Корреспондент: Новий Вавілон. Українці масово тікають з бідної провінції на роботу до Києва

Українці тікають з ураженої бідністю провінції в ситу столицю, перетворюючись на нову особливу касту – внутрішніх гастарбайтерів. Приїжджі трудівники готові на все, лишень зачепитися в Києві, який їм здається раєм, пише Катерина Іванова у №4 журналу Корреспондент від 1 лютого 2013 року.

Брати Іван та Роман Салатови з Білої Церкви ділять у Києві сім квадратних метрів на двох. Вони займають одну з чотирьох кімнат, що здаються в оренду в приватному будинку. Замість шафи їм слугують ящики з-під бананів, складені в піраміду біля стіни. Крім "шафи", в кімнаті ледь уміщуються два невеликі ліжка і комп'ютерний столик.

За таку обитель брати Салатови щомісяця платять по 700 грн. кожен. Це максимум, який вони можуть собі дозволити, працюючи продавцями на оптовій базі і заробляючи по 4,5 тис. грн. кожен.

Втім, доходом брати задоволені. "Не маючи вищої освіти, на 2 тис. грн. роботу в Білій Церкві якщо знайдеш, добре буде", – каже 31-річний Роман.

Велика різниця в зарплатах між Києвом і провінцією – офіційно на третину вища, а реально – в рази – головний двигун міграції дешевої робочої сили в столицю

Велика різниця в зарплатах між Києвом і провінцією – офіційно на третину вища, а реально – в рази – головний двигун міграції дешевої робочої сили в столицю і причина появи особливої ​​касти гастарбайтерів – трудових мігрантів у своїй власній країні. За підрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень, одних лише трудових мігрантів, які проживають у столиці без реєстрації, вже близько 1 млн.

Причини концентрації ділової активності винятково у столиці, а також містах-мільйонниках, експерти вбачають у краху радянської системи планування і жахливих умовах для ведення бізнесу, які перешкоджають внутрішнім і зовнішнім інвестиціям, що могли б створити нові робочі місця.

А тепер у київських роботодавців очі розбігаються від охочих працевлаштуватися. Найохочіше беруть претендентів на робочі вакансії – зварювальників, слюсарів, токарів, продавців, водіїв і будівельників. Але багато хто з приїжджих погоджується на будь-яку роботу і готовий цілодобово стояти на неофіційних трудових біржах, а ночувати – на вокзалі.

"Люди намагаються виїхати [з насиджених місць на батьківщині] в надії на те, що, знайшовши хоча б якусь роботу, потім з часом зможуть обжитися, придивитися і, можливо, залишитися у столиці", – підсумовує Лариса Лисогор, заввідділом економіки праці Інституту демографії та соціальних досліджень.

Квиток в один кінець

Київ і Первомайськ, що на Миколаївщині, розділяють лише три з половиною години їзди на автомобілі, але мешканцям маленького містечка ця відстань здається прірвою. "Це тут, в Києві, люди живуть, а у нас існують", – нарікає 35-річний Микола Новиков, який зовсім недавно працював механіком на одному з найбільших підприємств свого регіону й отримував 2 тис. грн.

Тиждень тому він перебрався в столицю, і його нинішня робота таксистом здається йому межею мрій – тут він сподівається отримувати в п'ять разів більше. Нехай не 10 тис. грн., але 6 тис. в Києві людині робочої професії або без неї заробити можна, кажуть ті, хто вже не перший рік їсть столичний хліб. Щоправда, для цього доведеться "рвати без відпочинку".

Один з таких співгромадян – Віталій, 24-річний тракторист, який попросив не називати його прізвище в пресі, але охоче погодився сфотографуватися, – переступає з ноги на ногу на площі біля метро Вокзальна. Це місце, прозване в народі "п'ятачком", є нелегальною біржею праці, куди щодня в пошуках роботи сходяться мінімум півсотні людей.

Віталій, уродженець села Сосниця Черкаської області, приходить сюди щодня до восьмої ранку. Він погоджується на будь-яку працю – доводилося і вагони розвантажувати, і сіль розфасовувати, й охоронцем чергувати, і листівки роздавати. "Я не перебираю, – каже він. – Головне, щоб гроші платили, і ставлення гарне було".

Продати свої робочі руки на "п'ятачку" можна в середньому за 200 грн. на день. Це вп'ятеро більше, ніж Віталій міг заробити у себе вдома, працюючи механізатором на пилорамі

Продати свої робочі руки на "п'ятачку" можна в середньому за 200 грн. на день. Це вп'ятеро більше, ніж Віталій міг заробити у себе вдома, працюючи механізатором на пилорамі.

Якщо Віталія наймають на довгострокові проекти, переважно будівельні – на три-шість місяців, можна вважати, що дуже поталанило. Найчастіше таким, як він, дістається робота, на яку не йдуть кияни, констатує Лисогор. Причому мова йде не тільки про підсобників, а й про продавців у супермаркетах, водіїв, слюсарів, будівельників та інші робітничі спеціальності.

"Кожен другий у нас – приїжджий", – розповідає Микола Лось, начальник відділу з роботи з корпоративними клієнтами Таксі Трійка. Вартість проїзду в Києві в два з половиною разу вища, ніж, приміром, у Житомирі, більше замовлень і чайових – це й приваблює водіїв з провінції.

27-річний таксист Сергій Вовк з Попільні, що на Житомирщині, столичними вулицями колесить уже другий рік, але не перестає дивуватися економічній прірві, що розділяє центр і регіони. Особливо вражає його велика кількість дорогих машин і фешенебельні вітрини.

"Я спочатку навіть боявся заходити в супермаркет, губився", – зізнається Вовк.

Дивують його і кияни. "Дуже пафосні, – ділиться таксист. – Навіть на елементарне запитання, як пройти, відповідають з таким виглядом, ніби підійшов грошей позичити".

Зі зневагою ставляться до найманим працівників і багато роботодавців. "У них ставлення свинське: буває, просто не розраховуються з нами", – скаржиться 39-річний майстер з виробів з червоного дерева Андрій Караван, який ходить на привокзальну "біржу" вже дев'ятий рік.

Середньостатистичному заробітчанину перший час не по кишені не те що окрема квартира – навіть кімната. Найчастіше приїжджі знімають просто спальне місце за 500-700 грн. на місяць на околиці Києва

Караван знімає квартиру біля станції метро Славутич. За заробітчанськими мірками живе він непогано, адже середньостатистичному заробітчанину перший час не по кишені не те що окрема квартира – навіть кімната. Найчастіше приїжджі знімають просто спальне місце за 500-700 грн. на місяць на околиці Києва.

Зазвичай це кімнати, обставлені по периметру двоярусними ліжками, в яких розміщуються по п'ять-шість осіб, розповідає Віталій. "А буває, що в троячку заселяють по 30 осіб", – додає він.

Але й це не найгірший варіант. Віталій п'ять років тому, як і багато його земляків, втік до столиці від безгрошів'я і безперспективності з кількома гривнями в кишені. "Там все набагато гірше: сидять, квасять", – констатує він.

За підрахунками, наприклад, профспілок Волинської області, звідки багато хто прагне потрапити в столицю, рівень безробіття в регіоні втричі вищий за офіційну цифру, а, отже, сягає 30%, що в кілька разів перевищує показники по Києву. Ті ж "щасливчики", яким у Волинській області пощастить з роботою, можуть розраховувати, за даними Держкомстату, на середню зарплату 2,4 тис. грн, що майже вдвічі менше київського показника у 4,7 тис. грн.

Великий перекіс

Проблема диспропорції на ринку праці України виникла після розпаду СРСР, вважає Юрій Гаврилечко, економіст й експерт з проблем зайнятості населення. Коли система загальної зайнятості, що лежала в основі радянської економіки й у якій робочі місця створювалися рівномірно по всьому держсектору, була зламана, їй на зміну нічого створено не було.

Коли система загальної зайнятості, що лежала в основі радянської економіки й у якій робочі місця створювалися рівномірно по всьому держсектору, була зламана, їй на зміну нічого створено не було

Що сталося, наочно видно за складом трудової армії, яка окупувала столицю, – у ній є вихідці практично з усіх областей, адже кожен регіон за часів Союзу мав свою спеціалізацію.

Приміром, Чернігівська область і Крим – нинішні лідери з безробіття – були віддані держпланом під розселення військових пенсіонерів, розповідає Ігор Шевляков, економіст Міжнародного центру перспективних досліджень. Відповідно, тут не будували промислових підприємств, які потребували б великої кількості робочих рук.

В областях з промисловою спеціалізацією – Запорізькій, Луганській, Донецькій, Харківській – причини нестачі робочих місць інші. Тут зосереджено безліч невеликих міст з містоутворюючими підприємствами. Багато з цих індустріальних гігантів, зокрема, оборонні, машинобудівні, пов'язані з легкою промисловістю, припинили своє існування ще в 1990-х. А в тих нових виробництвах, що прийшли їм на зміну, число робочих місць є мізерним, резюмує Шевляков.

Однак і на колишніх держпідприємствах, що зуміли вписатися в ринкові відносини, справи сьогодні йдуть не дуже гладко. В результаті знижується попит населення на послуги і товари, які пропонує в регіонах малий і середній бізнес: жителі провінції економлять на одязі та розвагах. За цим логічно йде скорочення робочих місць і в приватному секторі.

Так, Олена Недашківська, бухгалтер з містечка Малин, що на Житомирщині, позбулася свого місця в приватному банку, потрапивши під скорочення. "Довелося їхати до Києва, де вже й так півМалина", – каже вона.

Тепер Недашківська працює покоївкою у двох столичних родинах, отримуючи за кожне прибирання свою тижневу банківську платню. Для економії на оренді житла вона по шість годин витрачає на те, щоб дістатися з дому до столиці й назад – добре, що робити це доводиться двічі-тричі на тиждень.

Відсутність роботи на периферії – результат провальної фінансової політики держави за роки незалежності

Відсутність роботи на периферії – результат провальної фінансової політики держави за роки незалежності, констатує Гаврилечко. "Якщо у 90-ті роки приблизно 50% грошей, зароблених у регіоні [податкових відрахувань], залишалося в регіоні, а решта йшла в центр [Київ], то зараз 80-90%, а то й більше грошей іде в центр, а вже звідти перерозподіляється по всій країні", – пояснює він. У підсумку коштів на розвиток у регіонів катастрофічно не вистачає.

Такий метод управління країною, коли вся її економіка зосереджується в центрі, Олександр Охріменко, президент Українського аналітичного центру, називає азіатським – "де хан, там і орда".

Для порівняння: у Польщі, що також вийшла свого часу із соцтабору, такого перекосу між економіками центру і периферії немає. Зарплати у Вроцлаві, Познані, Кракові, Катовіце і Гданьську майже не відрізняються від варшавських, так само як і ціни, розповідає Ярек Гросс, 40-річний службовець із Вроцлава. "Це дозволяє полякам вільно змінювати місце проживання, не втрачаючи при цьому якості життя", – пояснює він.

Водночас Гросс визнає, що і в Польщі багатьох приваблює Варшава. Але якщо його співвітчизники прагнуть від хорошого до кращого, то українці – від важких умов до більш-менш стерпних, уточнює Гросс.

Вдихнути життя в українські регіони могли б інвестиції, одностайні аналітики. Хоча підстав для цього немає

Вдихнути життя в українські регіони могли б інвестиції, одностайні аналітики. Хоча підстав для цього немає, констатують вони.

"[Бізнесмени] не впевнені, що завтра це [створене ними] підприємство залишиться, як і раніше, їхнім, а без впевненості в майбутньому ніхто не буде інвестувати. Немає таких божевільних", – пояснює Гаврилечко.

Всі опитані Корреспондентом експерти не плекають надії, що клімат у регіонах найближчим часом зміниться. "Досить великі групи населення продовжуватимуть шукати можливість заробітку й у внутрішній міграції [до столиці], і міжрегіональній", – прогнозує Шевляков.

А поки що ті, хто приїхав заробити в столицю, свято вірять у власну формулу успіху: якщо вдасться пройти випробування Києвом, через десять, а іноді й сім років вони "будуть міцно стояти на ногах". Приміром, Караван за дев'ять років роботи на "п'ятачку" купив невеликий будинок в Житомирській області. Більшість його "колег" про таке тільки мріють.

Брати Салатови мріють про інше – відкрити власний бізнес і купити автомобіль. "Щоб на машину скласти, потрібно вісім місяців, – ділиться розрахунками Роман Салатов. – По 1 тис. грн. на місяць відкладати, і за $ 1 тис. можна взяти чудову Таврію".

Позаштатний розклад

Перекоси на ринку праці України наочно ілюструє дисбаланс зарплат і вакансій між найбільшими містами країни і регіонами

Дані Держкомстату, Державної служби зайнятості

***

Цей матеріал опубліковано в №4 журналу Корреспондент від 1 лютого 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.