Корреспондент: Шовковий шлях. Лист з Узбекистану

Патріархальний устрій Узбекистану майже не зачепив Захід. За 200-доларових доходів тут гуляють 30-денні масові весілля, не в пошані цивільні шлюби і розлучення, а мода на квітчасті шаровари для жінок не змінювалася багато століть, пише Валентина Червоножка, редактор інтернет-видання Корреспондент.net, у №34 журналу Корреспондент від 30 серпня 2013 року.

Те, що летиш в колишню радянську республіку, стає зрозуміло ще в літаку під час наближення до Ташкента. Всім роздають митні декларації. Й узбеки, й іноземці зобов'язані їх заповнити у двох примірниках. Один заберуть на митниці під час в'їзду, другий залишається у мандрівника на руках. На виїзді доведеться заповнити ще одну декларацію і подати її разом з першою. Таким чином Узбекистан контролює фінансові операції приїжджих і своїх громадян – і взагалі просто контролює: митники звертають пильну увагу на суму валюти, доларів і євро, що вивозиться, – вона не повинна перевищувати зазначену на в'їзді. За найменшого сумніву в чому-небудь співробітники митниці запрошують пасажирів до кімнати додаткового огляду, і туди навіть утворюються черги.

Проблема утримання в країні твердої валюти – в зоні підвищеної уваги. З лютого 2013 року її заборонили продавати громадянам Узбекистану, тому процвітає чорний ринок, де долари і євро на 30% дорожче офіційного курсу

Проблема утримання в країні твердої валюти – в зоні підвищеної уваги. З лютого 2013 року її заборонили продавати громадянам Узбекистану, тому процвітає чорний ринок, де долари і євро на 30% дорожче офіційного курсу. Місцеві гроші – суми – митників не цікавлять, і їх не приймають у магазинах duty free. Тим часом саме в Узбекистані будь-яка людина може відчути себе мільйонером. Найбільш ходовою є купюра 1.000 сумів, а простягнувши в банківське віконечко 20-доларову купюру, ви отримуєте важку пачку – 50 тис. сумів з "копійками". Причому безготівковий розрахунок тут практично не розвинений.

Узбекистан живе небагато: середня офіційна зарплата по країні – близько 480 тис. сумів ($ 229 за офіційним курсом і $ 178 – за курсом чорного ринку). І стільки отримують лише в Ташкенті. У регіонах доходи нижчі разів у два. При цьому ціни, в тому числі на продукти харчування, можна порівняти з українськими. Вартість кілограма свіжої яловичини або баранини сягає $ 7,5-10, твердого сиру – $ 13.

Ще одна особливість тутешнього життя – підвищені заходи безпеки на транспорті

Ще одна особливість тутешнього життя – підвищені заходи безпеки на транспорті. Місцеві жителі розповідають, що вони були посилені після теракту в московському аеропорту Домодєдово в січні 2011 року. З того часу в аеропортах Узбекистану пасажири фактично проходять чотири рівня перевірки. Багаж просвічують не тільки в аеропортах, а й на залізничних вокзалах.

Столиця Узбекистану вражає зовнішнім лоском – величезні парки з великою кількістю розкішних хвойних дерев, ідеальними смарагдовими газонами і фонтанами, широкі проспекти з відмінним дорожнім покриттям, сучасні скляні бізнес-центри в центрі. Втім, життя простих людей скромне – ташкентці одягнені небагато, їздять в основному на автомобілях місцевого виробництва – Dawoo і Chevrolet, – оскільки за імпортні машини потрібно викласти у вигляді податків практично ще одну їхню вартість.

За межами столиці життя тече за здавна заведеним порядком. Якщо сісти на потяг і поїхати в західному напрямку до головних туристичних центрів країни – Самарканда, Бухари і Хіви, колись одним з головних торговельних точок на Великому шовковому шляху, – то побачиш країну, якої цивілізація і прогрес майже не торкнулися. За вікном пропливають поля кукурудзи і бавовни – остання в серпні починає розкривати свої коробочки, – а також глинобитні споруди з віслюками, які стоять біля них, стада корів і овець, людей у традиційному одязі. Місцеві жінки люблять одягатися яскраво. Вони шиють з візерунчастих тканин сукні та такого самого кольору штани, у святковому варіанті щедро прикрашені блискітками і стразами.

У питаннях сімейного життя узбеки залишаються консерваторами. Як і колись, дівчата виходять заміж у 20 років, інтимні стосунки до весілля тут не прийняті, розлучення – табу

У питаннях сімейного життя узбеки залишаються консерваторами. Як і колись, дівчата виходять заміж у 20 років, інтимні стосунки до весілля тут не прийняті, розлучення – табу. Зате весілля відзначають, відповідно до традицій, з розмахом – на кілька сотень гостей, і свято триває місяць. У сім'ях зазвичай не менше двох дітей. Їх люблять, але привчають до слухняності і поваги до старших, причому в процесі виховання беруть участь усі родичі і навіть сусіди. Мабуть, цей метод працює, бо на публіці діти, навіть зовсім маленькі, ведуть себе напрочуд сумирно.

Взагалі узбеки скромні й доброзичливі. Будь-яка людина у разі зустрічі поглядів вітається і навіть заводить коротку розмову, яка, на її думку, буде доречна у цій ситуації. А діти, пробігаючи повз, кричать іноземцям: "Hello!" – все-таки є хоч якийсь вплив Заходу, точніше, західних туристів. Якщо раніше дивитися історичні пам'ятки Узбекистану їздили переважно росіяни, то зараз найбільший потік гостей йде з Франції, Італії, Іспанії та Німеччини.

Літніми вечорами, коли спадає спека, жителі Бухари цілими сім'ями виходять на прогулянку – в історичному центрі, коли стемніє, яблуку ніде впасти. Городяни збираються в невеликому парку біля штучного водоймища, розмовляють, їдять з дітьми морозиво. Тут таки працюють ремісничі майстерні та сувенірні лавки, куди і сходяться туристи. Вітрини рясніють виробами з бавовни та шовку – двох основних видів тканин в Узбекистані, а також з адрасу, тканини, що наполовину складається з бавовняної нитки і наполовину – з шовкової.

Скрізь можна і потрібно торгуватися, кожен торговець з радістю покаже весь свій асортимент і не надто засмутиться, якщо ви нічого і не купите

Скрізь можна і потрібно торгуватися, кожен торговець з радістю покаже весь свій асортимент і не надто засмутиться, якщо ви нічого і не купите. Батькам активно допомагають навіть десятирічні діти, яких без остраху залишають в крамниці на господарстві. Як продавати, тут знають з народження, адже торговій історії Бухари понад 2,5 тис. років.

***

Цей матеріал опубліковано в №34 журналу Корреспондент від 30 серпня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.