Корреспондент: Добрі всередині. Лист з ПАР

Жителі Йоганнесбурга, міста, від якого вже в аеропорту пахне золотом і грошима, з метою безпеки пропускають по парканах навколо своїх будинків струм. При найближчому розгляді виявляється, що ніякого струму немає, є тільки гостра необхідність захистити себе, пише Олексій Саміляк, розробник програмного забезпечення, у №5 журналу Корреспондент від 8 лютого 2013 року.

Про втому від перельоту я забув, щойно літак приземлився в міжнародному аеропорту OR Tambo міста Йоганнесбурга. Мене переповнювала цікавість, і хотілося скоріше вибратися назовні, щоб розгледіти бізнес-серце Південно-Африканської Республіки у всій красі. Вже в будівлі аеропорту відчувався дух розкоші і комфорту, до яких київському Борисполю поки що далеко, а найкращі повітряні вокзали Європи – вже мають. За межами аеропорту мене чекали не пустеля і пісок, а акуратні газони та зелені дерева. Цікаво, що земля в ПАР через високий вміст заліза має червонуватий відтінок, тому спочатку здавалося, що я перебуваю на облагородженому Марсі.

З аеропорту в Йоганнесбург ми їхали швидко і комфортно завдяки швидкісному хайвею з ідеальним дорожнім покриттям: ПАР вкладає чималі кошти в транспортну інфраструктуру. Про те, що місто виросло на золотодобувних шахтах, нагадують численні терикони.

В Йоганнесбурзі високий рівень злочинності, і люди всіма засобами
намагаються захистити своє житло

Місцеве населення воліє жити в окремих котеджах або котеджних містечках, а висотних будівель в місті досить мало, і всі вони зосереджені в центрі. Причому більшість приватних будинків і котеджних містечок обнесені високими парканами, по верху яких натягнуто дріт під напругою. Це прийнято серед жителів як передмістя, так і центру, і навіть невеликий готель у цілком спокійному районі, де я оселився, був огороджений високовольтних проводом. Мені пояснили, що в Йоганнесбурзі високий рівень злочинності, і люди всіма засобами намагаються захистити своє житло. Хоча в багатьох випадках напруга на дріт не подається, і все це просто для залякування гіпотетичних злочинців. Тим не менш перший час я жив з відчуттям, ніби перебуваю у в'язниці, і за паркан готелю виходити взагалі не хотілося.

Втім, через тиждень цікавість узяла гору, мій страх безслідно зник, і я спокійно пересувався по Йоганнесбургу пішки. Гуляючи по величезним торговим центрам з безліччю різних бутиків, продуктових магазинів, кафе і ресторанів, я розмірковував, як західна цивілізація змогла проникнути і міцно влаштуватися в цій найвіддаленішій країні на всьому Африканському континенті. Зголоднівши, зайшов перекусити в невелике кафе Mugg & Bean, і щойно я переступив поріг цього закладу, мене моментально оточили відразу кілька чорношкірих офіціанток і, сяючи білосніжними посмішками, запропонували вибрати столик. Замовлення принесли швидко, і я був приємно здивований якістю обслуговування, ввічливістю й уважністю персоналу. Іншими словами, сервіс тут поставлений не гірше, ніж на нью-йоркському Манхеттені.

Кухня ПАР досить різноманітна, оскільки формувалася під впливом мігрантів з усього світу. У будь-якому кафе і ресторані вам обов'язково запропонують чай ройбуш чудової якості, вирощений у цій країні. Сприятливий клімат також сприяв розвитку виноробства, і тепер південноафриканські вина отримали всесвітнє визнання. Що стосується м'ясного меню, то майже в кожній сім'ї є традиція смажити стейки або ковбаски на вугіллі – місцеві жителі називають їх braai. Та й життя в котеджах цьому сприяє: для пікніка досить просто зібратися ввечері всією родиною на галявині біля будинку, додати вугілля в мангал і роздути жар. Якщо ж хочеться більш вишуканої їжі, то, згідно із загальноприйнятою в Йоганнесбурзі думкою, найкраще м'ясо подають у ресторані Carnivore, де готують не тільки свинину, яловичину і баранину, але й м'ясо крокодила, зебри, жирафа та інших екзотичних тварин.

Взагалі в цьому місті може подобатися багато чого – ресторани, кафе, шопінг-моли, кінотеатри. Але є одна проблема, яка створить труднощі, – тут немає нормального
громадського транспорту

Взагалі в цьому місті може подобатися багато чого – ресторани, кафе, шопінг-моли, кінотеатри. Але є одна проблема, яка створить труднощі, – тут немає нормального громадського транспорту. І якщо ви ненавидите поїздки в українських маршрутках, то вам обов'язково треба прокотитися в маршрутному таксі Йоганнесбурга, і тоді рідне здасться вам ідеальним транспортом. Часто місцеві маршрутки перебувають у жахливому технічному стані, а водять їх винятково шибай-голови. До того ж часто на африканських "бусиках" відсутній номер маршруту, і розібратися, куди вони їдуть, може не кожен.

Пересуватися по місту, не маючи власного автомобіля, досить складно. Іноді я користувався таксі, а іноді просив колег підвезти мене. Завдяки цьому вдалося відвідати безліч визначних пам'яток, в тому числі парк атракціонів Gold Reef City, в якому можна спуститися у золотодобувну шахту Crown Mines на глибину 200 м і, побачивши там кам'яні брили, що виблискують золотистим кольором, перейнятися духом золотої лихоманки.

Ще одна визначна пам'ятка – заповідник Lion Park, де хоч і є звичайний зоопарк з тваринами в клітках, однак більша частина звірини вільно гуляє по території. По заповіднику дозволено пересуватися на своїй машині, але відкривати двері і навіть вікна з метою безпеки суворо заборонено. Якщо пощастить, ваш автомобіль оточать леви – іноді вони підходять до машини на відстань витягнутої руки і спостерігають за вами з не меншим інтересом, ніж ви за ними.

***

Цей матеріал опубліковано в №5 журналу Корреспондент від 8 лютого 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.