Фото: АР
Українська влада погано розуміє, що програла війну за громадську думку щодо справи Тимошенко
Уряд України наймає американських юристів, щоб переконати Захід у законності ув’язнення Юлії Тимошенко. Але це свідомо програшна гра, пише Стівен Пайфер, старший науковий співробітник Центру США і Європи Брукінгського інституту (Вашингтон) й екс-посол США в Україні, у колонці, опублікованій у №50 журналу Корреспондент від 21 грудня 2012 року.
Публікація Міністерством юстиції України результатів
експертизи судового процесу над екс-прем'єр-міністром Юлією Тимошенко,
проведеної великою американською юридичною компанією, дає підстави припускати:
український уряд продовжить доводити Європі і США, що Тимошенко винна і має
сидіти у в'язниці. Ця кампанія коштуватиме часу, енергії та грошей ... і майже
напевно зазнає краху. Тим важче буде згодом офіційному Києву зберегти обличчя,
намагаючись вибратися з ями, в яку він сам себе загнав через справи Тимошенко.
Коли опиняєшся в ямі, перше, що треба зробити, – перестати копати. Замість цього Київ, схоже, закопує себе ще глибше
Коли опиняєшся в ямі, перше, що треба зробити, –
перестати копати. Замість цього Київ, схоже, закопує себе ще глибше.
Оприлюднена 13 грудня доповідь американської юридичної фірми Skadden, Arps,
Slate, Meagher & Flom, LLP малює невтішну картину судового процесу над
Тимошенко. Серед іншого юристи фірми висловлюють заклопотаність фактом ув’язнення
Тимошенко під час слухання справи, заслуховування свідків без присутності
адвоката Тимошенко, а також відмовою суду викликати деяких свідків захисту.
Проте Міністерство юстиції, очевидно, вітає висновок доповіді про те, що ця
справа – у вузькому сенсі слова – не була прикладом вибіркового правосуддя.
Тимошенко була засуджена в жовтні 2011 року за
"перевищення службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки". Вирок став
покаранням за контракт на закупівлю газу, який вона уклала з Росією в січні
2009-го. Можливі вади в контракті Захід вважав політичною або комерційною
помилкою, але аж ніяк не предметом кримінального переслідування. Можна навіть
сказати, що вона вже поплатилася за цей контракт (як і за інші свої політичні
помилки) у лютому 2010 року, коли програла президентські вибори Віктору
Януковичу. Як в Україні, так і за її межами процес над Тимошенко багато хто
розглядав як судовий фарс.
На Заході доповідь американської фірми була сприйнята зі
скепсисом, зокрема, через те, що її замовником виступило Міністерство юстиції,
а також через питання щодо того, хто оплачував роботу американських юристів.
Офіційний речник держдепартаменту США заявила: "Нас турбує, що юристи
Skadden Arps, очевидно, і не виявили б політичну мотивацію [справи], якщо вони
не збиралися шукати її, обмежившись розглядом тільки документів судового
процесу та ігноруючи більш широкий політичний контекст, в який було включено
цей розгляд. Доповідь також не враховує виборчий характер процесів [над
Тимошенко та членами її уряду]".
Навіть якщо відкласти в бік ці питання, мало хто на
Заході, якщо такі взагалі знайдуться, буде зацікавлений в обговоренні справи по
суті зараз. Їм не вистачає знання українського законодавства. Вони не отримають
доступу до всіх фактів у цій справі. І вони не почують контраргументів захисту
Тимошенко. Тоді як від них можна чекати хоч більш-менш розумної оцінки процесу
чи доповіді Skadden Arps? Якщо український уряд вірить, що зараз йому насправді
вдасться переламати ставлення до справи Тимошенко в Європі і Вашингтоні, – що
ж, успіху. Але це серйозний прорахунок.
Тимошенко не свята, як малюють її деякі з її захисників. Але український уряд, схоже, не здатен зрозуміти, що у справі екс-прем'єра він давно програв битву за громадську думку
Тимошенко не свята, як малюють її деякі з її захисників.
Але український уряд, схоже, не здатен зрозуміти, що у справі екс-прем'єра він
давно програв битву за громадську думку. Чому? Тому що кожен бачив шалені зусилля
Генпрокуратури знайти щось – що завгодно, – що стало б приводом привести
Тимошенко до суду. Спочатку були твердження, що вона перевищила свої
повноваження і незаконно використала кошти, отримані Україною від Японії в
рамках Кіотського протоколу. Потім були заяви, що вона перевищила свої
повноваження під час закупівлі машин швидкої допомоги. Коли ці звинувачення
розсипалися, Генпрокуратура повернулася до претензій щодо газового контракту. У
цьому процесі ГПУ та Міністерство юстиції не викликають довіри в очах Європи і
США.
Києву не вдасться переконати Захід у легітимності того,
як поводяться з Тимошенко. Якщо український уряд наполягатиме в цій кампанії на
переконання Заходу, відносини залишаться в безвиході: ЄС не зробить жодного кроку
до підписання Угоди про асоціацію, яка включає в себе всеосяжний договір про
вільну торгівлю. Янукович помітить, що він все рідше зустрічається з главами
західних країн, а в конгресі США наростатимуть розмови про можливі санкції
проти України.
Зрештою офіційний Київ усвідомить, що його кампанія
провалилася, а гроші, енергія і час витрачені. Тоді уряду доведеться замислитися
про те, чи варто всерйоз ставитися до тих питань – таких як, наприклад, справа
Тимошенко, – які викликали кризу у відносинах із Заходом в останні два роки.
Чим глибше Київ закопуватиметься в яму, тим складніше буде вибратися з неї.
Особливо не втративши обличчя.
***
Ця колонка опублікована у № 50 журналу Корреспондент від 21 грудня 2012 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.
Відгуки та коментарі надсилайте за адресою [email protected]