Новий герой серії інтерв'ю Корреспондента з мерами найбільших міст – Олександр Лук'янченко, донецький градоначальник, розповів Максиму Бутченку про роботу під наглядом Президента, користь для міста від місцевих мультимільйонерів і причини спортивних успіхів донеччан. Матеріал розміщено у №7 журналу від 22 лютого 2013 року.
Кожного разу, коли Олександр Лук'янченко, мер Донецька, сидячи
в кріслі робочого кабінету, обертається ліворуч, він відразу бачить спрямований
на нього погляд Віктора Януковича. Справа в тому, що по ліву руку від мера на
стіні висить велика картина, що зображає главу держави з фотографічною
точністю. І з якої точки на неї не подивися, президентські очі завжди звернені
прямо на тебе.
Меру столиці Донбасу явно хотілося більш детально розповісти про болючі міські проблеми. Але Лук'янченко стримувався, обмежуючись короткими фразами під час опису проблем, зате докладно змальовував успіхи
Схоже, цей погляд багато до чого зобов'язує Лук'янченка.
Наприклад, до стриманості. Так, під час спілкування з ним Корреспондент
зауважив, що меру столиці Донбасу явно хотілося більш детально розповісти про
болючі міські проблеми: про те, що Донецьк разом з Києвом – головні бюджетні
донори, що на місцеве самоврядування залишаються копійки, що робота
прем'єр-міністра не надто тішить міську владу. Але Лук'янченко стримувався,
обмежуючись короткими фразами під час опису проблем, зате докладно змальовував успіхи.
Можливо, проблема не в постійному президентському
"контролі", а в багатому чиновницькому досвіді: вже 11 років Лук'янченко
беззмінно керує Донецьком. За цей час в місті з'явився знаменитий стадіон
Донбас Арена, відбулися ігри Євро-2012. А ще Донецьк став вотчиною вітчизняних
надбагатіїв: кожен четвертий учасник Золотої сотні Корреспондента – виходець із
шахтарського краю.
Відблиски цього багатства падають і на пересічних
донеччан – завдяки місцевим мультимільйонерам-спонсорам місто може дозволити
собі дивовижні нововведення. Зокрема, на кожному комунальному автомобілі стоїть
GPS-навігатор. Оператор стежить за тим, куди машина їде, які виконує роботи. Це
дозволяє оперативно направляти, наприклад, снігоприбиральні машини туди, де
утворився завал.
Розмову з виданням Лук'янченко розпочав, стоячи біля
свого важкого коричневого столу, заваленого папером, аркуші якого лежали навіть
на клавіатурі вимкненого комп'ютера. Потискуючи руку журналістові, мер
багатозначно сказав, обертаючись наліво і киваючи на портрет Президента: "Таку саму
картину я подарував Віктору Федоровичу".
Бесіда з Лук'янченком відбулася в рамках спецпроекту
Корреспондента – інтерв'ю з мерами найбільших українських міст, які багато в
чому визначають життя не тільки регіонів, а й країни в цілому.
- Уперше ви стали мером у 2002-му. У цьому ж році Віктор
Янукович вперше очолив уряд. Які вас пов'язують стосунки?
- Трохи уточню. Я познайомився з Віктором Федоровичем на
десять років раніше зазначених вами подій. У 1992 році я працював першим
заступником губернатора, а він – моїм підлеглим, начальником управління
автомобільного транспорту. Наші стосунки я називаю "робочі – людські". Коли він
приїжджає на Донбас, ми зустрічаємося, розмовляємо. Що б не казали, він був
найефективнішим прем'єром серед усіх, хто працював в незалежній Україні.
- Навіть краще за нинішнього прем'єра Миколи Азарова?
- За результатами – так. Доказ тому – статистика й
економічні показники зростання, припливу інвестицій. Образно кажучи, сьогодні
країна важко дихає.
- У європейських країнах чиновники не виділяють себе стосовно
громадян. Наприклад, Борис Джонсон, мер Лондона, іноді їздить на роботу на
велосипеді. У мера Нью-Йорка Майкла Блумберга немає власного кабінету, і працює
він у загальній кімнаті з іншими службовцями. Колишній президент Німеччини
Крістіан Вульф проживає у звичайному одноповерховому будинку. Якщо подивитися
на будинки українських чиновників, то вони більше схожі на неприступні фортеці.
Як ви думаєте, з чим це пов'язано?
- Я живу в трикімнатній квартирі багатоповерхового
будинку на першому поверсі. Будинок побудований 20 років тому, тому метраж
квартири невеликий. Іноді влітку я ходжу на роботу пішки – без свити, охорони. Під
час цього помічаю: ось тут територія не прибрана, а там огорожі потрібно
зробити. А з роботи пішки ходжу ще частіше.
З приводу того, хто виділяється, а хто ні, – думаю, що це
залежить від самого чиновника і того, як він хоче, щоб ставилися до нього.
- Рік тому ви сказали, що на 2,5 тис. грн. на місяць
можна прожити. Але з таким рівнем доходу важко прожити навіть одному, не кажучи
вже про те, щоб утримувати сім'ю.
- Я ще сказав, що отримую пенсію. Мій загальний дохід –
близько 10 тис. грн. на місяць. На ці гроші прожити можна.
- Припустимо, я – бізнесмен і шукаю місто, в якому хочу
заснувати нову компанію. Я придивляюся до Нью-Йорка, Лондона, Варшави, Донецька.
Що ви могли б запропонувати мені, щоб я відкрив свій бізнес саме у вашому
місті?
- Наприклад, я міг би вам запропонувати земельну ділянку
розміром 400 га для будівництва заводу або фабрики. До нього вже проведені
необхідні комунікації – газ, електрика, вода. З боку влади можу запропонувати
клімат найбільшого сприяння. Це стосуватиметься швидкого оформлення документів
для ведення підприємницької діяльності, дозвільних актів. Ми кілька разів
завойовували перші місця в Україні по зручності ведення бізнесу в місті.
- Судячи з рейтингу журналу Корреспондент, в країні 25
мультимільйонерів родом з Донецька. Як цей факт відбився на житті донеччан?
- Це видно за спонсорською підтримкою. Наприклад, в місті
працює єдине в Україні безкоштовне таксі для інвалідів – Інватаксі. Автомобілі
Ford Sprinter модернізовані для перевезення візочників. У цьому році ввели в
дію соціальну квартиру – в новобудові один блок на поверсі обладнаний для того,
щоб навчати десять сиріт після школи адаптуватися до дорослого життя. З жовтня
відкрив свої двері будинок для мам, які хотіли б залишити дитину в пологовому
будинку. Протягом року їх разом з дітьми будуть забезпечувати всім необхідним.
І, сподіваюся, коли матері перебуватимуть у комфортних умовах, материнський
інстинкт не дозволить віддати потім дитину в притулок.
Сергію Таруті, співвласнику корпорації Індустріальний
союз Донбасу (ІСД) ми настійно запропонували, і він погодився виступити
інвестором критого аквапарку в Парку культури та відпочинку ім. Щербакова. Це
проект канадців, технології німецькі, а побудований за українські гроші.
- За грошовими відрахуваннями до держбюджету Донецьк
займає друге місце по країні після Києва. Про те, щоб в місцевих бюджетах
залишати більше грошей, кажуть давно. Чому нічого не змінюється?
- Донецьк фінансується, як церква, – "десятиною". Дохід міста – 15,6 млрд грн., з
них до держбюджету пішло 78%, майже 9% – до обласного бюджету, а нам залишилося
трохи більше 10%. Це застаріла форма формування бюджету, її необхідно
змінювати. Немає стимулу для розвитку. Але чому не міняють, для мене загадка.
Більше 50% міст не виконують план з перерахунків до держбюджету. Ця цифра
показує ефективність розвитку міст в Україні краще за всякі слова.
- У Києві болюча проблема – стоянки автотранспорту на
тротуарі. У Донецьку теж багато машин, що стоять не на обладнаних стоянках. Як
ви з цим боретеся?
- З цим не побореться ніколи ні мер, ні ДАІ. У людей має
змінитися менталітет водіїв – це їхнє місто, і вони його засмічують.
- Донецьк останнім часом стає відомий своїми спортивними
досягненнями. Футбольний клуб Шахтар виграв чемпіонат. Хокейний клуб Донбас
взяв золото в регулярному чемпіонаті України. Місцевий баскетбольний клуб теж
став чемпіоном країни. Чому Донецьк, а не Харків чи Дніпропетровськ?
- По-моєму, все логічно. Ми за десять років побудували
три льодових арени, а одну реконструювали. В Україні немає більше міст з такою
кількістю льодових арен. Це підштовхнуло розвиток хокею. На хокейних матчах
зали заповнені на 90%, а коли проходять матчі Континентальної хокейної ліги
[турнір за участю провідних клубів Росії, Східної Європи та Казахстану], так і
квитків на всіх не вистачає. У наступному році ми починаємо будувати черговий
ігровий комплекс на 8 тис. відвідувачів. У ньому також буде льодова арена.
Футбольний стадіон Донбас Арена став Меккою для місцевих
уболівальників. У наступному році в місті відбудеться чемпіонат світу з легкої
атлетики. У ньому візьмуть участь атлети зі 140 країн.
- Продовжуючи спортивну тему ... У Європі поширена
практика, коли в одному місті є дві футбольні команди, за одну вболівають багаті,
за іншу – бідні. Наприклад, Рим: за Лаціо вболівають бідні, за Рому – багатії.
ФК Шахтар встановив український рекорд з відвідуваності – в середньому його ігри
відвідують 37 тис. осіб. А донецький Металург, навпаки, найбільш маловідвідуваний
клуб. З чим це пов'язано – в місті мало бідних або всі донеччани вболівають за
Шахтар?
- Команда Металург дуже молода, вона нещодавно стала
повнолітньою – футбольному клубу виповнилося 16 років. До того ж у них чудова
база для футболістів, але немає бази для вболівальників. У планах у Металурга
побудувати стадіон у сусідньому місті Макіївці, населення якого – 400 тис. Там
футболісти перебуватимуть трохи далі від слави Шахтаря і напевно знайдуть своїх
уболівальників.
- За яким параметром можна буде судити про вас, після
того як ви підете у відставку?
- Життя людини дуже коротке. І коли я буду йти по місту,
після того як перестану обіймати посаду мера, хочу, щоб будь-якій людині, яка йде
назустріч, я міг дивитися прямо в обличчя. А після того як пройду, не чути услід
лайок і мату.
П'ять запитань для мера
1. Скільки років ви живете в місті, яким керуєте, і як вперше
тут опинилися?
- У Донецьку я живу з 1962 року, 50 років. Закінчивши
школу, я вступив у Донецький будівельний технікум.
2. Яке з іноземних міст, де ви побували, найбільше вас
вразило і чому?
- Астана, столиця Казахстану. Найсучасніше, найкрасивіше в
архітектурному плані місто, яке бурхливо розвивається.
3. Загальнодоступне місце в місті, де вас можна
найчастіше зустріти без охорони? Чим ви там займаєтеся і в які дні буваєте?
- У мене ніколи не було і немає охорони. Люблю пройтися по
бульвару Пушкіна, йдучи на роботу або у вихідні дні. Заразом можна перевірити
роботу всіх комунальних служб.
4. Де живуть і де навчалися ваші діти – в якому місті, в
якій країні?
Мої діти вчилися, живуть і працюють у Донецьку.
5. Який пам'ятник (людині, події) ви поставили б у місті?
Я створив би музей промисловості Донбасу, щоб зберегти
для нащадків історію народження і становлення регіону.
П'ять граней одного міста
Населення у 1991 році і зараз: на 01.01.1992 – 1,1 млн
осіб, на 01.11.2012 - 989,2 тис. осіб.
Розмір міського бюджету у 2012 році: без трансфертів – 2.296,6
млн грн.; із трансфертами з держбюджету і облбюджету – 4.243,3 млн грн.
Розмір зовнішніх інвестицій в економіку міста у 2012
році: $ 194 млн.
Три головні платники податків міста: Група СКМ – 237, 8
млн грн.; Донецький металургійний завод – 120,5 млн грн.; ВО Конті – 114,5 млн грн.
Партія, що отримала на останніх виборах найбільше
голосів: Партія регіонів – 71,3%
***
Цей матеріал опубліковано в №7 журналу Корреспондент від 22 лютого 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.