Фото: АР
Росія, що переживає великі проблеми пострадянського періоду, не здатна допомогти Україні прийти до вищих стандартів життя
Про що не говорять громадянам України Віктор Медведчук і Петро Симоненко, пише журналіст Дмитро Тузов у колонці, опублікованій у №40 журналу Корреспондент від 11 жовтня 2013 року.
Російський прем'єр
Дмитро Медведєв не побоявся сказати те, про що всі знають, але мовчать: "Росія
може продовжити дуже повільний рух з близькими до нульових темпами економічного
зростання. Або зробити серйозний крок вперед, – заявив Медведєв у своїй статті, опублікованій в газеті
Ведомости. – Другий шлях
пов'язаний з ризиками. Але проходження першим сценарієм – з уявною можливістю
збереження вже досягнутого добробуту – ще небезпечніше. Це пряма дорога до його
втрати. Дорога в прірву".
Виявляється, локомотив Митного союзу на шляху до прірви, а нам про це не говорять жодного слова з величезних рекламних щитів, що рекламують об'єднання. І пропонують причепити наш вагон до поїзда, що летить у нікуди
Отакої: виявляється,
локомотив Митного союзу на шляху до прірви, а нам про це не говорять жодного
слова з величезних рекламних щитів, що рекламують об'єднання. І пропонують
причепити наш вагон до поїзда, що летить у нікуди. Так нечесно. Звичайно, в
словах Медведєва є й оптимізм: можливість серйозного кроку вперед. Це добре.
Але такий крок ще потрібно зробити. Думаю, для цього такі реформи запустити
треба, що пил стовпом і дим коромислом по всій Росії буде довго стояти. І
боляче буде не тільки тим, хто розподіляє і пиляє бюджет величезної країни і її
ресурси. Створити економіку, перемогти корупцію, зупинити відтік капіталів. Захистити
права людей. Один із законів журналістики – не казати про те, що ще не зроблено.
Ось коли все це буде виконано, тоді і поговоримо. А поки що ситуація, на жаль,
прямо протилежна. Згідно з інформацією Росстату, зростання ВВП РФ за другий
квартал склало 1,2%. Це саме ті цифри, які Медведєв назвав " близькими до
нуля". Мінекономрозвитку і торгівлі РФ повідомляє, що відтік капіталу з
країни в серпні 2013 року склав $ 10 млрд. Заступник голови відомства Андрій
Клепач повідомив журналістам, що міністерство підвищило прогноз відтоку капіталу
у 2013-му до $ 70-75 млрд. Хоча раніше планували, що "втече" вдвічі
менше – лише $ 30 млрд.
Зверніть увагу, що
я використовую винятково російські відкриті джерела і не вдаюся до таких
прийомів, якими користується, наприклад, ведучий телеканалу Россия Дмитро
Кисельов, який показав "репортаж" з далекого українського села на
сході країни, де літні жінки з приводу євроінтеграції України висловилися якось
так: "Шо нам тая Європа? Обдурить вона нас". Зрозуміти людей можна.
Їх все життя обманюють. У тому числі й ті, за кого вони постійно голосують.
Звик наш народ, що "білі прийдуть – грабують, червоні прийдуть – знову
грабують". Перефразувавши Володимира Войновича, можна так сказати: ці люди
ніколи не були в Європі. Але точно знали, що вона їх обдурить. І з усією
відповідальністю повідали про це телеагітаторам російського ТБ. Хоча ведучий
каналу Россия не може не розуміти, що, від'їхавши якихось 100 км від шикарної
студії в центрі Москви, можна таких картинок про життя російської провінції назнімати,
що ніякі коментарі до питання про те, куди потрібно йти, не знадобляться. Однак
не будемо спекулювати "тимчасовими труднощами", які існують у житті
будь-якої держави. Сподіваюся, у росіян вистачить сил і здоров'я самостійно
розібратися з тим, що відбувається в їхній країні. Це їхнє суверенне право.
Цікаво, що в
компанії затятих прихильників інтеграції України в Митний союз опинився головний
комуніст країни. Не думаю, що я помиляюся, – лівих ідей, всіляких гарантій,
профспілок і боротьби за права простих людей значно більше саме в Європі, ніж в
охопленій нафтогазовою лихоманкою сировинного капіталізму Росії. До речі,
журнал Forbes зі своїми списками мільярдерів яскраво показує, де більша прірва
між мільйонами бідних й одиницями надбагатих. Я навіть не буду для порівняння
розповідати про хрестоматійний шведський євросоціалізм – ви й самі все знаєте.
За ідеєю, ці самі комуністи з України, а не дівчатка з Femen мали б відкривати
свої офіси, наприклад, в Парижі. Щоб вчитися у пересічних французів методів захисту
своїх прав та інтересів. У президента – соціаліста і його уряду – як значно
рівномірніше розподіляти пиріг національного багатства між усіма громадянами
країни, а не тими, хто наближений до політичної годівниці і державного бюджету.
Але з відомих причин комуністи України нам пропонують модель жорсткого
олігархічного капіталізму, який ще й стоїть на краю прірви. Навіщо? Адже у нас уже
є такий. Навіть більше, вони ж пропонують, щоб громадяни нашої країни
проголосували за цей безжалісний шлях на референдумі. Невже вони вважають усіх
божевільними?
Еліти і в Україні, і в Росії впоралися лише з одним, але великим завданням – власним збагаченням. Карикатурно непропорційним щодо того, в якому стані перебувають усі інші показники й індекси розвитку двох країн
Еліти і в Україні, і
в Росії впоралися лише з одним, але великим завданням – власним збагаченням.
Карикатурно непропорційним щодо того, в якому стані перебувають усі інші
показники й індекси розвитку двох країн: економіка, освіта, медицина,
обороноздатність, рівень життя людей. Навряд чи з двох неповноцінних,
збиткових, наскрізь гнилих систем, об'єднаних в одну, але велику конструкцію,
закриту митними та культурними бар'єрами, може вийти щось хороше і світле.
Давайте не обманювати себе. Й Україна, і Росія серйозно хворі. Нам потрібна не спільна
палата в лікарні, де ми будемо один одного лікувати старими припарками і спогадами
про дешеву горілку, дармовий бензин і про те, які чудові пісні співав Лев
Лещенко. Потрібні інші шляхи. Інші принципи і нова парадигма. Вони існують –
потрібно розплющити очі і подивитися навколо. Світ пішов далеко вперед. Час наздоганяти.
***
Ця колонка опублікована в №40 журналу Корреспондент від 11 жовтня 2013 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений.
Відгуки й коментарі надсилайте за адресою [email protected]