Корреспондент: Точка зору. Політичний прорахунок. Вітчизняні політики так і не навчилися користуватися інтернетом

Вітчизняні політики так і не збагнули, що інтернет – це можливість просувати ідеї і спілкуватися зі співгромадянами, а не зайвий шанс сподобатися їм за допомогою проплачених статей, пише Василь Самохвалов, керуючий партнер PlusOne DA, у колонці, опублікованій у №9 журналу Корреспондент від 7 березня 2013 року.

Є така прикмета: якщо секретар носить у кабінет якогось політика паперові роздруківки новин з різноманітних сайтів, то у 90% випадків це означає, що з інтернетом у цього політика чи його політичної сили все погано.

Причина банальна. Оперуючи звичними життєвими аналогіями, наші замшілі політики спробували просунути себе в серця електорату напередодні парламентських виборів за допомогою "новомодного" інтернету, вважаючи його своєрідним аналогом газети. Подумаєш, яка дивина. Скільки ми там сьогодні виходів купили? Десять? А коментаторів зарядили? Достатньо? Звітність – чітко за скріншотами. Найбільш просунуті можуть вжити вербальну конструкцію "треба написати блог". Блог – це така ніби авторська стаття, але тільки в інтернеті.

Таким чином, вони роблять грубу помилку як за формою, так і за суттю, "розміщуючи статті" в потужному засобі комунікації. Навіть більше, вони прагнуть сподобатися, а не просувають власні ідеї. Причому в цьому виді спорту проколюються як представники влади, так і, здавалося б, більш схильна до новацій опозиція.

Підсумок сумний. Причому як у фінансовому, так і в іміджевому плані. Багатомільйонними пам'ятниками в бюджетному еквіваленті коштують такі опозиційні проекти, як Ідеальна країна й Україна третього тисячоліття, запуску яких не допомогло навіть залучення, здавалося б, безпрограшного персонального ресурсу Юлії Тимошенко. Повністю капсулювався від інтернет-аудиторії Арсеній Яценюк.

Можливо, падіння рейтингів на фінальній стометрівці політичного іподрому саме і було пов'язане з відсутністю виразних меседжів та мотивації для молоді, що спілкується переважно в інтернеті

Є й свіжіші історії. Приміром, потішна кампанія в соціальних мережах Партії регіонів під час парламентських виборів 2012 року, коли над їхніми потугами креативу не хихотіли тільки геть позбавлені почуття гумору співгромадяни. Або запускання кольорових коней на всіх рекламних площах країни від Віталія Кличка замість хоча б спроб мобілізувати свій молодіжний електорат. Зрозуміло, що підлітки на вибори ходять менш активно, ніж люди більш поважного віку. Але спробувати варто було. Можливо, падіння рейтингів на фінальній стометрівці політичного іподрому саме і було пов'язане з відсутністю виразних меседжів та мотивації для молоді, що спілкується переважно в інтернеті.

Слоняча поведінка політиків у посудній лавці інтернету породила навіть "модну політтехнологічну думку" про нездатність соціальних мереж й іже з ними якимось чином вплинути на уми співвітчизників. Хоча сувора правда дійсності чи не щодня нівелює цю епатажну тезу.

Саме інтернет став тим майданчиком, на якому кияни трансформувалися з маси в силу, здатну протистояти забудові на місці Гостинного двору. Це з інтернету українці дізналися, що на Президента країни впав вінок. Нарешті, це саме в Києві, найбільш "оцифрованому" місті країни, опозиційні кандидати не програли жодного (!) округу. Причому навіть там, де нікому не відомих й абсолютно безперспективних буквально поклали "під танки" мультимільйонерів. Терміново потрібна допомога на ОВК, Фотографія протоколу, ми лідируємо, Готується штурм, потрібно прийти – ці нехитрі повідомлення в соціальних мережах знаходили тих, хто одягався і приходив до виборчої дільниці.

Вибори відішли, і виборчі штаби повернулися в колишній "аналоговий" стан. Поставивши великий жирний хрест на інтернеті,політики по-старому встали в чергу на політичні телешоу країни

Але вибори відішли, і виборчі штаби повернулися в колишній "аналоговий" стан. Поставивши великий жирний хрест на інтернеті, політики по-старому встали в чергу на політичні телешоу країни. Доходить до смішного. Опозиція практично не користується таким ресурсом, як Twitter, розрахованим на швидке реагування – коротке повідомлення і швидкий ефект.

Тим часом користувачі інтернету підкидають свіжі приклади того, як треба розмовляти і що потрібно робити для того, щоб віртуальна активність приносила відчутні результати. Останній кейс – масована атака на Укравтодор, пов'язана з невтішним станом вітчизняних доріг. Сьогодні боротьба за якісне дорожнє покриття починає набувати ознак громадського руху з гучними "польовими" акціями та сильними інформаційними приводами. Один тільки флешмоб з масовою "поломкою" автомобілів пари десятків народних месників на п'ятачку між Кабміном і Верховною Радою став чудовим прикладом для наслідування.

Для неохочих винаходити велосипед завжди є можливість придивитися до іноземних практик. Гаразд, президент США Барак Обама вже набив оскому. Але подивіться хоча б на те, які проекти і яким інструментарієм реалізовує чи не найперспективніший республіканець – Пол Райан. Усміхнений молодий конгресмен, вміло жестикулюючи, таврує економічну політику Білого дому. Відповідні цифри і графіки з нехитрим, але інформативним дизайном з’являються за його спиною.

Українські політики не танцюють, вони навіть ходять із зусиллям. У країні, де навіть робочий стіл Президента не декорований ноутбуком, переконати статусну
персону трохи відійти від образу людини, "що побачила багато чого", стає практично нереально

Начебто нескладно. Але українські політики не танцюють, вони навіть ходять із зусиллям. У країні, де навіть робочий стіл Президента не декорований ноутбуком, переконати статусну персону трохи відійти від образу людини, "що побачила багато чого", стає практично нереально. Ось і виходить, що на інформаційному безриб'ї й Олег Ляшко – ньюсмейкер.

Тому закінчити з цим аналоговим посланням про цифрові перспективи хотілося б у стилі легендарного Альфа: "У вас не працює інтернет? Ви просто не вмієте його готувати".

***