Щоб стати успішною нацією, українцям треба брати приклад з євреїв, інертність замінивши активністю, комплекс неповноцінності – умінням поважати себе, а заздрісний антисемітизм – власною успішністю, пише викладач Костянтин Подобєд у колонці, опублікованій у №1 журналу Корреспондент від 11 січня 2013 року.
Здавалося б, через зимові свята ослабла гострота
антисемітської теми, що виникла з легкої руки депутата від партії Свобода Ігоря
Мірошниченка. Десятки інтернет-видань в кінці 2012 року тиражували не тільки
образу, кинуту на адресу Міли Куніс, американської актриси з єврейським
корінням, яка мешкала в дитинстві в українських Чернівцях, але й препарували
тему антисемітизму – кожне на свій лад. І хоча хвиля сьогодні спала, осад, як
кажуть, залишився.
Власне, це й привело мене до таких міркувань про природу
українського антисемітизму, якими я хочу з вами поділитися: нерідко ми,
українці, перекладаємо на євреїв провину за свою неспроможність. І тому безліч
підтверджень.
Cправа не в тому, що євреї хитрі і нахабні. Справа, швидше, в тому, що ми ліниві, простуваті до дурості, інертні й відчужено-мрійливі
Чому у євреїв виходить, а в українців ні? Чому у них
стільки заслуг в науці, мистецтві, фінансах? Чому така могутня діаспора по
всьому світу? Чому євреї так цінують "своїх", такі дружні й організовані? І чим
пояснити величезний розрив між "їхніми" успіхами і
"нашими"? І ось невтішний висновок: справа не в тому, що євреї хитрі
і нахабні. Справа, швидше, в тому, що ми ліниві, простуваті до дурості, інертні
й відчужено-мрійливі.
Нещодавно в Херсоні проходив суд за позовом єврейської
громади до місцевого політика антисемітського спрямування. Мої знайомі, які
побували на суді, були обурені тим, як було діло. По-перше, делегація із
синагоги прийшла до суду раніше і зайняла всі місця в залі, а другій стороні
довелося стояти. По-друге, вхід в будівлю суду пікетували учасники своєрідного
флешмобу: старі євреї в смугастих робах в'язнів концтабору з плакатами Фашизм
не пройде! на грудях скандували свої вимоги до суду. По-третє, під час виступу
захисту в залі виникав шум, створюваний представниками єврейської громади.
Начебто є підстави для обурення українців, але хто ж заважав їм так само
організовано підтримати "свого" політика?
Життя влаштоване так, що всі ми змушені конкурувати один
з одним. Конкурують індивідууми, конкурують сусіди, колеги, соціальні групи,
народи, країни. Хто програє у цій боротьбі, той приречений на животіння або в
кращому випадку на другі ролі. І євреї тому, можливо, такі успішні, що
зрозуміли це краще і раніше за інших. Це знання, ця їхня культурна самобутність
були вироблені в багатовіковій найжорстокішій боротьбі за виживання, в опорі
гонінням, стражданням і безправ'ю. І в таких умовах євреї не тільки зберегли ідейну,
ментальну і релігійну сутність своєї нації, але й навчилися досягати успіху.
Я не закликаю українців ставати євреями. Це неможливо. Я закликаю їх суворо поглянути на себе. Адже змінюватися українцям точно доведеться. І чому б не взяти з євреїв приклад? Євреї вже довели всьому світові, що їх є за що поважати
Я не закликаю українців ставати євреями. Це неможливо. Я
закликаю їх суворо поглянути на себе. Адже змінюватися українцям точно
доведеться. І чому б не взяти з євреїв приклад? Євреї вже довели всьому
світові, що їх є за що поважати, що вони нікому не дозволять себе ігнорувати,
що вони всіх змусять із собою рахуватися. І те саме варто взяти на озброєння
українцям.
Згадайте, коли розпадався Радянський Союз, євреї першими
розібралися в нових можливостях, раніше за інших скористалися правом участі в
приватизації, виявили далекоглядність і явили всьому світу найвищий ступінь
енергійності в придбанні і акумуляції всіляких фінансових, промислових і
будь-яких інших активів. І, зрозуміло, євреї кинулися до найціннішого і
багатообіцяючого активу – влади.
Я розумію, що мене відразу звинуватять у захисті
єврейської жадібності, нахабства, нерозбірливості в засобах і багато чого
іншого. Але знову повторю: ситуацію породили не євреї, вони нею лише
скористалися. А українці не зуміли. У нашому недосконалому конкурентному світі
ніхто не стане чекати приходу найморальнішого покупця, а віддасть свій товар,
свої активи тому, хто запропонує кращу ціну й умови. Так навіщо ж суворо судити
євреїв? Чи не краще подивитися на себе і спробувати з'ясувати, чому програли,
проґавили українці?
Давайте згадаємо настрої, що панували в країні, коли
українські євреї, ризикуючи, зі шкури лізли, але домагалися поставлених цілей.
Вони накопичували кошти, перетворюючи їх на майстерні, магазини, фабрики і
заводи, вели виснажливу боротьбу за виживання. А як тоді повелися українці?
Нашим девізом тоді стало "Маємо те, що маємо", "Якось воно буде, бо ще такого
не було, щоб ніяк не було". Сподіваюся, український інтелектуальний тренд
початку 1990-х вам зрозумілий.
Навіть більше, поки євреї закладали перші цеглини у вежу
українського капіталізму, самі українці-городяни масово кинулися вирощувати
картоплю. Ну далася ж нам ця картопля! Вона не тільки продемонструвала нерентабельність
і безперспективність архаїчного способу господарювання – вона стала символом
нерозуміння процесів, що відбуваються в суспільстві. Опустивши погляд на
грядку, люди ховалися від усіх реальних проблем, що вирували в країні.
Так причому ж тут, даруйте, євреї?
Якщо хочеш бути успішним, потрібно бути готовим змінюватися і не розраховувати при цьому на поблажливість з боку конкурента
Ймовірно, якщо хочеш бути успішним, потрібно бути готовим
змінюватися і не розраховувати при цьому на поблажливість з боку конкурента.
Зараз в українців з'явилася певна надія на виправлення
помилок: до парламенту прийшла Свобода, яка декларує захист українських
пріоритетів. Якось Олег Тягнибок, відповідаючи ізраїльському кореспонденту,
сказав: "Ми поважаємо євреїв, але поважайте і ви нас!". Цілком гідна позиція.
На жаль, філологічний демарш іншого свободівця, Мірошниченка, тут явно дисонує.
То як українцям гідно вийти із ситуації? А просто взяти і
по-єврейськи, по-хитрому, обійти цей казус і зайнятися чимось більш потрібним і
злободенним. Наприклад, тому ж самому Мірошниченку внести в Раду який-небудь
актуальний законопроект, настояти на вирішенні важливого для всієї України
питання, заблокувати проходження якогось антиукраїнського закону, явити країні
приклад патріотизму і толерантності. За таке, думаю, Свободі всі будуть вдячні.
А антисемітський скандал забудеться сам собою.
***
Ця колонка опублікована у №1 журналу Корреспондент від 11 січня 2013 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонено.
Відгуки та коментарі надсилайте за адресою [email protected]