RU
Головна
 

Корреспондент: Лаз в Європу. Лист зі Словаччини

21 лютого 2013, 11:12
0
74
Корреспондент: Лаз в Європу. Лист зі Словаччини
Фото: Фото Вадима Данкова
Кошице є надзвичайно приємним містом

Навіть досвідченим мандрівникам, які випробували на собі десятки авіаліній, не завжди відомо, що дістатися з України в Європу можна іншим шляхом і лише за $ 25, пише юрист Вадим Данков у №6 журналу Корреспондент від 15 лютого 2013 року.

Буквально за дві години їзди від українського кордону розташований одне з найбільш недооцінених з точки зору туристичного потенціалу міст – словацьке Кошице.

Двічі на день з Чопа в бік Словаччини йде вагончик, про який в Україні, на жаль, мало хто знає, інакше він напевно знайшов би свого пасажира

Пильної уваги мандрівника, однак, заслуговує не тільки саме місто, але й один зі способів дістатися до нього. Двічі на день з Чопа в бік Словаччини йде вагончик, про який в Україні, на жаль, мало хто знає, інакше він напевно знайшов би свого пасажира, а не возив повітря, як це відбувається зараз. Ми звикли літати на літаках, орієнтуємося в найбільших світових аеропортах і затерли до дірок сидіння в європейських швидкісних надпоїздах, але досвід перетину кордону в маленькому вагончику словацьких залізниць, впевнений, мав небагато хто.

Повірте, це варто пережити: площа перед Чопським міжнародним вокзалом з рекламними стендами глянцевих журналів аж за 2007 рік, пара випадкових попутників, якими напевно виявляться не такі ж допитливі мандрівники, як ви, а словаки, які приїхали в Україну за дешевим вином та цигарками, напівзруйновані поселення за вікном поїзда в кількох сотнях метрів від кордону з Євросоюзом і, нарешті, яскрава синьо-жовта стела Україна і прикордонні знаки на останніх сантиметрах рідної землі. Також у звичайний туристичний пакет входить допит "не без суб’єктивізму" й одночасне вивчення вмісту сумок і валіз у пошуках надлишків алкоголю та тютюну у виконанні відразу п'ятьох словацьких прикордонників і прибуття в Чьерна-над-Тісоу. Це словацьке містечко застрягло десь в кінці 1980-х, це скоріше близнюк Чопа, ніж будь-яке з багатьох німецьких чи австрійських євросіл.

Очікуєш від міста чогось похмурого, сірого й непримітного, але ніяк не оповитого туманом пустельного містка, що підсвічується неяскравим світлом круглих ліхтарів і веде до найсправжнісінького замку

Кошице затемна зустрічає мандрівника, який прибув до міста вже в комфортабельному вагоні повноцінного поїзда, абсолютно неймовірним, казковим видовищем. Дорога в центр веде через парк, не надто, треба сказати, освітлений. Відповідно, й очікуєш від міста чогось похмурого, сірого й непримітного, але ніяк не оповитого туманом пустельного містка, що підсвічується неяскравим світлом круглих ліхтарів і веде до найсправжнісінького замку, до такого, який діти, надивившись мультфільмів Діснея, бачать уві сні. З настанням дня, з невеликим розчаруванням, дізнаєшся, що замок цей зі смарагдовим дахом був побудований не в Середні віки для якого-небудь принца, а в самому кінці позаминулого сторіччя місцевим архітектором Петром Якабом для себе любого. Замок, однак, навіть втрачаючи ореол таємничості, менш прекрасним не стає.

Ще більшою симпатією переймаєшся до міста в той момент, коли до тебе пізно ввечері в барі готелю звертається літня пара з якимось черговим "туристичним" запитанням, а потім, помітивши, що ти просиш бармена змішати тобі коктейль, наполягає, щоб ти неодмінно спробував домашню 50-градусну сливовицю. Бармен приносить кілька чарок, ви разом п'єте вино, смак якому надає гостинність, розлучаєтеся добрими знайомими, і наостанок бармен начебто по секрету повідомляє, що сивочолий чоловік, з яким ви спілкувалися щойно, – господар готелю.

У променях сонця Кошице не менш красивий, ніж при світлі ліхтарів

У променях сонця Кошице не менш красивий, ніж при світлі ліхтарів. Цілком передбачувано його основні пам'ятки розташовані на вулиці, яка невигадливо називається Головною. Домінантою, як і в будь-якому істинно європейському місті, тут виступає собор, в даному разі споруджений на честь святої Єлизавети. Як і палац Якаба, він є, по суті, новотвором, будучи лише недавно відновленим після однієї із середньовічних пожеж. Однак аура соборної площі все одно оповита магією тієї далекої епохи, що пам'ятає і часи угорського панування, і домінування австрійської корони, й османське вторгнення, і, нарешті, тупіт чобіт чеських солдатів по бруківці на початку ХХ століття, коли місто стало частиною Чехословаччини.

Текли століття, Кошице переходив з рук в руки, горів і знову поставав з руїн, а незмінним залишався лише вид на величні Татри, який відкривається з веж собору Святої Єлизавети. Недалеко від собору розташовані й інші пам'ятки: каплиця Святого Михайла, необарочний Державний театр з танцюючим фонтаном, не таким, як в Дубаї, звичайно, але який абсолютно гармонійно виглядає в Кошице, церква домініканців, єзуїтський костел, Бастіон ката, який був колись частиною оборонних укріплень і названий так, тому що по сусідству з ним проживав міський кат. Пересуваючись від собору до костелу, від каплиці до церкви, блукаючи вузькими вуличками, милуючись величними палацами і яскравими фасадами маленьких будиночків, ви нескінченно полюбите це місто. Можете не сумніватися: воно відповість вам взаємністю.

Крім того, саме ви вирішуєте, скільки заплатити за цю любов: дістатися до Кошице можна як бізнес-класом кількох європейських авіакомпаній за $ 1 тис., так і плацкартою Укрзалізниці до Чопа і далі поїздами словацьких залізниць за 200 грн.

Щасливої ​​дороги!

***

Цей матеріал опубліковано в №6 журналу Корреспондент від 15 лютого 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: туризммістоСловаччинаКошице
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua
Читати коментарі

Корреспондент.net в соцмережах