Слідом за "нульовими" споживчими кредитами і бумом випуску кредитних карток банки освоюють новий вид легкого заробітку на любителях халяви – встановлення овердрафту на зарплатні картки, пише Денис Безлюдько, журналіст, директор з розвитку інформаційного агентства Українські Новини, у колонці, опублікованій у №34 журналу Корреспондент від 30 серпня 2013 року.
Ось такий у мене
відбувся недавно діалог.
Подзвонила панночка
з банку N:
- Денисе Ігоровичу,
ви отримуєте зарплату на картку нашого банку. Так от, ми вам додатково поклали
ХХХ гривень.
- Лапоньки, – кажу. – А навіщо?
- Тепер ви можете
їх витратити, якщо у вас на картці немає грошей.
- Тобто, – перепитую, – ви мене заманюєте в павутину кредитної залежності?
- Ні, це не кредит,
це додаткові гроші.
- Чекайте, – кажу, – але я ж повинен буду платити відсотки, якщо я скористаюся вашою
пропозицією?
- Ні, – відповідає трубка, – вам платити не треба, ми самі
знімемо необхідну суму з картки в момент поповнення.
Відмовитися від
послуги досить проблематично. Треба їхати в банк, писати заяву про відмову і,
підозрюю, попутно вислухати знову тонну рекламної інформації про те, що "кредит
– це не кредит".
Для людини, мало обізнаної з фінансами, це звучить досить привабливо. Це ж практично, як "перша доза безкоштовно"
Навіть не в цьому справа.
Для людини, мало обізнаної з фінансами, це звучить досить привабливо. Це ж
практично, як "перша доза безкоштовно". Якщо людина оформляє кредитну
картку, у неї хоч якось (правда, як показує життя, не завжди) спрацьовує думка,
що за це треба платити.
А тут оформляти
нічого не треба: ні додаткових документів, ні будь-яких застав надавати. Ніяких
обмежень для доступу до "додаткових" грошей.
Самі банкіри не
вважають, що такі дії – маніпулювання свідомістю. На їхню думку (наводжу
реакцію реального банкіра), встановлення овердрафту за картковими рахунками
клієнта швидше надає йому додаткові можливості, ніж є "першою дозою".
І багато клієнтів дивляться на це з іншого боку, сприймаючи такі дії як прояв
лояльності з боку банку.
Ось тільки
сумніваюся я, що це сприйняття усвідомлене, і чи є розуміння реальної ціни
лояльності. Тим більше жив собі спокійно, використовував картку раз на місяць,
щоб виграти свою зарплату біля банкомата. А тут за тебе все придумали. Про те,
щоб перерахувати 1% на місяць, або 0,1 % за кредит на день, у річні, я взагалі
мовчу.
Друга історія.
Клієнту, який отримує зарплату в банку P, фінустанова відкрила овердрафт на
кілька тисяч гривень, не повідомивши про це. Просто баланс на картці збільшився
на певну суму. Підсумок: витрачені гроші, сплачені відсотки і набуте знання, що
в укладеному договорі є пункт про те, що банк має право встановлювати кредитні
ліміти без повідомлення клієнта.
Охарактеризувати такі дії інакше, як шахрайство, язик не повертається. Ніяких заходів до банків за такі витівки поки що ніхто не застосовував. Принаймні, я
про це не чув. А варто було б
Бог з ним,
договори, як показує приклад Тінькофф Кредитні Системи, не читають не тільки
позичальники. Але вищевказана ситуація вже за межею добра і зла. Формально банк
правий: документ підписаний, згода потенційної жертви отримана. З іншого боку,
охарактеризувати такі дії інакше, як шахрайство, язик не повертається. Ніяких
заходів до банків за такі витівки поки що ніхто не застосовував. Принаймні , я
про це не чув. А варто було б.
Масштаби ринку для
легкого заробітку досить великі. За даними Нацбанку, зараз в Україні емітовано
близько 33 млн карток. З них не менше 70% – зарплатні проекти.
Логічною з боку державних контролювальних органів була б розробка відповідної нормативної бази для складання таких договорів
Ідеальний варіант –
писати в шапці договорів на кредитні, зарплатні та інші картки великими літерами
в чорній рамочці "Кредити розоряють". Але з урахуванням того, що
аналогічний напис "Куріння вбиває" на сигаретних пачках мало кого
бентежить, логічною з боку державних контролювальних органів була б розробка
відповідної нормативної бази для складання таких договорів. А там вже прописати,
що кредитні овердрафти включаються винятково за бажанням клієнта, а не банку (і
ніяких пунктів дрібним шрифтом в договорі), і що під час інформування про такі послуги
фінустанови повинні обов'язково вказувати, що це кредитні гроші, і за їхнє
використання треба платити. Ну і, звичайно, називати реальний розмір відсотків
по кредиту.
Любов до халяви
незнищенна, але нехай люди хоча б усвідомлюють, на що йдуть.
Другий момент більш
серйозний. У США, де населення дещо більше розбирається у фінансових нюансах,
заборгованість домашніх господарств по кредитних картах досягла колосальних
масштабів і загрожує стати не меншою проблемою, ніж борги з іпотеки 5 років
тому. В Україні зараз ситуація не настільки драматична. Так, може, владі
замислитися і не запускати її? Загалом, я вважаю, що Нацбанку давно час
потурбуватися проблематикою відносин між банками і фізособами. Якщо, звичайно,
він не перебуває на паях.
***
Ця колонка опублікована в №34 журналу Корреспондент від 30 серпня 2013 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений.
Відгуки й коментарі надсилайте за адресою [email protected]