Вибухи військових складів на Звіринці, що сталися 6 червня 1918 року, стали найстрашнішими за всю історію Києва: вони знищили цілий житловий масив, під руїнами якого загинули дві сотні людей, пише Ярослав Файзулін у №34 журналу Корреспондент від 30 серпня 2013 року.
Низка потужних
вибухів, перший з яких пролунав о 10:00, а останній – близько 15:00, потрясла
все місто, – таким у Києві
видалося 6 червня 1918 року.
Причиною трагедії
стали військові склади, розташовані в Звіринецькому форті – місці, яке сьогодні
займає Національний ботанічний сад ім. Миколи Гришка. У форті здетонували
запаси Південно-Західного фронту колишньої Російської імперії – понад 2 млн
артилерійських снарядів. Феєрверк із боєприпасів, що вибухали і розліталися, знищив
900 будинків у столичному районі Звіринець – фактично цілий житловий масив. У
цьому пеклі загинули дві сотні жителів, ще 1 тис. осіб відбулася пораненнями
різного ступеня тяжкості.
"Люди, що всіяли
Печерські пагорби, падають від струсу на землю, над головами, розсікаючи
повітря, пролітають дрібні снаряди, які падають тут таки на складах, і рвуться,
зариваючись у землю", – так
описав Звіринецьку трагедію її очевидець, кореспондент газети Киевская мысль, у
своєму репортажі на сторінках видання.
Дощ зі шрапнелі й уламків
накрив сусідній Печерськ і його околиці. Вибухи були настільки сильними, що
постраждав навіть Київський університет, розташований за 12 км від епіцентру
трагедії, – в його головній
будівлі вибуховою хвилею вибило вікна з рамами та зірвало з петель закриті на
замок парадні двері. На Дніпрі через високі хвилі, підняті здетонованими боєприпасами,
перекинулося кілька човнів.
archunion.com.ua
Дим від здетонованих снарядів, зафіксований пілотами німецького аероплана
Вибухи викликали в
місті справжню паніку – наступного дня після катастрофи тисячі киян спробували залишити
місто, їдучи в передмістя столиці.
Влада – а на той
момент Київ був головним містом гетьманської України, керованої Павлом
Скоропадським за підтримки німців, які окупували цю частину колишньої
Російської імперії, – намагалася розслідувати причини грандіозного вибуху, але
винуватців так і не знайшли. Серед киян найпопулярнішою була "більшовицька"
версія трагедії: мовляв, комуністи влаштували катастрофу, щоб дестабілізувати
обстановку в місті.
Звіринецький вибух
залишив свій слід не тільки в історії, а й у літературі – у своєму романі Біла
гвардія про нього згадав киянин Михайло Булгаков.
Столичне пекло
"Було з 15 сильних
детонацій. Скло в бюро з вікон, які виходили на Хрещатик, все вилетіло. Мене і секретарів
ледь не збило з ніг, коли ми, підбігши до вікон, визирнули на вулицю, засіяну
товченим склом", – так описував у щоденнику свої враження від катастрофи її
очевидець – ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов, який на той момент
працював директором Українського телеграфного агентства (УТА).
З першими вибухами
жителі Звіринця стали ховатися в льохах і підвалах будинків. Багато з них при цьому
не відразу зрозуміли, що джерело небезпеки – артсклади, розташовані поруч. Кияни,
які ховалися від вибухів і вогню, подумали, що місто обстрілюють гармати
більшовиків. Подібне вже відбувалося п'ятьма місяцями раніше, коли червоні
після артпідготовки на початку лютого 1918 року вибили з Києва представників
націоналістичної Центральної ради.
Але незабаром
мешканцям Звіринця стало не до міркувань про природу катастрофи: обстріл
артснарядами посилювався, і всі, хто міг, кинулися у бік Печерська. Собача стежка
– найкоротша дорога, що зв'язувала обидва району, – перетворилася на багатолюдну
вулицю з двостороннім рухом: від Звіринця йшли обпалені натовпи постраждалих, а
назустріч їм бігли ті мешканці району, які на той ранок перебували в інших
частинах Києва. Справа в тому, що Звіринець був одним з найбідніших столичних
передмість. Його населення складали працівники заводів, фабрик, ремісники,
торговці. Багато з них у той будній день, як звичайно, із самого ранку пішли на
роботу, але, почувши про вибух, кинулися назад, турбуючись за долю рідних і
майна.
Очевидці стверджували, що на місці катастрофи їх чекала палаюча пустеля – майже вся місцева забудова виявилася зруйнованою здетонованими боєприпасами і вогнем
Очевидці
стверджували, що на місці катастрофи їх чекала палаюча пустеля – майже вся
місцева забудова виявилася зруйнованою здетонованими боєприпасами і вогнем.
Гігантське попелище,
на якому працювали пожежники і медики, оточили сили правопорядку. Останнім
довелося не тільки допомагати постраждалим, а й боротися з мародерами.
"Виявляється, що і
тут, у цьому царстві жаху, знайшлися негідники, які до того втратили всяке
людське обличчя, що у них вистачило духу ритися в зруйнованих квартирах і розкиданих
під парканами вузлах", – констатувала газета Киевская мысль.
Лише за першу добу
після вибуху міліція затримала за мародерство 11 осіб, ще одного злодія
правоохоронці застрелили під час спроби втечі.
На допомогу
Після перших повідомлень
про вибух влада скерувала в бік Звіринця пожежні частини, санітарні бригади, співробітників
державної охорони, військових і цивільних керівників різних рівнів.
На місце трагедії
особисто прибув навіть керівник Української держави гетьман Скоропадський, якого
супроводжував прем'єр-міністр Федір Лизогуб. Гетьман розпорядився, щоб уряд
виділив 500 тис. карбованців для надання першої допомоги постраждалим. Того ж
дня під патронатом Скоропадського було створено комітет для збору коштів на
користь жертв вибухів. До нього ввійшли представники більшості громадських
організацій Києва.
Місцева влада теж
не дрімала, організувавши в багатьох районах міста пункти безкоштовного
харчування потерпілих. Вони були, наприклад, в Інструкторській школі на
Звіринці, Видубицькому монастирі, Києво-Печерській лаврі, громадській їдальні в
Контрактовому будинку на Подолі, на печерському базарі.
archunion.com.ua
Один з пунктів роздавання їжі для постраждалих
Незважаючи на всі
зусилля влади, яка намагалася не тільки допомогти людям, а й утримати ситуацію
під контролем, в Києві почалася паніка. По місту поповзли найнеймовірніші чутки:
що вибухи ось-ось повторяться, що в Звіринці стався викид отруйних газів. Через
останню версію прямо в день трагедії схвильований натовп влаштував погром в
будівлі університетської бібліотеки, в ході якого був пограбований склад з
протигазами. Зникло кілька тисяч штук цих засобів захисту, частину з яких стали
продавати з рук прямо біля бібліотечної будівлі.
А наступного дня
після катастрофи кияни масово кинулися геть з міста: десятки тисяч столичних
жителів намагалися сховатися в передмістях – Боярці, Святошині, Пущі-Водиці.
Поїзди, що відходили від столичних перонів 7 червня, були переповненими . Те саме
відбувалося і з трамваями, що йшли у передмістя.
Безвідповідальні
вибухи
Вже 8 червня УТА, яке
фактично було прес-службою гетьманського уряду, повідомило приблизні цифри
втрат : 200 загиблих і понад 1 тис. поранених, знищено 21 склад з вибухівкою і
900 будинків на Звіринці. Тоді ж агентство оприлюднило інформацію, що
розслідуванням причин вибухів займаються відразу чотири інстанції: німецьке
командування, українська військова влада, прокуратура і міліція.
Формальним
підсумком розглядів стала офіційна версія, що свідчила: в ході Першої світової
війни на Звіринці без особливих заходів обережності військові складували
величезні партії боєприпасів, які і здетонували за ланцюговим принципом.
Першоджерелом стало самозаймання ракет, які почали розлітатися в різні боки і
потрапили в ящики зі снарядами, що лежали поруч.
Музей Української революції 1917-1921 років
Дим від вибухів накрив Київ величезною хмарою
Однак Скоропадський
у своїх спогадах зазначав: незважаючи на серйозні зусилля слідчих, справжню
причину трагедії влада встановити не змогла. У киян з'явилися власні здогади
про те, що сталося на Звіринці на початку червня 1918 року.
"Мабуть, не
випадковий вибух. Проти німців? Більшовики? Так чи інакше, це лягає на цю нову
владу", – писав у своєму
щоденнику ввечері 6 червня Володимир Вернадський, вчений, засновник Української
академії наук.
А Микола
Ковалевський, міністр продовольства в уряді Української Народної Республіки
(УНР), який у момент катастрофи утримувався під арештом у готелі для німецьких
офіцерів, писав: вибухи згодом записували на свій рахунок і київські більшовики,
і якась секретна польська військова організація, що діяла за дорученням
європейських противників Німеччини в Першій світовій – об'єднання Антанта.
Багато сучасників
сходилися на схожих припущеннях: як комуністи, так і поляки могли влаштувати
вибух, щоб дестабілізувати ситуацію в Києві . Але це – мета-мінімум. А завданням-максимум
столичні інтелектуали вбачали вигнання німців і Скоропадського з України.
"На німців вибух
справив глибоке враження – це був перший сигнал недалекої бурі", – резюмував Ковалевський. Чекати бурі
залишалося недовго. Вже в листопаді німці, програвши Першу світову, стали
виводити війська з України. А Скоропадський, втративши їхню підтримку, в грудні
1918-го відмовився від своєї посади і втік до Німеччини.
На цьому тлі, а
також через громадянську війну, що розгорнулася надалі, сучасники забули про
пошук причин, що призвели до вибуху Звіринецького форту. Вони залишаються
невідомими досі.
***
Цей матеріал опубліковано в №34 журналу Корреспондент від 30 серпня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.