Держава, найгірший з посередників між бізнесом та його клієнтами, заборонивши куріння в громадських місцях, нівелювала гарну загалом ідею і поставила під сумнів її виконання, пише Вахтанг Кіпіані, головний редактор сайту Історична правда, у колонці, опублікованій у №50 журналу Корреспондент від 21 грудня 2012 року.
Закон про повну заборону куріння в громадських місцях, що
набув чинності, підірвав інтернет. Накал дискусій, на диво, виявився нітрохи не
меншим, ніж раніше суперечки про державний статус російської мови, ОУН і УПА
або можливість вступу України в НАТО. Тобто, на мій погляд, людей сильно
зачепило. Поляризація думок розірвала коло друзів та ідеологічних однодумців. Суперечка
йде бурхливо, з переходом на особистості. Починається із сакраментального
"курити чи не курити", а закінчується міркуваннями про те, чи залишиться країна
демократичною, регулюючи сферу здоров'я і суспільного блага винятково прямими
заборонами.
Я сам не курю, і мені не подобається сидіти в кафе, де
дим коромислом. За логікою, мав би радіти тому, що з дискомфортом і прямою
шкодою від пасивного куріння покінчено. Тепер, вибираючи ресторан, можна буде
керуватися тільки лише об'ємом власної кишені і гастрономічними уподобаннями і,
відповідно, отримувати задоволення. Але поряд з дещицею радості є й від чого
засумувати.
Не виходить у нас будувати вільне суспільство, де права одних обмежуються не тільки суворими і справедливими законами, але й мораллю, звичаями і неписаними
правилами
Ну не виходить у нас будувати вільне суспільство, де
права одних обмежуються не тільки суворими і справедливими законами, але й
мораллю, звичаями і неписаними правилами. Так, культура більшості курців
залишала бажати кращого, і більшість з тих, хто зараз голосно обурюється
порушенням їхніх прав – власне, йдеться про право гробити своє здоров'я і
здоров'я оточення, – ще вчора просто ігнорували небажання інших співгромадян
потрапляти в їхню сигаретну хмару. Мовляв, не подобається – не сиди поруч, не
стій, не проходь – бачиш, курю я ...
Поклавши руку на серце, задумайтеся: чи багато хто з вас
вставав і виходив на вулицю на перекур, не чекаючи вступу в дію злощасного
закону? Якби курці так робили, може, і закон не довелося б приймати.
Компроміс теж не вийшов. Чинна норма закону про розділення приміщень розважальних закладів і ресторанів-кафе на частини для курців і некурців практично не працювала
На жаль, компроміс теж не вийшов. Чинна норма закону про
розділення приміщень розважальних закладів і ресторанів-кафе на частини для курців і некурців практично не працювала.
Обернулося все насмішкою – і над буквою закону, і над його духом. Небажання
власників бізнесів іти на грошові витрати – перепланування приміщень, встановлення
потужних витяжок і т. д. – насправді привело до повсюдного і цинічного
порушення прав тих, хто хотів перекусити-поспілкуватися за чашкою кави не в
сигаретному чаду.
Не ми перші намагаємося вирішити проблему. В одних
країнах діє повна заборона на тютюн у громадських місцях, в інших – зонування.
У третіх курці змогли відвоювати право на "злачні місця", де можна курити, не
боячись поліції або невдоволення тих, хто проти нікотину. Але є країни, де про
подібне навіть не дискутують. Одного разу в Туреччині, у Стамбулі, був
вражений, що в місцевому McDonald's наливали пиво і курили. Для дітей з
гамбургерами і колою був виділений другий поверх, куди піднімалися клуби диму,
і місцевих матусь, судячи з їхнього безтурботного вигляду, це питання не сильно
пригнічувало ...
Найбільш розумним було б не оголошувати повний стоп сигаретам в ресторанах, а
запропонувати бізнесу та суспільству домовитися безпосередньо
На мій погляд, найбільш розумним було б не оголошувати
повний стоп сигаретам в ресторанах, а запропонувати бізнесу та суспільству
домовитися безпосередньо. Держава – поганий посередник. Є ті, хто любить
ранкову каву або дружній вечір "з димком", але чимало й тих, кому для отримання
задоволення сигарета не потрібна. Отже, більш розумним, хоч і, очевидно, більш
складним було б надати право власникам вибрати профіль їхнього закладу – для
курців або для некурців. Наклейка на вході – умовно кажучи, перекреслена
сигарета, – і жодних проблем. За величезної конкуренції між мережами й окремими
кафе, ресторанами, забігайлівками кожен заклад вибере свою стратегію і,
відповідно, знайде свого клієнта.
Свобода вибору завжди краще адміністративних рішень і
тотальних заборон, за якими стоїть як небажання рахуватися з різними
інтересами, так і банальне прагнення загнати всіх в одне прокрустове ложе. А в
наших реаліях – ще й заробити на контролі над (не) виконанням нерозумного
закону.
До речі, закон "про сегрегації" (назву його так) міг би
принести користь і трудовим відносинам. Адже як було – працівники, умовно
кажучи, дитячого кафе Сонечко і бару Ганджубас роблять однакові відрахування в
соціальні фонди. При цьому другі повну робочу зміну вдихають нікотиновий дим,
отже, частіше хворіють. Ясно, що шкідлива робота вимагає вищої міри соціального
захисту, іншої податкової політики для роботодавців. У багатьох країнах у курців
менш вигідні умови страхування здоров'я, і це логічно.
Це могло б стати приводом для дискусії, але пізно. Закон
вже діє. Майже 400 років тому з вуст російського імператора Петра Олексійовича
Романова прозвучала сакраментальна фраза, яка могла б стати девізом сучасної
української держави: "Недосконалість законів компенсується їхнім невиконанням".
Забув, що там із законом, що забороняє розпивання пива де попало. Так,
припускаю, буде і з законом про повне викорінювання куріння.
Один аргумент на користь такого песимістичного варіанта.
На третій день дії закону депутати Верховної Ради як ні в чому не бувало курять
в курилці. Одне з двох – або їм закон не писаний, або парламент у нас вже не
громадське місце.
***
Ця колонка опублікована у № 50 журналу Корреспондент від 21 грудня 2012 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.
Відгуки та коментарі надсилайте за адресою [email protected]