RU
 

Корреспондент: По колгоспах шикуйсь. Протягом двох десятиліть радянська інтелігенція разом із селянами билася за врожай

17 січня 2013, 10:26
0
178
Корреспондент: По колгоспах шикуйсь. Протягом двох десятиліть радянська інтелігенція разом із селянами билася за врожай
Фото: З особистого архіву Маргарити Пасховер
Співробітники Центральної фотолабораторії Києва допомагають селянам у збиранні врожаю. 1970-ті роки

Понад два десятиліття представники радянської інтелігенції – студенти, викладачі, інженери та навіть вчені – по кілька разів на рік перетворювалися на рядових селян і їхали в села на боротьбу з врожаєм, пише Олександр Пасховер у №1 журналу Корреспондент від 11 січня 2013 року.

У 1954 році під час закритих зборів партактиву у Владивостоці Микита Хрущов, перший секретар ЦК КПРС, лідер СРСР, зробив незвичайне відкриття: "Я був робітником – соціалізму не було, а картопля була. Зараз соціалізм побудували, а картоплі немає".

Щоб поєднати соціалізм з картоплею, головний комуніст планети розпочав реформи. Але внаслідок його незграбних дій до початку 1960-х років з прилавків магазинів стала зникати не тільки картопля, а й м'ясо, ковбаса, молоко, масло. Однією з причин цього явища стало те, що сільська молодь масово виїжджала в міста, і села, що вимирали, вже не могли прогодувати урбанізоване населення, чисельність якого зростала.

Щоб якось допомогти продовольчому комплексу країни, що дихав на ладан, партія й уряд з початку 1970-х стали посилати на битву з урожаєм міську інтелігенцію. Поїздки працівників підприємств у підшефні колгоспи на дні і тижні стали обов'язковими

Щоб якось допомогти продовольчому комплексу країни, що дихав на ладан, партія й уряд з початку 1970-х стали посилати на битву з урожаєм міську інтелігенцію. Поїздки працівників підприємств у підшефні колгоспи на дні і тижні стали обов'язковими.

Тимчасово відряджені в радянську глибинку професори і студенти скидали із себе міський пафос і в перервах між збиранням картоплі, капусти, помідорів цілком поринали у світ гуляння з піснями, танцями, із самогоном і вільнодумством.  

Як же було весело, згадує колишній студент Дніпропетровського держуніверситету Микита Потураєв. Було важко, каже колишня співробітниця київського фармпідприємства Дарниця Галина Мошницька. По всякому було, зазначає подружжя Наталі й Геннадія Константинових.

Втім, врятувати радянські колгоспи ні ті, хто веселився, ні ті, що сумував, так і не змогли.

Все зникло

У вересні 1963 року під час засідання президії ЦК КПРС Хрущов виніс на публічне обговорення питання про підвищення цін на картоплю. Ця ідея, яка належала Миколі Підгорному, досвідченому першому секретарю ЦК Компартії України, била по самолюбству радянського лідера: бо він ще в травні 1957-го пообіцяв країні, що в найближчі роки СРСР наздожене і пережене Америку з виробництва м'яса, молока і масла на душу населення.

Намагаючись дотягнутися до мрії, 25 серпня 1958 року бюро ЦК КПРС навіть прийняло постанову Про заборону утримання скота в особистій власності громадян, що мешкають у містах і робітничих селищах. А на грудневому пленумі Хрущов висунув вимогу до селян скоротити розміри присадибних ділянок, оскільки городи відволікають їх від повноцінної роботи на колгоспних полях. Та й який сенс тримати домашню скотину, вирощувати овочі і фрукти, якщо ось-ось в магазині буде всього повно. У 1961-му на XXII  з’їзді КПРС Хрущов взагалі розхоробився, пообіцявши: "нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі". 

Після неврожайного літа 1963-го з прилавків магазинів у містах Союзу зникли ковбаса, м'ясо, масло і навіть цибуля

Однак після неврожайного літа 1963-го з прилавків магазинів у містах Союзу зникли ковбаса, м'ясо, масло і навіть цибуля.

"Ну як це може бути, щоб цибулі не було? – дивувався Хрущов під час засідання президії. – У нас ціни зросли на цей дріб’язок у десять разів. Ну що за ганьба? Так що, ми будемо тепер привчати людей, що комунізм, і ви їжте суп без селери, без петрушки, без кропу? Соціалізм є, а кропу немає, картоплі немає, й іншого немає".

Щоб врятувати село, Хрущов за рахунок дрібних господарств збільшив колгоспи і радгоспи і дозволив цим надгігантам закуповувати сільгосптехніку безпосередньо у виробників. Ставку реформатор зробив і на меліорацію, а також на виробництво добрив.

Але вирішити проблему Хрущов не зміг і незабаром був відправлений у відставку. Леонід Брежнєв, його наступник, продовжив гнути ту саму лінію партії

Але вирішити проблему Хрущов не зміг і незабаром був відправлений у відставку. Леонід Брежнєв, його наступник і генеральний секретар ЦК КПРС, продовжив гнути ту саму лінію партії.

У 1965-му колгоспам і радгоспам списали багатомільйонні борги, підвищили закупівельні ціни, знизили ціни на техніку, дозволили розпоряджатися передбачуваним надприбутком. З бюджету потекли струмочки дотацій, а з міст у сезон збирання стали стікатися річки безкоштовної робочої сили, що направлялася в колгоспи з підприємств, які в масовому порядку брати шефство над сільгоспвиробниками.

"Полям і фермам наша ударна, самовіддана праця! – такий заклик прозвучав з першої смуги Комсомольской правды 7 жовтня 1972 року. – ЦК ВЛКСМ прийняв постанову про завдання комсомольських організацій з мобілізації комсомольців і молоді на успішне завершення осінніх польових робіт".

Не вчися, студенте

З початку 1970-х років загальний сільськогосподарський обов'язок для школярів, студентів, службовців, робітників та інтелігенції став у СРСР таким само непорушним, як і військова повинність. З ранньої весни і до пізньої осені городяни покірливо виїжджали на великі і малі битви за врожай.

Заради аграрних перемог студенти відкладали підручники, інженери забували про креслення, а вчені – про свої дослідження. Відмінності були лише в тому, що якщо робітники, службовці, інженери, лаборанти, професура та інші їздили в колгоспи на один-два дні, то студенти споряджалися в похід на два-три тижні, а то й на цілий місяць.

На цю мобілізацію міських мас поет, актор і бард Володимир Висоцький відреагував іронічним хітом: "Товарищи ученые, доценты с кандидатами! Замучились вы с иксами, запутались в нулях. Сидите, разлагаете молекулы на атомы, забыв, что разлагается картофель на полях".

Шефська допомога селу здавалася загальним благом. Колгоспи отримували безкоштовні трудові м'язи, готові працювати за їжу. Городянам зберігали їхню середню зарплату, а як бонус вони привозили з "трудових відряджень" продукти харчування

Шефська допомога селу здавалася загальним благом. Колгоспи отримували безкоштовні трудові м'язи, готові працювати за їжу. Городянам зберігали їхню середню зарплату, а як бонус вони привозили з "трудових відряджень" продукти харчування.

"Картопля" міцно ввійшла в побут радянських городян. Наприклад, таких, як подружжя Константинових.

У 1972 році Наталя Константинова доучувалася в київському педінституті на факультеті української філології, а її чоловік починав післявузівську трудову діяльність фахівця в Проектному інституті нафтової промисловості УРСР за фахом космічна геодезія і картографія.

"Ми щойно одружилися. У нас молода родина. Настає субота, неділя, хочеться побути разом, а тут картопля, – розводить Константинова руками. – Я як згадаю ту картоплю – дощі, ватники, холоднеча страшна".

Їздити подружжю доводилося в різні боки, оскільки за кожним радянським вузом або підприємством був закріплений свій колгосп. І поки студентка педінституту рубала капусту в одному місці, її чоловік-геофізик збирав картоплю на полях за 100 км від місця дислокації дружини.

Крім картоплі, була маса інших робіт, згадує Геннадій Константинов. "Прийшла рознарядка в інститут – перебрати на складах овочі, що гниють. І якщо в колгосп можна було сплавити молодь, то тут уже їхали всі відділи, і начальники, і підлеглі", – згадує він.

У ті роки Мошницька, лаборант фармзаводу Дарниця, також була змушена періодично відкладати роботу з аналізів лікарських засобів заради поїздок з колегами на сортування овочів.

"Кожного тижня, з ранньої весни до пізньої осені, їздили на плодоовочеву базу і чистили капусту, – розповідає вона Корреспонденту. – Звичайно ж, всі обурювалися".

Поки комсомолка Мошницька обурювалася, радянська преса, наприклад газета Сільське життя від 4 жовтня 1978 року, захлинаючись, славословила передовиків: "Гарну ініціативу виявив колектив Львівського обласного об'єднання пасажирського транспорту, що шефствує над колгоспом імені Ілліча. Досвідчені фахівці підприємства допомогли механізаторам колгоспу в збиранні врожаю".

Як було весело

Колективні поїздки на картоплю – студентська романтика. Тут процвітало вільнодумство, отримувався перший досвід інтимного спілкування з протилежною статтю і самогоном.

Колективні поїздки на картоплю – студентська романтика.Тут процвітало вільнодумство, отримувався перший досвід інтимного спілкування з протилежною статтю і самогоном

"Займалися тим, чим не можна було займатися, – якомога коректніше зауважує Потураєв, студент зразка 1980-х. – Із собою зазвичай везли горілку. Коли вона закінчувалася, досліджували можливості місцевих магазинів, потім ішов самогон різного типу, найчастіше жахливий".

У Херсонській області, куди в кінці 1980-х студент романо-германського відділення Дніпропетровського університету Потураєв і його однокурсники їздили на допомогу колгоспам, трилітрова банка міцного напою місцевого розливу коштувала близько 3 руб., тобто даром. Але бували у студентів і сухі дні.

Тимчасовий "в'язень" радянських колгоспів із захопленням згадує, як вечорами з однокурсниками вони проводили літературні капусники, писали вірші, влаштовували концерти, сперечалися до хрипоти про перспективи ядерної війни, можливості експедиції на Марс і пророкували один одному, хто ким виявиться років десь через 20.

"Там кувалося студентське братство, і розмови там велися вільнодумські", – розповідає Потураєв.

На таких посиденьках зустрічалися ті, хто в звичайному житті рідко перетинався

На таких посиденьках зустрічалися ті, хто в звичайному житті рідко перетинався. "У нас на факультеті вчилася донька [письменника Михайла] Чабановського і [поета Олександра] Підсухи, – згадує Наталя Константинова. – З ними було дуже цікаво".

Колективні поїздки на допомогу рідному колгоспові відіграли значну роль і у формуванні нових осередків радянського суспільства. Потураєв каже, що знає як мінімум три сім'ї, створені після таких ось сільгосптурів.

Сергій Лапкін і Юлія Бондаренко, однокурсники по Запорізькому індустріальному інституту, теж знають таку сім'ю – свою. Увесь вересень 1988-го вони разом збирали в підшефному колгоспі помідори, а влітку наступного року вирушили скріплювати свої томатні стосунки в Запорізький РАГС.

"В інституті не було часу спілкуватися, щоб ближче познайомитися, – буквально в один голос розповідає подружжя. – А в колгоспі краще дізналися одне про одного".

Усе в поїздках було добре. Ідеалістичну картинку псувала лише одна деталь – необхідність щодня працювати під палючим сонцем або потопати по коліно в бруді на колгоспних полях. Константинов згадує, що для приїжджих була встановлена ​​жорстка денна норма збору врожаю. Йому, наприклад, слід було до кінця зміни зібрати два мішки картоплі.

Для студентів та працівників НДІ, які відвикли від примітивної сільської праці, цей хліб був вельми гірким

Для студентів та працівників НДІ, які відвикли від примітивної сільської праці, цей хліб був вельми гірким. Щоб швидше впоратися із завданням і піти на "заслужений відпочинок", спостережливі городяни йшли на всілякі виверти.

Так, Константинов згадує, що вони спеціально займали край поля. Коли п'яний тракторист на своєму агрегаті, устаткованому картоплезбиральним обладнанням, зигзагами їхав по краю, він залишав тут майже невикопаними один-два ряди. Вигода була очевидною: після трактора в землі лежала дрібна картопля, розкидана по великій площі, – щоб набрати два мішки такої, доводилося довго бродити по полю. А в уцілілих рядах можна було швидко насмикати великі бульби.

"Можна було за дві години все зібрати і йти пити пиво", – згадує колишній "колгоспник".

Безплідні зусилля

Потураєв упевнений, що ідея масового залучення городян до сільгоспробіт належить Михайлу Суслову, другому секретарю ЦК КПРС, головному контролерові радянської ідеології, культури й освіти. І метою кампанії було не стільки піднімання агрогосподарств, скільки прагнення партії "приземлити" інтелігенцію, що відірвалася від своїх робітничо-селянських коренів. Суслов нібито хотів стерти відмінності між городянами і селянами. І прорахувався.

"Ніякої змички міста із селом не відбулося. Бійки були, смички – ні", – констатує колишній студент.

Розвитку села "міські шефи" не допомогли. Вони скоріше посприяли консервації застою

Як би там не було, розвитку села "міські шефи" не допомогли. Вони скоріше посприяли консервації застою. Керівництво колгоспів, яке завжди могло розраховувати на десант безкоштовної робочої сили, не прагнуло закуповувати сівалки, комбайни, картоплезбиральні машини. А те, що купували, швидко ламалося через велике навантаження: до 1970 року один радянський трактор в середньому обробляв 117 га ріллі, тоді як, приміром, у США – 37 га, у Західній Німеччині – 6 га.

Але, навіть маючи під рукою городян, аграрії не могли прогодувати країну – проти них грала сама демографія. Населення міст зростало, а селян ставало все менше. Так, якщо у 1970 році в українських селах проживало 21,4 млн осіб – 45% від усього населення УРСР, то в 1989-му – 17,1 млн, тобто 33%.

Особисті городи, незважаючи на боротьбу з присадибними господарствами, так і залишилися головною кормовою базою жителів країни

Не дивно, що особисті городи, незважаючи на боротьбу з присадибними господарствами, так і залишилися головною кормовою базою жителів країни. У 1979 році підсобні господарства займали лише 2,8% посівних площ країни, але на них виростили 59% обсягу картоплі, 30% молока, 29% м'яса і 33% яєць.

"Приносили ми взагалі хоч якусь користь? – запитує сам у себе Константинов. – Думаю, що вона була вельми умовна. Вважаю, що та картопля тих зусиль і витрат не коштувала".

***

Цей матеріал опубліковано в №1 журналу Корреспондент від 11 січня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: допомогаврожайінтелігенціяколгоспи
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua
Читати коментарі

Корреспондент.net в соцмережах