувати за
рахунок закладу, якщо оплачені нами напої закінчувалися, – щоб ми подовше
затрималися. Адже варто було нам піти, за нами хвостиком ув'язувалися
"глядачі" і, відповідно, виручка в барі падала. Якщо ж хотілося
просто потанцювати, а не відбиватися від шанувальників, ми йшли у квартал, де розташовані
клуби для відвідувачів з нетрадиційною орієнтацією. З тамтешніх "пам'яток" мені
особливо запам'яталися трансвестити в боа і з яскравим макіяжем.
Вас обов'язково розпитають, звідки ви, і у відповідь що-небудь розкажуть про себе. А тапаси – знамениті іспанські закуски – будуть приємним безкоштовним
доповненням до замовленого вами келиху пива або вина. Такі вже в Іспанії традиції
Альбасін, найстаріший квартал Гранади, запам'ятався іншим
– скверами, парками або просто лавочками під апельсиновими деревами. Каюсь, ми
навіть зірвали апельсин і спробували його – він виявився гірким. Якщо зазирнути
в крихітний бар в цьому кварталі, він, швидше за все, виявиться за сумісництвом
ще й маленьким магазином, в якому вас зустріне та обслужить сам господар або
члени його сім'ї. Вас обов'язково розпитають, звідки ви, і у відповідь
що-небудь розкажуть про себе. А тапаси – знамениті іспанські закуски – будуть
приємним безкоштовним доповненням до замовленого вами келиху пива або вина.
Такі вже в Іспанії традиції.
Найяскравіші страви місцевої кухні – гаспачо, перетертий
томатний суп з часником, гострим перцем, лимоном та прянощами, який подають
холодним, а також паелья, плов з рису з овочами, куркою і морепродуктами. У
барах в обов'язковому порядку подають хамон – сиров'ялений свинячий окіст, який
ріжуть тонко й довго.
У Гранаді, останньому оплоті Реконкісти, де чудово
уживаються католицизм й іслам, ми любили заходити в марокканське кафе. У
закладі замість столів та стільців гостям пропонують подушки та килими. Тут
подають жасминовий чай з молоком, а на десерт – східні солодощі. І все це під
приглушене світло, запах пахощів і неголосну арабську музику. Виходите,
проходите кілька вулиць – і перед вами химерний кафедральний собор з каплицею
Капілья-Реал – місце поховання імператора Священної римської імперії Фердинанда
II і його дружини Ізабелли.
Знайомство з Гранадою неможливе без відвідування
архітектурного ансамблю фортеці Альгамбра, в минулому резиденції маврських
правителів. Безліч басейнів, фонтанів, пишність саду Хенераліфе, строката
мозаїка, мармур, прикрашені склепіння – скрізь відчувається розкіш арабської
казки, що звучала в цих місцях шість століть тому.
Найбільш насиченою емоціями за час мого перебування в Іспанії мені здалася Semana Santa – страсний тиждень, що передує Великодню, з урочистими процесіями і ходами
Найбільш насиченою емоціями за час мого перебування в
Іспанії мені здалася Semana Santa – страсний тиждень, що передує Великодню, з
урочистими процесіями і ходами. Представники релігійних братств тягнуть по
головним вулицям міста на собі платформи зі скульптурними сценами останніх днів
життя Христа, фігурами Ісуса і Марії. Саме тягнуть, обливаючись потом і падаючи
від утоми, – це частина ритуалу покаяння. Високі ковпаки з гострими кінцями і з
прорізами для очей решти учасників ходи гарантують анонімність покаяння. Ходи
приваблюють натовпи глядачів, багато спостерігають з балконів або, якщо є
можливість, виносять стільці і сідають вздовж дороги. Дами приходять дивитися
на це видовище в мантильях і зі свічками в руках. Процесії довгі, йдуть цілий
день, тому вистояти непросто, а піти неможливо, настільки яскраві і костюми, і
платформи, й емоції.
Кількома тижнями пізніше, коли в місті стало нестерпно
спекотно, в один з вихідних ми вирішили з'їздити до Середземного моря, в
Малагу. Вода в цей час ще не прогрілася, і, хоча світило сонце, дув сильний
вітер. Кажуть, що із самої крайньої точки Піренейського півострова в гарну погоду
можна побачити берег Марокко. Мені перевірити цей факт не вдалося.
Також одного разу друзі повели мене подивитися одну з
головних місцевих визначних пам'яток – печери в районі Сакромонте. Була спека,
і доводилося йти маленькими вуличками, що круто піднімаються вгору, а потім по
курній, жовтій від глини і піску витоптаній стежинці. Тут живуть цигани.
Колоритні літні жінки в чорних до п'ят сукнях запрошували поворожити – робили
вони це з таким натхненням і дружелюбністю, що здавалося: зараз наворожила
золоті гори і все збудеться. Але все-таки розум узяв гору, і ми пішли за нашим
гідом.
***
Цей матеріал опубліковано в № 42 журналу Корреспондент від 26 жовтня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.