Корреспондент: Час побитих міліціонерів. Хрущовська відлига стала важким періодом для міліції

Хрущовська відлига стала важким періодом для міліції – по Україні, як і по всьому СРСР, прокотилася хвиля стихійних бунтів проти правоохоронців. Градус невдоволення розпалили загальна бідність, масштабні амністії і сталінські методи роботи міліціонерів, пише Максим Бутченко у №35 журналу Корреспондент від 6 вересня 2013 року.

Стихійний бунт проти міліціонерів, що трапився влітку цього року в селищі Врадіївка під Миколаєвом, став винятковим за розмахом випадком опору пересічних громадян співробітникам МВС у сучасній Україні. А ось 60 років тому такі повстання були чи не звичайною справою. У період з 1950-х до початку 1970-х по українських містах прокотилася хвиля протестів проти правоохоронців.

Виступи охопили Херсон, Кривий Ріг, Слов'янськ, Одесу, Київ та Дніпродзержинськ. Протести траплялися по кілька разів на рік і виливалися в серйозні битви – зі стріляниною, погромами, людськими жертвами і гучними судовими процесами над "повстанцями".

Ці бунти не були винятково українським явищем. Вони стали в СРСР повсюдними, зачепивши Росію, Грузію, прибалтійські республіки

Ці бунти не були винятково українським явищем. Вони стали в СРСР повсюдними, зачепивши Росію, Грузію, прибалтійські республіки.

Об'єктом невдоволення радянських громадян майже завжди ставали працівники міліції. Хоча, на відміну від своїх нинішніх колег, вони майже не брали хабарів і не опускалися до рівня кримінальників. У них були інші гріхи: часто без достатніх приводів правоохоронці затримували громадян, били заарештованих – загалом працювали в дусі репресивної машини, створеної керівником країни Йосипом Сталіним.

Однак у країні настали інші часи – новий радянський лідер, Микита Хрущов, засудив методи попередника, й громадяни, окрилені послабленням режиму, вже не хотіли терпіти міліцейське свавілля.

Вітри змін принесли із собою не тільки "відлигу" й активізацію громадської активності, а й звільнення за амністією більш ніж 1,5 млн ув'язнених, що призвело до зростання злочинності. Крім того, за роки правління Хрущова населення зіткнулося з безліччю економічних проблем, які також стали причиною масових народних протестів проти міліції.

Парадокс, але такі бунти найчастіше проходили під портретами вождя Жовтневої революції Володимира Ульянова-Леніна і не супроводжувалися вимогами зміни режиму. Обурені громадяни сподівалися домогтися справедливої ​​оцінки дій правоохоронців, а насправді хотіли поліпшення власного матеріального становища. І коли з приходом до влади в СРСР Леоніда Брежнєва економіку країни перестало лихоманити, хвиля протестів зійшла нанівець.

Бий ментів

Офіційна радянська статистика свідчить: у період з 1953 по 1960 рік по каналах МВС і прокуратури Кремль отримав повідомлення про 94 випадки масових правопорушень у країні – хуліганства за участю десятків і навіть сотень людей, бійок, стихійних мітингів та інших громадських заворушень. Адже зовсім недавно, за часів Сталіна, таке якщо і траплялося, то вкрай рідко.

Один з перших антиміліцейських бунтів у післявоєнній Радянській Україні стався в Херсоні буквально за день до смерті Сталіна

Один з перших антиміліцейських бунтів у післявоєнній Радянській Україні стався в Херсоні буквально за день до смерті Сталіна. Вранці 4 березня 1953 року співробітник міліції затримав на центральному міському ринку підлітка, запідозривши його в нелегальній торгівлі кукурудзою. Хлопчина, учень п'ятого класу, під час арешту розплакався і спробував утекти. Правоохоронець застосував силу, наставивши школяру таких синців і саден, що той втратив свідомість. Завдання своє міліціонер виконав – доставив "торговця" до райвідділу.

Місцеві жителі, які стали свідками затримання, рушили слідом – "рятувати школяра". Під відділенням міліції швидко зібрався натовп приблизно з 500 осіб. Вони почали бити вікна у дільниці і злегка поштовхалися з колегами міліціонера, який заарештував підлітка.

На щастя, влада відреагувала оперативно – міські партбоси пообіцяли покарати винного, і повстання завершилося, ледь почавшись.

ЦДКФФА імені Пшеничного
Необґрунтоване застосування співробітниками міліції зброї неодноразово ставало причиною бунтів

Протягом наступних семи років в Україні неодноразово відбувалися конфлікти населення з міліцією. Наприклад, у червні 1960 року повстало село Пасківщина Згурівського району Київської області. На світанку одного з літніх днів туди прибула група міліціонерів і дружинників у супроводі районних чиновників. Метою їхнього приїзду була церква: представники влади збили замок на її дверях і, не пояснюючи нікому мети своїх дій, взялися виносити з неї предмети культу.

Незважаючи на ранній час – а стрілки годинника відраховували перші хвилини п'ятої години ранку – біля церкви швидко зібрався натовп з двох сотень вірян. Обурені діями приїжджих селяни розламали їхній автомобіль і вигнали непроханих гостей за межі села. Відновити статус кво спробував посилений до десяти осіб наряд міліції, який прибув з району. Однак це лише посилило конфлікт – між правоохоронцями та односельчанами зав'язалася бійка. Остаточно втихомирити селян влади змогли лише через два дні.

Найбільш небезпечний для влади бунт у ті роки стався на одеській Молдаванці, що пустилася берега в самому кінці 1960-го. 18 грудня збурений затриманням одного із солдатів натовп побив з десяток міліціонерів, ледь не прикінчив дільничного і цілий вечір громив магазини. Коли на Молдаванку прибули автоматники, бойовий дух покинув мешканців району, і вони розбіглися. Пізніше більше десяти призвідників заворушень – раніше судимих ​​і просто гарячих молодих людей – отримали солідні терміни.

ЦДКФФА імені Пшеничного
Починаючи з 1950-х років, дії міліції часто приводили до масових протестів

Наступне серйозне зіткнення радянських українців з радянською міліцією сталося в Кривому Розі. У місті 16-18 червня 1963 року вирувала майже справжня революція.

Все почалося з дрібниці. Пасажири, які їхали на трамваї в районі Соцмістечка, виступили проти п'яного солдата Олексія Тараненка, який повертався з відпустки. Вояка курив у вагоні і пускав дим в обличчя дівчині, яка сиділа поруч. На прохання пасажирів  міліціонер Панченко, який опинився поряд, зробив зауваження Тараненку, і той вгамувався.

Але Панченкові, який теж був напідпитку, цього здалося замало, і на зупинці він вирішив затримати солдата – його не збентежило навіть те, що військовослужбовців мав право затримувати винятково військовий патруль.

Тараненко спробував втекти, і Панченко став стріляти в солдата з табельної зброї, поранивши і втікача, і випадкову перехожу. Далі на місце події прибув наряд міліції, який взявся допомагати колезі. У підсумку під час затримання Тараненкові проломили череп.

Хтось з городян, які зібралися навколо героїв цього бойовика, викликав швидку допомогу. Лікарі прибули на місце подій, але правоохоронці всіляко затягували передачу їм пораненого солдата. Це й обурило городян, які рушили до райвідділу міліції вимагати правосуддя. У результаті будівля, де розміщувалися правоохоронці, оточила обурена юрба з двох сотень людей. Почулися заклики "Бий міліцію!". На пропозицію міліції розійтися з натовпу відповіли камінням.

Ситуація швидко загострювалася – вже через кілька годин біля райвідділу зібралися до 500 обурених громадян. Побачивши, що заспокоїти натовп словами не вдається, місцеве керівництво дозволило правоохоронцям застосовувати зброю і гумові кийки. У підсумку під час розгону стихійного мітингу кілька пересічних громадян отримали поранення.

Наступного дня перед райвідділом знову стали збиратися невдоволені діями міліції. У натовпі з'явилися чутки, що поранені напередодні дівчина і солдат померли. Спроба розігнати обурених людей закінчилася провалом – з натовпу полетіли камені й арматура. Далі бунтівники проникли до райвідділу, почали викидати на вулицю через вікна сейфи, палити документи. Співробітники МВС забарикадувалися в коридорі і не могли навіть викликати підкріплення: телефонний кабель був перерізаний.

Двічі бунтівники штурмували двері, за якими ховалися міліціонери. Всю територію відділку, підходи до нього і прилеглі двори заполонили обурені городяни, на стихійний мітинг стали з'їжджатися мешканці інших районів Кривого Рогу. За оцінками деяких істориків, загалом у подіях брали участь кілька тисяч осіб.

Бунтівники фактично захопили все Соцмістечко: вони контролювали телеграф, били правоохоронців, перевертали і палили пожежні та міліцейські машини по всьому
району

Бунтівники фактично захопили все Соцмістечко: вони контролювали телеграф, били правоохоронців, перевертали і палили пожежні та міліцейські машини по всьому району. Лише коли влада ввела сюди частини Внутрішніх військ, які не соромилися застосовувати силу, порядок був відновлений.

А потім восторжествував і закон: за швидким слідством був швидкий суд, на якому 14 осіб – призвідники – отримали серйозні терміни.

Інший потужний спалах невдоволення діями міліції трапився в Україні через дев'ять років. Іскрою, як і в криворізькому випадку, став лише один епізод.

25 червня 1972 року у Дніпродзержинську 23-річний сержант міліції Леонід Виноград і 24-річний молодший сержант Юрій Колесник затримали трьох п'яних громадян і, посадивши їх у "воронок", повезли у витверезник. У задньому відділенні автомобіля, де перебували затримані, стояла каністра з бензином, яка з невідомих причин спалахнула прямо на ходу. Міліціонери встигли вистрибнути з охопленої машини неушкодженими, а всі заарештовані п'яниці отримали серйозні опіки, що призвело до їхньої загибелі.

Звістка про смерть затриманих обурила місцевих жителів. Вони почали збиратися групами під райвідділом міліції, вимагаючи покарати сержантів. Паралельно зі стихійним мітингом у різних частинах міста відбувалися випадки нападу жителів на співробітників МВС. Кілька годин такої вакханалії завершилися введенням в Дніпродзержинськ частин Внутрішніх військ, що прибули з облцентру – Дніпропетровська, які і втихомирили городян.

У ході заворушень та операції з придушення бунту отримали поранення різного ступеня тяжкості 22 військовослужбовці, сім співробітників міліції і кілька
звичайних громадян

У ході заворушень та операції з придушення бунту отримали поранення різного ступеня тяжкості 22 військовослужбовці, сім співробітників міліції і кілька звичайних громадян.

Пізніше дев'ятьох бунтарів засудили за статтею за організацію масових заворушень, і вони отримали від п'яти до 15 років колонії. Ще два десятки учасників подій отримали менші терміни за хуліганство.

Рятівний застій

Влада намагалася розібратися в тому, чому саме дії міліції час від часу приводять радянських громадян у стан крайнього обурення, що знаходить вихід у бунтах. Про одну з причин Кремль дізнався зі службової записки Романа Руденка, генерального прокурора СРСР.

У липні 1960 року він констатував: "Окремі працівники міліції під час провадження дізнання, а також в оперативно-розшуковій роботі вдаються до незаконних прийомів аж до фізичного впливу на свідків і підозрюваних, до провокаційного  використання агентури і прямої фальсифікації обвинувачення стосовно невинних громадян".

Історики стверджують, що частково відповідальність за бунти лежала і на плечах місцевого партійного керівництва і чиновників, які не були готові до діалогу з населенням і в конфліктних ситуаціях вважали за краще діяти силою, а не через домовленості. Зіграла свою роль і масова амністія зі сталінських таборів.

Першопричиною всіх післявоєнних бунтів стало погіршення економічної ситуації. У 1961 році за короткий час влада провела грошову реформу, підвищила ціни на основні продукти харчування, та ще й переглянула у бік збільшення норми виробітку

Але першопричиною всіх післявоєнних бунтів стало погіршення економічної ситуації. Наприклад, у 1961 році за короткий час влада провела грошову реформу, підвищила ціни на основні продукти харчування, та ще й переглянула у бік збільшення норми виробітку. Все це викликало невдоволення.

Знизити градус напруженості влада планувала комплексно. У серпні 1967 року колегія прокуратури СРСР прийняла спеціальне рішення про посилення дисципліни в міліції та боротьби з пияцтвом в лавах правоохоронців.

ЦДКФФА імені Пшеничного
Виїзні суди були одним з інструментів втихомирення обурених громадян

За справу взялися і суди, що почали щедро роздавати кримінальні терміни інакодумцям. Так, у 1956-1960 роках за статтею Антидержавні дії засудили 4,6 тис. осіб, за наступні п'ять років – понад 1 тис., а в період з 1966-го по 1970-й – ще 670 громадян. Не дрімали і партійні органи, а також профспілки – щорічно партійні та робочі збори "опрацьовували" по 12 тис. порушників громадського порядку.

Однак набагато успішніше протестні настрої мас заспокоїла епоха застою. Житлове будівництво, стабілізація цін, переорієнтація населення з масштабних ідеологічних ідей на досягнення особистого побутового щастя і заміна неспокійного Хрущова на незворушного Брежнєва зробили свою справу.

Якщо за " кукурудзяного секретаря" громадські заворушення траплялися в країні в середньому тричі за рік, то з початком правління його наступника цей показник знизився вдвічі. А в розквіт епохи застою, що припав на 1973-1977 рок , у протестних настроях громадян СРСР настав повний штиль : за чотири роки в державі не виникло жодного масового конфлікту.

***

Цей матеріал опубліковано в № 35 журналу Корреспондент від 6 вересня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.