Третина українських захисників вітчизни туляться у військових містечках, що доживають свій вік, або в найманому житлі. Квартирне питання, яке як ніколи гостро стоїть перед армією, підриває обороноздатність країни, пише Максим Бутченко у №21 журналу Корреспондент від 31 травня 2013 року.
Дах колишнього складу, розташованого на київській Оболоні, вкритий старим шифером, а стіни – облупленою білою фарбою. Усередині будівлі – довгий темний коридор з тьмяним лампочками, вздовж якого стоять холодильники і столики з електроплитками і мікрохвильовками.
Тутешні мешканці не ізгої суспільства, а його опора і захист – українські офіцери та прапорщики. А живуть вони в невеликому військовому містечку, розташованому на території столиці та огородженому від мирних громадян парканом.
"Кімнатка лише 14 кв. м, тому всі речі не вміщуються, і ми пожитки витягли в коридор, – пояснює Корреспонденту Надія, дружина молодшого лейтенанта сухопутних військ, що попросила не називати в пресі їхнього з чоловіком прізвища. "Тулимося тут вже чотири роки, а діватися нікуди", – зітхає Надія, тримаючи за руку п'ятирічну дочку.
Сьогодні потребують нормального житла близько 45 тис. зі 139 тис. українських військовослужбовців, свідчить статистика Міністерства оборони
Так само, як ця сім'я, сьогодні потребують нормального житла близько 45 тис. зі 139 тис. українських військовослужбовців, свідчить статистика Міністерства оборони (МО). З них 26 тис. – офіцери і прапорщики, причому у 15 тис. немає навіть службової житлової площі. Захисники батьківщини животіють у крихітних кімнатках гуртожитків або знімають квартири на неадекватну ціні оренди армійську платню.
Так-сяк захисникам вітчизни забезпечують дах над головою військові містечка. На цих острівцях радянської військової системи житло переважно службове, і за нього не потрібно платити. Подекуди в містечках зберігся пропускний режим і своя цивільна інфраструктура – наприклад, дитячі садки і школи.
Сьогодні Міноборони планує позбутися як мінімум половини з 411 таких "активів", виселивши з них сім'ї відставних військових. Продавши містечка з молотка, армія
сподівається вирішити квартирне питання чинних військовиків
Сьогодні Міноборони планує позбутися як мінімум половини з 411 таких "активів", виселивши з них сім'ї відставних військових – тих, хто, на думку керівництва ЗС, більше не має безпосереднього відношення до армії.
Продавши містечка з молотка, армія сподівається вирішити квартирне питання чинних військових.
Безпритульність військовослужбовців змушує серйозно сумніватися в національній безпеці України, кажуть експерти. Від добробуту офіцерів і їхніх сімей безпосередньо залежить обороноздатність країни, вважає Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння.
"Квартири для військових – це важлива частина мотиваційного пакета, – міркує він. – Інакше за невеликої зарплати і невисокої престижності професії віддача військовослужбовця буде мінімальною".
Спартанські умови
У Києві над під'їздом колишньої солдатської казарми, де тепер живуть офіцери, красується табличка: Гуртожиток № 2, прикріплена двома смужками скотчу. Коридор з розірваною на підлозі плиткою веде до квартири майора Богдана Миколюка. Хоча "квартира" – це гучно сказано, скоріше, кімнатка 20 кв. м, де, крім самого майора, мешкають його дружина і двоє дітей.
Стіни гіпсокартонні – можна слухати, про що розмовляють сусіди, а влітку приміщення розжарюється до +40 градусів, розповідає дружина майора Діана Миколюк.
"Живемо, як в одеській комуналці, – каже вона. – Але коли я сюди заселилася, то першою моєю реакцією були сльози [від радості]. Люстра є, підлога є, шпалери поклеєні. У порівнянні з тим, що ми бачили, це рай".
Фото Дмитра ніконорова
Діана Миколюк з дітьми і чоловіком живе у кімнаті площею 20 кв. м
Перш ніж перебратися сюди, сім'я чотири роки тулилася приблизно в такому ж бараці, але в ще меншій кімнатці без ремонту.
А багато офіцерів продовжують животіти в таких умовах. Олег, житель військового містечка в Гостомелі, який не побажав називати своє прізвище, дослужився до майора, і вже десять років ділить з дружиною і дитиною кімнату в 15 кв. м.
"Спимо на двоярусних ліжках, ходимо біля стіночки [через тісноту приміщення], – розповідає про своє життя-буття Олег. – На весь п'ятиповерховий гуртожиток тільки один душ, тому офіцери зі своїми сім'ями миються в тазиках у пральнях, розташованих на кожному поверсі".
Цей "комфорт" коштує тутешнім мешканцям по 760 грн. на місяць з сім'ї, каже офіцер, спостерігаючи за своїм семирічним сином, який безтурботно бігає по дитячому майданчику.
У черзі на отримання нормальної квартири Олег – дев'ятитисячний. "Не знаю, чи отримаю я її взагалі за життя", – важко зітхає майор.
"Напевно, в міністерстві думають, що спартанські умови загартовують спартанський дух", – іронізує ще один житель Гостомеля, старший лейтенант військ зв'язку Євген. Він наважується критикувати своє армійське начальство, лише зберігаючи анонімність.
Міноборони рапортує: у 2012 році квартири отримали близько 1,2 тис. сімей офіцерів і прапорщиків. Однак можна підрахувати, що з такими темпами всіх нужденних армія забезпечить повноцінною житлоплощею лише до 2050 року
Тим часом, Міноборони рапортує: у 2012 році квартири отримали близько 1,2 тис. сімей офіцерів і прапорщиків. Однак можна підрахувати, що з такими темпами всіх нужденних армія забезпечить повноцінною житлоплощею лише до 2050 року.
На тлі армійської житлово-комунальної розрухи, в якій побував Корреспондент, селище військових Десна під Києвом занурює в атмосферу старих добрих радянських військмістечок.
Просторі квартири в нестарих ще п'ятиповерхівках, доглянута територія з вибіленими бордюрами, діючий Будинок офіцерів – словом, ідилічний анклав армійського життя. Тут нечувано розвинена для таких місць інфраструктура – школа з ліцеєм, три дитсадки, чотири десятки магазинів і кафе.
"У нас навіть гаряча вода є, щоправда, тільки взимку", – хвалиться молодший сержант Оксана Козиренко, яка живе з дочкою в Десні вже дев'ять років.
Її сусід, 39-річний сержант Юрій Ящук, займає двокімнатну квартиру з великою кухнею і свіжим ремонтом і вважає, що йому гріх скаржитися. На свою зарплату в 3 тис. грн. Ящук не може дозволити собі знімати квартиру під Києвом, а в військовому містечку він оплачує лише комунальні послуги. Для порівняння: якби Ящук був сержантом польської армії, то заробляв би $ 1 тис. на місяць.
Допомагає родині сержанта Ящука не держава, а батьки дружини, які живуть неподалік у селі і до яких він регулярно їздить запасатися картоплею і салом. "Ми вже звикли так жити", – зізнається військовослужбовець.
Бездомна армія
Фінансування вітчизняних військ – одне з найнижчих у Європі, констатує Станіслав Гурак, заступник голови Центру воєнної політики та політики безпеки. Бюджет витрат МО у 2013 році склав лише $ 1,8 млрд. Для порівняння, у Польщі він сягає $ 10 млрд, при тому що чисельність армії сусідів вдвічі менша.
Фінансування вітчизняних військ – одне з найнижчих у Європі. Бюджет витрат МО у 2013 році склав лише $ 1,8 млрд. Для порівняння, у Польщі він сягає $ 10 млрд, при тому що чисельність армії сусідів вдвічі менша
Якщо в СРСР утримання збройних сил було мало не головним пріоритетом держави, і держава успішно з цим справлялася, то в умовах ринкової економіки військовим, щоб забезпечити себе, потрібно перекваліфікуватися в менеджерів, вважає Гурак.
Міноборони не сидить склавши руки, запевняє Корреспондент в.о. начальника департаменту преси та інформації Олександр Мотузняк. Наприклад, відомство планує ввести грошову компенсацію для купівлі квартири військовослужбовцям з вислугою 20 років – у тому числі відставникам, яким загрожує виселення з військових містечок.
Інший механізм вирішення квартирного питання, запропонований МО, – виплата військовим компенсації за оренду житла. Хоча для цього необхідно додатково до оборонного бюджету 270 млн грн. на рік, а їх поки в уряду немає, каже Мотузняк.
Ще один шлях – розпродажі військових містечок на відкритих аукціонах, заплановані на найближчі два-три роки. Міноборони розраховує виручити за свій житлофонд 6 млрд грн., на які, за підрахунками Корреспондента, можна придбати в найкращому випадку 20-30 тис. однокімнатних квартир і надати їх нужденним.
Однак Микола Сунгуровський, директор військових програм Центру Разумкова, оптимізму цього прогнозу не поділяє. На межі 1990-х-2000-х років МО вже намагалося позбутися військмістечок, нагадує експерт, але вони, на жаль, виявилися не ходовим товаром.
Експерти називають головну біду української армії – те, що її керівництво вирішує проблеми у стилі радянського застою –поговорити про проблеми і відкласти в довгу скриню
Також експерти називають головну біду української армії – те, що її керівництво вирішує проблеми у стилі радянського застою – поговорити про проблеми і відкласти в довгу скриню.
"Більше десяти років в Міноборони обіцяють вирішити житлові проблеми, але в один рік щось зроблять, а в наступний – забудуть, – пояснює Бадрак. – Наприклад, у 2012 році на будівництво житла виділили 500 млн грн., а у 2013-му – лише 12 млн грн.".
Найбільш реальним і прозорим способом забезпечити захисників вітчизни квадратними метрами Гурак називає грошові компенсації за купівлю або оренду квартири. "Принцип гроші з руки в руки допоможе виключити корупційну складову", – сподівається експерт.
Він також наводить приклад Словенії, де військовослужбовцям видають пільгові безвідсоткові кредити на придбання житла. А у високій зарплаті британських військових вже закладені всілякі компенсації. Лейтенант отримує там $ 4,3 тис. за середній платні по країні $ 3 тис. Українські цифри відповідно – $ 400 і $ 375.
"Якщо рівень фінансування збройних сил не зміниться, то в першу чергу продовжиться відтік професіоналів з армії, – резюмує Гурак. – А у тих, хто залишиться служити, нівелюється поняття обов'язку та відданості батьківщини. Це знизить і без того невисоку обороноздатність країни".
***
Цей матеріал опубліковано в №21 журналу Корреспондент від 31 травня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.