Костянтин Жеваго, дев'ятий номер у списку найбагатших українців, в інтерв’ю Олександру Пасховеру розповів про політичні причини, які привели Київ до вищих цін на одяг і продукти харчування, ніж у дорогому Лондоні. Матеріал розміщено у №32 журналу Корреспондент від 16 серпня 2013 року.
Мільярдер Костянтин
Жеваго дає інтерв'ю нечасто. Остання розмова Корреспондента з ним відбулася, як
тепер зрозуміло, в безтурботному 2007 році. Політична сила, до якої належав
бізнесмен, була тоді у влади, економіка ще не знала, що вона має завалитися, а
політика не відала, що її чекають потрясіння. Споживчі ринки – як усередині,
так і зовні – нестримно зростали.
Жеваго мрійливо розповідав про свої
бізнес-плани: "Ми розраховуємо розвивати багатомільярдні проекти в середньо- і
довгостроковій перспективі". Те інтерв'ю називалося Костя з майбутнього. І ось
це майбутнє прийшло.
На скронях ще
молодого мільярдера з'явилася сивина. Він став обережнішим в оцінках політичних
опонентів і вимогливішим до вчорашніх соратників. Економіка стала економною,
політика – марнотратною, але біднішим від цього Жеваго не став. Навіть навпаки.
На інтерв'ю
полтавський підприємець запізнився рівно на десять хвилин. Ще п'ять хвилин
вибачався за те, що запізнився. Потім півтори години, сидячи в затишному кріслі
готелю InterContinental, розповідав, як йому вдається будувати бізнес в умовах
загального стогону й охолодження ділової активності.
- Я зараз розповідатиму
вам про вас, а ви уважно слухайте і, де потрібно, виправляйте. Костянтину
Жеваго 39 років. Він контролює фінансово-промислову групу Фінанси та Кредит,
має активи в гірничорудному бізнесі, автопромі, харчопромі, вагонобудівному
бізнесі, фармацевтиці, банківському та аграрному секторах. Де ще?
- Ви практично все
назвали, ну хіба що ще суднобудування.
- Згідно з торішнім
рейтингом Корреспондента найбагатших українців, його статки досягли $ 1,5 млрд.
Жеваго став першим українським мільярдером, який у 2007 році розмістив акції
компанії Ferrexpo на одному з найпрестижніших торгових майданчиків світу –
основному майданчику Лондонської фондової біржі. Як ви тепер оцінюєте, це успіх
чи провал?
- Безумовно, успіх:
ми розміщувалися шість років тому за ринковою ціною 145 пенсів [за акцію],
сьогодні, коли ми з вами розмовляємо, – 188 пенсів. Це означає, що інвестори
отримали поворотний капітал у п'ять разів більше, ніж якщо б вони поклали свій
капітал у британський банк і заробляли 1% на рік.
Фото Наталі Кравчук
- Крім арифметики
якісь ще бонуси отримали від проведення IPO?
- Ми стали зрозумілими,
прозорими для ринку. Це дозволило нам запозичувати найдешевші ресурси у всіх
інших фінансово-промислових груп України. Ми запозичуємо дешевше за всіх і більш
тривалий термін, ніж інші, – 3-4% річних. Багато клієнтів, яких отримала
компанія Ferrexpo, ніколи в житті не підписали б з нами п'ятирічні і тим більше
десятирічні контракти без того, щоб ми були публічні і котирувалися на фондовій
біржі в Лондоні.
- У липні
нинішнього року ви купили 51% акцій в норвезькій суднобудівній компанії Bergen
Group. Навіщо?
- Для нас це
можливість прямого доступу до першокласних клієнтів, таких як найбільші
нафтогазові компанії світу – Exxonmobil, Shell, British Petroleum, Роснефть і
так далі. Суднобудівний завод Залив завжди постачав для цієї індустрії корпуси
зі ступенем готовності 98%. Сьогодні ми переходимо до продукту з максимальною
кількістю науково-дослідних, конструкторських робіт, там, де міститься головна додаткова
вартість. До того часу поки ми були індустрією українською, кінцеві споживачі
не купували б у нас продукт, тому що це технічно важливий, відповідальний
продукт, який вимагає колосальної надійності. Ну і ще: оскільки Норвегія є
країною з максимально високим суверенним рейтингом, то і фінансування там дуже
дешеве. У них є нафтогазовий фонд, який фінансує такі проекти. Вони кажуть: ми
готові вас підтримувати фінансово, видавати дуже дешеві позики, для того щоб ці
кластери розвивалися і було можливо залучати вчених, інженерів. Норвегія
сьогодні володіє 40% всього нафтогазового флоту світу. Це невід'ємна частина
глобалізації. Те, що ми зараз робимо, це те, що світ робить останні 60 років.
- Мільярдер Жеваго
з 1998 року постійний член українського парламенту. З метою самозбереження він
вийшов з фракції БЮТ і тепер є позафракційним депутатом. Все правильно або я
щось важливе пропустив?
- Ви сказали все
правильно. Але не дуже коректне формулювання про вихід з метою самозбереження.
Це не так. Я повністю закінчив свій мандат в групі БЮТ до закінчення дії
мандата в парламенті. Я поділяв і поділяю погляди, які сповідувала ця група.
Але зараз, коли з'явилася можливість обиратися за мажоритарним округом, я
повернувся до мажоритарки.
Фото Наталі Кравчук
- Але стали
позафракційним?
- З тієї простої
причини, що всередині політичних партій є багато конкурентних поглядів, і дуже
часто в питаннях, які я представляю, територію, від якої я обраний, важко
піднятися над партійними інтересами. Тому правильніше сказати так: був у Блоці
Юлії Тимошенко до кінця каденції попереднього парламенту.
- Зрозуміло. Тепер
про все це докладніше. У нас в кінці серпня вийде спецвипуск Корреспондента
Топ-100 найвпливовіших людей України. Це вибір редакції, зроблений після
опитування довгого списку експертів. Кого б ви назвали найвпливовішими людьми
України – перша п'ятірка?
- Я безумовно
виділив би Президента. Він сьогодні найсильніший політик. У нього є всі
повноваження, він законно обраний більшістю. Його особистісні якості зробили
його Президентом. Далі я вважаю впливовими людьми тих, хто має політичну
амбіцію стати політиком подібного калібру, – пан Арсеній Яценюк, який сьогодні
в парламенті представляє опозицію, пан [Віталій] Кличко і, звичайно, Юлія
Тимошенко. Бо навіть сьогодні, перебуваючи у важких обставинах, вона здійснює безпосередній
вплив на політичні процеси в нашій країні. П'яте місце розділили б спікер
парламенту, пан [Володимир] Рибак та керівник уряду пан [Микола] Азаров.
- Припустімо, ви з
природної скромності не внесли в цю п'ятірку себе, але є ж такі мультимільярдери,
як Рінат Ахметов, Дмитро Фірташ та інші. Ці люди, мабуть, мають більше впливу
за голову Верховної Ради. Чи не так?
- Я назвав тільки
політичний блок, але, безумовно, я б вніс цих людей у першу п'ятірку, оскільки вони представляють великий
бізнес у цій країні.
- Ви скуповуєте
активи і ведете бізнес за кордоном. Порівняйте тамтешню бюрократію з нашою.
- Відмінності
разючі, радикальні. У мене є актив в Чехії, який ми купили минулого року, –
сталеливарний актив з виробництва компонентів для найбільших світових
корпорацій, наприклад такий, як Caterpillar. Цей завод виробляє лиття для
великотоннажної техніки США, Мексики, Бразилії, Китаю, Японії та інших. При
цьому чеське підприємство постачає компоненти для вагонобудування країн СНД.
Так ось вам яскравий приклад: ПДВ нам [чеська] держава повертає раніше, ніж ми
його сплачуємо. А [в Україні] ми маємо по всіх бізнесах колосальну проблему з
неповерненням ПДВ і вимиванням обігових коштів. Ми три дні тому здали фінансову
звітність щодо групи Ferrexpo на Лондонській фондовій біржі. Загальна сума
заборгованості з невідшкодованого ПДВ – більше $ 300 млн і з передплаченого
податку на прибуток – більше $ 65 млн. Це тільки щодо бізнесу Полтавського і Еристовського
ГЗК. Якщо ми візьмемо КрАЗ, Стахановський вагонобудівний завод, шинний завод
Росава, суднобудівний завод Залив, то за сукупністю там набереться ще $ 100 млн
[неповернення ПДВ]. Загальна сума заборгованості – це близько $ 500 млн.
Півмільярда доларів витягнуті з обігових коштів. Замість того щоб вкладати у
виробництво або продавати нашим клієнтам продукцію з відстрочкою платежу, як це
роблять німці, ми змушені безкоштовно фінансувати бюджет. Це проблема всієї
експортно орієнтованої промисловості в цій країні. Наприклад, наш колега по
вагонобудівному бізнесу, який працює теж у Полтавській області, має передплаченого
податку на прибуток 800 млн грн. Ти ще не знаєш, буде у тебе прибуток чи ні,
але вже сплатив [наперед] $ 100 млн.
- У чому причина –
дурість? корупція? бідність?
- Проблема в
сукупності всіх трьох чинників. Забираючи обігові кошти у підприємства, держава
охолоджує економічну активність. І, замість того щоб, як у всьому світі,
намагатися розігріти економіку, в нашій ситуації економіка охолоджується.
Промвиробництво впало. ВВП за два квартали впало на 1,1% порівняно з 2012
роком. Безробіття зросло.
Фото Наталі Крачук
- Ви як бізнесмен
пережили трьох президентів і мінімум 15 прем'єрів. Назвіть з них найкращого
керівника для вашого бізнесу і поясніть чому.
- При всіх було
працювати важко. Але з кожним роком працювати стає все легше і легше. Щороку,
приводячи бізнес до якихось стандартів за образом і подобою західного бізнесу,
день у день полегшуєш життя цього бізнесу, залучаєш інвестиції. Я вам дам
приклад. Ми побудували Еристовський ГЗК. Перший ГЗК такого масштабу на
території колишнього СРСР, побудований після розвалу Союзу. Ми почали у 2008
році, витратили вже більше $ 1 млрд і повинні будемо [ще витратити] $ 650 млн
на збагачувальну фабрику. Цього року буде видобуто 9 млн т руди, нами створено
1,4 тис. високооплачуваних робочих місць. Ми зробили найбільшу в історії
України інвестицію. Влада всіляко нам допомагала.
- Чим ближче
Україна до підписання Угоди про асоціацію з ЄС, тим активніше Росія прибирає
український бізнес зі свого ринку. Свіжа історія із забороною на ввезення
цукерок Roshen, горезвісна сирна війна, обмеження на поставки труб ... Коли я
їхав до вас на інтерв'ю, мій товариш, аналітик з Dragon Capital Андрій
Беспятов, попросив поцікавитися у вас: ви продаєте в Росію велику кількість вагонів
Стахановського заводу і водночас активно розвиваєтеся на Захід. Ви не боїтеся,
що вас теж спробують викинути з російського ринку?
- Дивовижне поруч.
Ось будує пан [Петро] Порошенко завод у Німеччині. Візьме він німецькі цукерки
Roshen та завезе їх до Росії як вироблені в Німеччині. І вже не Порошенко задає
запитання [російському президентові Володимиру] Путіну, чому його німецьким
цукеркам забороняють заїжджати до Росії, а [німецький канцлер] фрау [Ангела]
Меркель ставить запитання "чому?". Зрозуміло, що всі ці перепони не допомагають
розвиватися економічній активності. Це неприємно. Ринок вагонобудування в Росії
на 30% державний і на 70% приватний. Зрештою все вирішить конкуренція.
- Прекрасний
маніфест. Але ви не боїтеся, що вам дадуть в Росії по руках?
- Усе залежить від
людей. Якщо наші люди говорять "Ми хочемо в Євросоюз", то управляти цим
процесом будуть уже не політики. Вони можуть або наблизити, або відтермінувати
процес, але керувати цим будуть люди. А люди з кожним днем стають більш освіченими і кажуть: "Ми хочемо жити в
кращому суспільстві, не в бідному, а в багатому, у здоровому, а не у хворому".
А хто ж це здорове суспільство? Звичайно ж, Євросоюз, а не Росія. ВВП ЄС –
майже $ 16 трлн. ВВП Росії – $ 2 трлн. Якщо у тебе [один] сусід у вісім разів
бідніший за іншого, життя тебе виштовхує до багатшого, успішнішого сусіда. При
цьому Євросоюз лібералізується, перевагу отримує лише конкурентне середовище.
Ми сьогодні газ завозимо з Євросоюзу, тому що ринок газу там лібералізувався.
Ми електроенергію можемо як постачати, так і купувати в Європі, чого не можемо
робити в Україні.
Фото Наталі Кравчук
- З
електроенергетикою взагалі біда. Внутрішні ціни вище за експортні.
- Це неконкурентний
ринок. Чому він неконкурентний, я не хочу коментувати, ви здогадайтеся самі
[60% належать ДТЕК, підконтрольний Ахметову]. Нас туди не пускають. А нам треба
поставляти українську електроенергію на європейські заводи. Повторюся, сьогодні
цей ринок є неконкурентним, тому що є обставини відомого вам характеру.
- Ви один з
небагатьох мільярдерів України, хто не купив медіаактиви. Чому?
- Я намагаюся
дивитися на бізнес як на бізнес. У медіаактивах я бачу в кращому випадку 50%
бізнес-процесів, в решті – політику.
- Вам не потрібна
політика? А якщо у вас з'явиться термінова необхідність щось сказати?
- Якщо мені
знадобиться щось сказати, я подзвоню вам або вашим колегам. (Усміхається)
- Останнім часом
бачилися з Тимошенко?
- Ні, не бачився.
Це пов'язано з серйозними організаційними обмеженнями.
- Якби ви
побачилися з Тимошенко, що б ви їй сказали?
- Я вважаю її
політиком національного масштабу. Якби ми побачилися, я б всіляко підтримував
її в тих суворих життєвих умовах, які її сьогодні супроводжують. Я б їй сказав:
політична боротьба, яку вона вела, в її розумінні, на благо України і яку вона
веде сьогодні – теж на благо України, – це, безумовно, Україні потрібно. Сильна
опозиція і контроль над владою дуже потрібні для політичного та економічного
розвитку України.
- Ось ваша цитата
зразка 2009 року: "Я вважаю що він [Віктор Янукович] гарна людина, але Партія
регіонів – сильна партія, і вона могла б згенерувати якогось нового кандидата, молодого,
перспективного. Свого часу в них керівником штабу був [Сергій] Тігіпко. Якби
Тігіпко був кандидатом у президенти у 2004 році, він би став президентом. І
сьогодні якби він був їхнім кандидатом, то я б ще чотири рази подумав, за кого
голосувати". Чим вас так зачарував Тігіпко?
- Що стосується
Тігіпка, у 2009 році я мав до нього трепетні почуття – до його бажання і
можливостей у політичній кар'єрі. Не всяка людина може піти обиратися в
президенти і отримати 13% голосів. Причому за нього голосувала, як правило,
економічно активна частина населення. Що стосується Януковича, я поважаю його
як Президента.
- Бізнес багатьох
ваших соратників розгромлений, знищений. За що поважати?
- Деструктивні
елементи виникають у будь-якій системі влади і заслуговують колосального осуду.
Руйнуючи підприємства, вони руйнують державу. Позбавлення деструктивного
елементу в системі влади – це етап еволюції, і ми його пройдемо.
- Окресліть
коротко, що вам як бізнесмену потрібно від держави, щоб заробляти більше. З
неповерненням ПДВ зрозуміло. Що ще?
- Коли ми говоримо
про ПДВ, ми говоримо про нормальний менеджмент державних фінансів. Уряд рік
тому прогнозував зростання в 3-4%. За фактом зростання нульове, а то й негативне,
тому що економіка охолоджується. Ми заганяємо державу в глибоку боргову яму. Ми
щорічно на кожен $ 1 млрд переплачуємо $ 70 млн за відсотками. І ще монополії –
вони завжди консервують всі найгірші, найбільш неефективні, найбільш
нежиттєздатні моделі. Тільки лібералізоване поле приводить до позитивного
результату.
- Ви часто буваєте
в Лондоні?
- Регулярно.
- Чому у цьому,
одному з найдорожчих міст світу, за тамтешніх високих зарплат ціни на продукти
харчування та одяг нижчі, ніж у Києві?
- Конкуренція. Вона
завжди приводить до зниження ціни та підвищення якості.
***
Цей матеріал опубліковано в №32 журналу Корреспондент від 16 серпня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.