Корреспондент: Точка зору. Любителі юанів. Китай за рівнем корупції нагадує Україну

Китайське економічне диво побудоване на хабарах, які кожен власник бізнесу щедро роздає чиновникам, а також пожежникам, санепідстанції та іншим любителям грошей і подарунків, пише ресторатор Діма Борисов у колонці, опублікованій у №38 журналу Корреспондент від 27 вересня 2013 року.

Коли я вирішив будувати ресторан в Китаї, в Шеньчжені, поняття не мав, що зіткнуся зі схожими на українські складнощами. Загальна картина країни, що розвивається, гіпердинамичного регіону та відповідного міста виглядає красиво. Нові торгові та ділові центри ростуть як на дріжджах, і за рік зводяться футуристичного виду комплекси на десятках гектарів. Але це лише красива обкладинка китайського бізнесу: за найближчого його розгляду з'ясовується, що жодне питання не вирішується тут без "домовленості" з чиновниками. І так на всіх рівнях.

Звичайний інвестор не може без "пайової" участі місцевої влади створити що-небудь велике в місті. А дрібні чиновники, які представляють інтереси
забудовників, швидко приймають рішення тільки за певну мзду

Наскільки я зміг розібратися в тонкощах ведення бізнесу в Китаї, всі рішення про забудови приймаються на рівні держчиновників конкретного регіону. І з їхньою прямою участю в проекті. Звичайний інвестор не може без "пайової" участі місцевої влади створити що-небудь велике в місті. А дрібні чиновники, які представляють інтереси забудовників, швидко приймають рішення тільки за певну мзду. Наприклад, за подарунок – сумку від Louis Vuitton – менеджер торгового комплексу запропонує вам краще місце під оренду для магазину чи ресторану. А без сумки місць немає.

З дозволами на ведення бізнесу теж не все просто. Їх поменше, ніж в Україні, але отримати їх складніше. Часто без телефонного дзвінка згори процедура може затягнутися на довгі місяці. Дозвільних та контролювальних органів для ресторанів поки я нарахував небагато: санепідстанція, пожежники, водоканал, локальна поліція, імміграційна служба, фінансова поліція. Коли я три роки тому відкривав свій перший ресторан в Україні, такий список був як мінімум на кілька пунктів довшим. Однак, як мені пояснювали ресторатори та готельєри, які працюють у Китаї, після того як відкриваєш свою справу, тут все тільки починається.

Незважаючи на видимість так званого керованого капіталізму, всім заправляють місцеві органи. На бізнесмена, як в Україні, одна за одною сиплються перевірки

Незважаючи на видимість так званого керованого капіталізму, всім заправляють місцеві органи. На бізнесмена, як в Україні, одна за одною сиплються перевірки – аналоги наших пожежних інспекторів, районних та міських санепідстанцій. Фінансова поліція може запросто прийти ввечері перевірити касовий апарат. Всі ці дрібні складності трапляються часто і закриваються, як правило, невеликими грошовими винагородами для цих самих інспекторів.

Окрема тема – імміграційні питання, які стосуються співробітників, які не є резидентами КНР. У Шеньчжені більш-менш шанобливе ставлення до тих менеджерів, які проживають у сусідньому Гонконзі. Напевно тому, що ситуація частіше зворотна – переважно з Шеньчженя китайці щодня їздять на роботу в Гонконг. А для інших іноземців введені жорсткі квоти: наприклад, у мене в ресторанах можуть працювати тільки 30 % іноземців, а 70 % мають бути китайцями. Причому це правило змінилося двічі за останній рік.

Коли я тільки обдумував питання про відкриття ресторанів в Китаї, мене запевняли, що в цій країні все стабільно, правила гри часто не змінюються, та й взагалі ніяких особливих проблем немає. Насправді ж виявилося, що там все, як в улюбленій Україні. Або майже все.

***