Корреспондент: Точка зору. Моя піратська правда

Претензії Америки до українських піратів, які безкоштовно качають чужу інтелектуальну власність, виглядають абсурдними на тлі українських зарплат і загальносвітової тенденції до вільного обміну інформацією без кордонів, пише журналіст Павло Лужецький у колонці, розміщеній у №7 журналу Корреспондент від 22 лютого 2013 року.

Дядько Сем крокує семимильними кроками по планеті, завдаючи удари долі всім, хто становить загрозу основі доктрини ліберального капіталізму, а саме – отримання максимального прибутку: іракський диктатор Саддам Хусейн міг би це підтвердити, якби він був живий. Одну з головних загроз для Сполучених Штатів на цей момент становить Україна, чия зброя масового ураження – це масове "піратство" американської інтелектуальної власності. Такий висновок можна зробити із підсумку, викладеного у звіті на www.iipa.com – офіційному сайті Міжнародного альянсу інтелектуальної власності. Ця американська організація, як зрозуміло з її назви, захищає по всьому світу зоряно-смугасту індустрію копірайту від посягань з 1984 року – шанувальникам Джорджа Оруелла напевно ця дата видаватиметься забавною.

Однак повернемося до звіту, в якому Україна посіла почесне перше місце з піратства. Альянс без особливих дипломатичних викрутасів ставить у провину українцям не тільки повсюдно розповсюджене безкоштовне скачування контенту середньостатистичними обивателями і продаж "палених" дисків з усім, що душі завгодно, але також використання неліцензійного програмного забезпечення українськими урядовими органами, а крім того, "рішення держави не на користь легітимних збирачів роялті". Хоча справжньою кісткою в горлі для заокеанських охоронців копірайту стало відродження з попелу файлообмінника ex.ua, що є, на їхню думку, оплотом порушення американських авторських прав в Україні.

Зупинення роботи ex.ua на початку минулого року викликало падіння трафіку українського сегменту Мережі на 15% і надзвичайно потужний суспільний резонанс: майже відразу після того, як правоохоронні органи прикрили цей сайт, на офіційні ресурси Президента, Кабміну, МВС, СБУ та Верховної Ради були проведені масовані DDoS-атаки, що розкрили їхню уразливість. Фактично це можна вважати найбільш масштабною акцією громадянської непокори у віртуальному просторі за всю історію України у відповідь на непопулярне рішення влади. Воно зачепило дуже різні верстви населення, а не окремі його групи, як це було, наприклад, під час підприємницького Майдану.

Найцікавіше, що фактично першою порадою експертів щодо запобігання подібних атак є профілактика причин, що спонукають ті чи інші групи людей до здійснення таких дій. Тут влада знову стикається з дилемою. Якщо піти на повідку в інтересів США, судячи з усього, доведеться знову підключити правоохоронців до відключення ex.ua і подібних йому файлообмінників. А це знову викличе падіння симпатій до влади, які і так не особливо спостерігаються.

У разі ж зневаги невдоволенням американських правовласників Міжнародний альянс інтелектуальної власності має намір попросити торгове представництво США внести Україну до списку країн, що перешкоджають торгівлі Штатів. У 2002 році Україна вже пережила щось подібне, коли на її експорт в Америку були накладені жорсткі торговельні санкції у розмірі 100% від $ 75 млн товарообігу щорічно, зняті лише у 2005-му. Причина була тією самою – брак поваги до американського копірайту.

Насправді виникає цікавий парадокс: на сьогоднішній день завдяки інтернету суспільство досягло того рівня інтенсивності інформаційного обміну, що, якщо
спробувати задовольнити всі запити поборників інтелектуальної власності, на це просто може не вистачити всіх наявних у користувачів активів

Щоправда, санкції США можна спробувати оскаржити у Світовій організації торгівлі, однак Вашингтон має на СОТ набагато більший вплив, ніж Київ. Доповідь альянсу також стверджує, що експорт маленької букви "с" в кружечку тільки у 2010 році приніс США $ 134 млрд. Більше, ніж експорт американських автомобілів або літаків. Тому не дивно, що її охороняють настільки суворо, – натовпи юристів готові до останньої краплі чорнила в принтерах захищати копірайт, споруджуючи на його захист гори нормативних актів. При цьому стверджується, що копірайт несе світові добро і справедливість, однак насправді виникає цікавий парадокс: на сьогоднішній день завдяки інтернету суспільство досягло того рівня інтенсивності інформаційного обміну, що, якщо спробувати задовольнити всі запити поборників інтелектуальної власності, на це просто може не вистачити всіх наявних у користувачів активів.

Яскравим прикладом піку абсурду навколо копірайту може бути ситуація, яка склалася в Німеччині у зв'язку з діяльністю місцевого Товариства з управління правами на публічне виконання і механічне відтворення музики (GEMA), яке з німецькою педантичністю бореться з найменшими натяками на піратство. Наприклад, якщо там через вашу відкриту Wi Fi-мережу хтось нелегально скачає файл, ви будете винні, і це загрожує великим штрафом.

Щоб не мати проблем з цією організацією, YouTube заблокував для німців ролики падіння челябінського метеорита, зняті російськими водіями на відеореєстратори. Виявляється, вони зафіксували не тільки падіння небесного тіла, але й музику, яка звучала в салонах з автомагнітол, на яку у челябінських автомобілістів не було авторських прав.

У зв'язку з цим пригадуються основні постулати книги голландського експерта з авторського права Йоста Смірса з промовистою назвою Уявіть, що копірайту немає, в якій автор послідовно доводить: можливість безкоштовного розповсюдження інформації – це абсолютне благо. А копірайт шкодить розвитку суспільства, оскільки штучно знижує щільність інформаційних потоків.

Право доступу до інформації важливіше за право інтелектуальної власності, що фактично являє собою форму економічного тиску

На думку Смірса, право доступу до інформації важливіше за право інтелектуальної власності, що фактично являє собою форму економічного тиску. Скасування копірайту приведе не до смерті культури, а до її перезавантаження і розквіту. Як свідчить маніфест Партії піратів Швеції, які завоювали у 2009 році місце в Європарламенті, "ідеї, знання та інформація за своєю природою не є ексклюзивними, і їхня суспільна цінність – у властивій їм можливості поширюватися".

Хоча середньостатистичному українцю не до маніфестів: просто важко купити ліцензійну версію якої-небудь програми за ціною не найгіршої місячної зарплати.

***